1.3 Випускники, які прославили технікум

Доля Віктор Гнатович

Випускник технікуму 1956 року.

У 1960 р. вступив до Луганського машинобудівельного інституту. У 1965 р. закінчив повний курс Московського ордена Леніна й ордена Трудового Червоного Прапора інститут інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «Автоматика й телемеханіка». Присвоєно кваліфікацію інженера-електрика.

24 листопада 1970 р. захистив кандидатську дисертацію «Методи управління спектром вібрацій нелінійних об’єктів».

25 травня 1995 р. - захист докторської дисертації «Адаптивна оптимізація процесів керування безперервним виробництвом (на прикладі нафтопереробного заводу)».

Доктор технічних наук Інституту кібернетики й Інституту космічних досліджень, професор Університету розвитку людини (м. Київ).

Бойко Андрій Михайлович

У Луганському технікумі залізничного транспорту навчався з 1930 по 1934 роки, здобувши фах машиніста. Під час Великої Вітчизняної війни евакуювався у Середню Азію до міста Самарканд. Займався паровозною справою Ташкентської залізниці, працював майстром механічного цеху. У 1943 році повернувся до Луганська, де працював начальником оборотної справи до виходу на пенсію у 1961 році.

Автор 162 раціоналізаторських пропозицій.

За багаторічну та плідну роботу на залізничному транспорті Андрій Михайлович нагороджений орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю «За доблесну працю», удостоєний звання «Почесний залізничник».

Його трудовий стаж складає 42 роки, з них 37 років він працював на залізничному транспорті.

Волков Юрій Алімович

1976-1980 рр. – навчання у Ворошиловградському будівельному технікумі транспортного будівництва на відділенні «Вишукування та будівництво залізниць».

1980-1985 рр. – навчання у Комунарському гірничо-металургійному інституті на факультеті «Промислове та цивільне будівництво».

1985-1986 рр. – прораб БУ-4 тресту «Луганськпромбуд».

1986-1992 рр. – головний інженер, начальник НПТК тресту «Луганськпромбуд».

1992-1994 рр. – начальник БУ-2 тресту «Луганськпромбуд».

З 1994 року – директор товариства з обмеженою відповідальністю «Будремконструкція – ЛТД».

Д’яченко Олександр Георгійович

У 1953 році вступив на навчання до технікуму на спеціальність «Агролісомеліорація», яка в 1955 році була реорганізована в спеціальність «Промислове та цивільне будівництво».

У 1957 р. Д’яченко О.Г., після закінчення технікуму, розподілений до тресту «Печорбуд», що знаходився у місті Печора Комі АРСР, де працював на майстром.

Після закінчення військової служби працював у тресті «Печорбуд» виконробом. У 1961 р. направлений до школи ФЗО викладачем будівельних професій та майстром виробничого навчання. Згодом переведений інженером-інструктором із впровадження передових методів роботи в Печорську нормативно-дослідницьку станцію.

У 1964 р. повертається до Луганська, працює в БУ-1 тресту «Луганськжитлобуд».

У 1966 р. переходить на роботу в планово-економічний відділ тресту «Укравтомельбуд», виконує обов’язки старшого інженера відділу, начальника дільниці.

У 1970 р. за рекомендацією Міністерства хлібопродуктів УРСР призначений начальником будівельно-монтажного управління, у якому пропрацював 35 років до виходу на пенсію.

Нагороджений Почесною грамотою ЦК КПРС, грамотами Міністерства хлібопродуктів України, Луганського обкому й Артемівського РК КПУ, двома медалями, неодноразово обирався депутатом Артемівської райради м. Луганськ.

Виробничий стаж Олександра Георгійовича - 50 років. З 1998 р. - член-кореспондент Академії будівництва України.

Клєутін Михайло Григорович

Випускник 1965 року відділення «Промислове та цивільне будівництво». У 1978 р. закінчив Ворошиловградський машинобудівельний інститут за спеціальністю «інженер-механік».

Почав свою виробничу діяльність у 1963 р. слюсарем на лікеро-горілчаному заводі.

З 1964 по 1966 рр. працював у Казахстані, а в 1966 р. повернувся до Луганська. Працював у БМУ-5 тресту «Ворошиловградканалспецбуд» прорабом і старшим прорабом.

У 1978 р. розпочав роботу у Ворошиловградському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства на посаді головного інженера.

З 1982 по 1984 рр. служив в лавах Радянської Армії. Виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані.

З 1984 по 1989 рр. працював у Ворошиловградському управлінні механізації №2 майстром, старшим прорабом, начальником.

З 1984 по 2002 рр. Михайло Григорович – директор міського комунального підприємства «Міськводоканал».

З 2003 року виконував обов’язки начальника виробничо-технічного відділу, головного інженера, заступника генерального директора, генерального директора ВКП «Луганськводоканал».

Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» та нагрудним знаком «Почесний працівник житлово-комунального господарства України» другого ступеня.

Коротчаєв Дмитро Іванович

Закінчив технікум у 1929 р.

Розпочав трудову діяльність на невеликій залізничній станції Магдагачі в Уссурійській тайзі. Працював на спорудженні шляхів на лініях Москва-Донбас, Пенза-Валуйки. Велика заслуга у переобладнанні станцій Воскресенськ, Столбова. Під керівництвом Дмитра Івановича побудовані залізниці Новокузнецьк-Абакан, Аскиз-Абаза, західна ділянка лінії Абакан-Тайшет.

У 1967 р. Д.І.Коротчаєв направлений на будівництво залізниці Тюмень-Тобольськ-Сургут начальником управління транспортного будівництва «Тюменьбудзалізниця».

Коротчаєв Д.І. – Герой Соціалістичної Праці, заслужений будівельник СРСР, почесний транспортний будівельник, нагороджений орденом Леніна та медаллю «Серп і Молот».

Рішенням колегії Міністерства транспортного будівництва й президії ЦК профспілки робітників залізничного транспорту і транспортного будівництва засновано премію радянських профспілок імені Д.І. Коротчаєва за високі досягнення результатів у Всесоюзному соціалістичному змаганні, дострокове виконання планових завдань, багаторічну плідну працю в транспортному будівництві.

Кривуля Володимир Миколайович

У 1969 році закінчив технікумі за спеціальністю «Товарознавство, матеріально-технічне постачання та збут».

У 1986 р. закінчив факультет «Економіка й планування матеріально-технічного забезпечення» у Ворошиловградському машинобудівельному інституті.

Був розподілений до Казахстану, в Карагандинську область. Працював товарознавцем БМП-290 тресту «Казахтрансбуд».

З 1969 по 1971 р. – строкова служба в армії.

Після демобілізації працював на Луганському заводі електронного машинобудування інженером відділу матеріально-технічного забезпечення.

З листопада 1973 року працював на Ворошиловградському заводі лужних акумуляторів інженером, старшим економістом, заступником начальника, начальником відділу матеріально-технічного забезпечення.

З березня 1981 р. – начальник відділу матеріально-технічного забезпечення Ворошиловградського тресту «Шахтобудмонтаж».

У 1988 р. - заступник директора на заводі лужних акумуляторів. Згодом переведений на роботу в головне управління головпостачання УРСР в місті Ворошиловград, де працював на посадах заступника й першого заступника начальника.

З червня 1991 р. заступник генерального директора у ВАТ «Луганськнафтопродукт».

У жовтні 2001 р. - начальник реґіонального управління адміністрування акцизного збору державної податкової адміністрації в Луганській області, а з вересня 2003 р. заступник голови державної податкової адміністрації в Луганській області.

З 2006 р. - заступник голови Луганської обласної державної адміністрації.

Маєвський Віталій Олександрович

Закінчив технікум у 1951 році.

Брав участь у будівництві Лисичанського хімічного комбінату. З 1952 р. виконував обов’язки майстра на будівництві, диспетчера тресту «Лисхімбуд». Активно займався громадською роботою. У 1962 р. завершив навчання у Всесоюзному заочному інженерно-будівельному інституті за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво».

У 1963 р. Маєвського В.О. обрано депутатом Сєвєродонецької міської ради депутатів трудящих. Водночасно він очолює виробничий відділ тресту «Сєвєродонецькхімбуд».

З 1964 року перебуває на посаді начальника БУ №3. У 1964 р. переведений на роботу до Москви в Мінважбуд СРСР. 1974 року Віталій Олександрович призначений першим заступником начальника Головного управління «Головважмашбуд».

Нагороджений орденом «Знак Пошани», багатьма медалями. Удостоєний звання «Заслужений будівельник РСФСР».

Петров Юрій Павлович

1963-1967 рр. навчається у Луганському будівельному технікумі транспортного будівництва за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво».

Трудову діяльність розпочав у 1967 році мулярем на станції Смишляївка Куйбишевської області.

1967-1969 рр. – служба в армії.

У 1969 році Юрій Павлович повернувся до Ворошиловграда. Працював мулярем, майстром ремонтно-будівельної ділянки №4 «Міськрембудтрест».

1971 по 1974 рр. - старший інженер відділу капітального будівництва Ворошиловградського тонкосуконного комбінату.

1974 р. Петров Ю.П. переходить на роботу в трест «Ворошиловрадпромбуд», де працював старшим прорабом, головним інженером БУ-2, а з 1975 по 1979 рр. – начальником БУ-3.

У 1979 р. закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, отримав кваліфікацію інженер-будівельник.

У 1979 р. Петров Ю.П. обраний секретарем парткому тресту «Ворошиловградпромбуд», у 1980 р. призначений управляючим цього тресту.

У 1982 р. затверджений завідувачем відділу будівництва Ворошиловградського обкому Компартії України. У 1985 р. обраний головою виконкому Ворошиловградської ради народних депутатів. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПРС за спеціальністю «Економіка й організація виробництва».

З 1987 року – перший секретар Ворошиловградського міськкому Компартії України, член бюро обкому партії. Неодноразово обирався депутатом міської та обласної рад.

В останні роки Петров Ю.П. очолював БУ-2 тресту «Луганськпромбуд».

Чумак Іван Михайлович

У 1944 році Іван Чумак вступає до Ворошиловградського технікуму колійно-будівельних спеціальностей на відділення «Цивільні та технічні споруди». Під час навчання у технікумі вперше помітили художній хист юнака.

У 1948 році Іван був зарахований на перший курс Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва на скульптурне відділення, який закінчив із відзнакою. Отримав рекомендацію до аспірантури Ленінградської Академії мистецтв, але за сімейними обставинами повертається до Луганська. Одночасно з роботою в художньому училищі починає активну творчу діяльність. Перші самостійні роботи скульптора виявляють талант майстра психологічного жанру. Це роботи «Син Донбасу», «Делегатка», «Металурги» та інші. У мармурі, бронзі, граніті постають образи В. Титова, О. Молодчого... У 60-х роках з’являється серія ліричних жіночих портретів – «Веснянка», «Портрет учительки», «Ірина», «Портрет лаборантки». Створена в 1966 році скульптурна композиція «Слово о полку Ігоревім» експонувалася на Всесоюзній виставці у Москві і була закуплена для Київського музею українського образотворчого мистецтва. У 1968 році була виготовлена модель пам’ятника авторові «Слова о полку Ігоревім».

Наприкінці 60-х років І.М. Чумак у співдружності з В. Мухіним, В. Федченко, І. Овчаренком розпочинає роботи з виготовлення комплексу «Україна - визволителям». Комплекс встановлено у 1972 році в с. Мілове на кордоні Луганської та Ростовської областей. Автори композиції були удостоєні Державної премії імені Т.Г. Шевченка.

Скульптор працював над втіленням своєї ідеї 5 років. У творчому доробку митця білье 300 скульптурних творів. Іван Михайлович – народний художник України, лауреат Державної премії імені Т.Г. Шевченка, почесний громадянин м. Луганська.

Малишко Микола Іванович

Випускник 1963 року відділення «Будівництво та експлуатація шляхового господарства залізничного транспорту». У 1972 р. закінчив Харківський юридичний інститут, а в 1989 році – аспірантуру Інституту держави і права НАН України. Кандидат юридичних наук, доктор філософії в галузі права. Автор понад 300 друкованих праць, бере активну участь у правозахисних заходах та конференціях.

З часу роботи в органах прокуратури активно займається законотворчою діяльністю в галузі прав людини. Брав участь у роботі комісії Верховної Ради України та комісій з розробки законопроектів про вибори народних депутатів України (1993 рік), Регламенту Верховної Ради України, ряду інших законів.

Малишко М.І. - один з ініціаторів й учасників розробки альтернативних проектів Конституції України (Української Народної Республіки, 1995 та 2003 роки) та Загальноукраїнської Декларації основних прав і свобод людини та громадянина (1991 р. у співавторстві), які були подані до Верховної ради України, підготував проект Всесвітньої Декларації основних екологічних прав людини (1991 р.), який був обговорений за його участю на Міжнародному семінарі в Женеві і поданий до Міжнародних організацій системи ООН, а також в оргкомітет 5-ї Загальноєвропейської конференції Міністрів охорони навколишнього середовища, проектів Конституції Слов’янської конфедерації (2005 р.) та Слов’янської екологічної конституції (2006 рік).

У 1992 році Малишко М.І. був обраний членом Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України, Президента України та Всеукраїнського референдуму. З 1991 року займався кадровими питаннями в Президії Академії наук України. З 1994 р. – начальник управління конституційного законодавства та проблем правотворчості Міністерства юстиції України, з 1995 року – на педагогічній роботі.

М.І.Малишко – член-кореспондент Української екологічної академії наук (1999 р.) та Міжнародної кадрової академії (1999 р.), дійсний член Української академії наук (1999 р.) та Міжнародної академії інформатизації (2001 р.). З 1995 року – академічний радник Академії правових наук України.

2005 рік - членом Національної спілки журналістів України.

Нагороджений Почесною грамотою Спілки юристів України (2000 рік), Почесною грамотою Верховної Ради України за особливі заслуги перед українським народом (2005 рік), відзнакою Спілки юристів України (2005 рік) за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку.

Компанієць Наталія Олександрівна

Випускниця 1976 р. відділення «Бухгалтерський облік».

Трудову діяльність розпочала на посаді бухгалтера Харківського будівельного управління № 112 «Південьтрансбуд», де працювала з 1976 по 1979 роки.

Продовжила свою професійну діяльність на Луганському відділенні залізниці.

У 1986-1987 рр. - головний бухгалтер Луганської дистанції вантажно-розвантажувальних робіт.

З 1988 року – заступник начальника фінансово-економічного відділу Луганської дирекції залізничних перевезень. Нагороджена орденами Залізничної слави третього, другого і першого ступенів.

Блошанський Ілля Мойсейович

У 1957-1960 роках навчався в технікумі на відділенні «Промислове та цивільне будівництво». Продовжив освіту в Комунарському гірничо-металургійному інституті на факультеті «Промислове та цивільне будівництво».

Трудову діяльність розпочинає в тресті «Промжитлобуд» на багатьох посадах: робітник, бригадир, майстер, виконроб.

У 1967 році переходить на роботу до тресту «Промбудремонт» на посаду начальника дільниці.

З 1972 року - начальник управління тресту «Промбудремонт». До 2008 р. голова наглядової ради Луганського закритого акціонерного товариства «Промбудремонт».

У 1999 році удостоєний звання «Заслужений будівельник України», грамотою Кабінету Міністрів (2000 рік), нагороджений дипломами.

Клубін Павло Йосипович

Випускник технікуму 1924 року.

Під час Великої Вітчизняної війни брав участь у боях на Ленінградському фронті, демобілізувався в 1957 році у званні полковника військово-морських сил. Начальник кафедри вищого військового Червонопрапорного училища. Професора, доктор технічних наук. У 1972 році Клубіну П.Й. присвоєно звання «Заслужений діяч науки РРФСР».

Має 10 урядових нагород.

Лазарєв Василь Микитович

Закінчив технікум у 1941 році. Заочно навчався у Московському інституті інженерів залізничного транспорту.

Трудовий шлях розпочав з посади майстра на будівництві №160 залізничної лінії Джульфо-Минджевань, яка відіграла важливу роль у роки війни.

Для Лазарєва В.М. війна почалася на Кавказі у складі 337-ї стрілецької дивізії, де він був лейтенантом, командиром вогневого загону полкової батареї. Брав участь у обороні Кавказу (район Маздок, Новоросійськ), у боях на Курській дузі, у звільненні Білорусії, Прибалтики.

Брав активну участь у відбудові зруйнованого війною господарства. Працював прорабом, головним інженером.

З 1961 по 1980 роки Василь Микитович – заступник керівника тресту «Донбастрансбуд» .

Нагороджений орденом Червоної Зірки Великої Вітчизняної війни ІІІ ступеня та багатьма медалями.

Білозеров Євген Іванович

Навчався в технікумі на відділенні «Промислове та цивільне будівництво» у 1954-1958 роках. Закінчив Алчевський гірничо-металургійний інститут.

Розпочав трудову діяльність у місті Донецьк робочим-бетонником. Був бригадиром комплексної бригади, заступником директора з будівництва ремонтного заводу, начальником технічного бюро міської архітектури, заступником директора державного інституту «Гіпропромтеплиця».

У Луганському міському виконкомі очолював планову комісію, в 1982-1991 роках став першим заступником голови цієї установи.

Очолював Луганську обласну інспекцію Держбудконтролю.

Євген Іванович – викладач Луганського державного інституту житлово-комунального господарства і будівництва, радник голови обласної ради і консультант Луганського міського голови з питань будівництва і архітектури, член ради старійшин та містобудівної ради Луганського міськвиконкому, член колегії управління містобудування і архітектури облдержадміністрації.

Академік Академії будівництва України. Заслужений будівельник України, кавалер почесного знака «За заслуги перед Луганськом».

Нагороджений Почесними грамотами ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦСПС і ЦК ВЛКСМ, медалями.

Нестеренко Павло Петрович

Навчався на відділенні «Промислове та цивільне будівництво». Закінчив технікум у 1968 році. З 1974 по 1980 рр. заочно навчався в Алчевському гірничо-металургійному інституті за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво».У 1997 році закічив Київський державний економічний університет з відзнакою за спеціальністю «Фінанси та кредит».

З 1972 по 1974 роки проходив службу в лавах Радянської Армії.

З 1974 по 1984 роки працював у будівельних організаціях Луганська, пройшовши шлях від каменяра до начальника дільниці в Луганському шахто-монтажному управлінні.

З 1984 по 1994 роки працював в управлінні капітального будівництва Луганського міськвиконкому головним інженером та начальником управління.

З 1990 по 1994 роки Павло Петрович – заступник голови міського виконкому.

З березня 1994 року - керуючий Луганської обласної філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Неодноразово обирався депутатом обласної та міської рад.

У 2003 році Нестеренко П.П. нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України за вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток регіону, діяльність з підвищення статусу і зміцнення авторитету органів місцевого самоврядування. У 2006 році йому була присуджена премія Академії будівництва України імені академіка М.С. Буднікова.

Єфремов Олександр Сергійович

У 1989 році закінчив відділення «Промислове та цивільне будівництво». Навчався у Ворошиловградському машинобудівному інституті (1973-1978 рр.), отримав кваліфікацію інженера-механіка за спеціалізацією «Гідравлічні машини і засоби автоматики». Продовжив освіту в Київському інституті політології та соціального управління (1990-1992 рр.) за спеціальністю «Теорія соціально-політичних відносин». У Нострифікаційному комітеті при Міжнародній кадровій академії в 1996 р. отримав освітній рівень магістра економічних наук. У 2000 році захистив кандидатську дисертацію «Забезпечення стійкості регіональних виробничих систем».

У 1978 році розпочинає роботу на Луганському верстатобудівному заводі імені Леніна на посаді інженера-технолога.

З 1980 року Єфремов О.С. — 1-й секретар Ленінського РК ЛКСМУ м. Луганськ, у 1983 – 1-й секретар Луганського МК ЛКСМУ.

1987 року Олександр Сергійович стає заступником начальника цеху, а в 1989 р. — секретарем парткому верстатобудівного заводу імені Леніна.

З 1991 року обіймає посаду директора МСП «Мега ЛТД» м. Луганськ.

У 1996 році очолює правління комерційного банку «Укркомунбанк».

1997-1998 - заступник міського голови, а з 1998 по 2005 рр. - голова Луганської облдержадміністрації. Обраний депутатом Луганської облради (квітень 2006 р.). Член Партії регіонів.

Народний депутат України 5-го скликання з квітня 2006 року. На час виборів - президент Луганського реґіонального відділення УСПП. Голова комітету з питань реґламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України (з липня 2006 р.), заступник голови фракції Партії регіонів (з травня 2006 р.); голова Луганського реґіоніонального відділення Партії регіонів (з листопада 2005 р.). Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 р., обраний за списками Партії регіонів. З 2010 р. очолює парламентську фракцію цієї партії.

Нагороди: орден "За заслуги" третього (2001 р.), другого (2003 р.), першого ступенів (2004 р.), нагрудний знак Держстандарту України «За заслуги в стандартизації, метрології та сертифікації» (1999 р.), орден Святого Рівноапостольного князя Володимира II ступеня (2000 р.).

Шумілов Георгій Сергійович

Випускник технікуму 1932 року.

Став відомим як машиніст Краснолиманського електровозу. Герой Соціалістичної Праці.

За розробку і запровадження нового методу роботи на залізничному транспорті Шумілову Г.С. присвоєно звання лауреата Державної премії СРСР.

Дубровський Віталій Анатолійович

Закінчив технікум у 1989 році, працював у БМП-637 теслею-бетонником ІІІ розряду.

З вересня 1989 р. по 1992 р. навчався у Черкаському пожежно-технічному училищі МВС СРСР.

У 1992 році призначений на посаду інженера служби підготовки і пожежогасіння відділу Управління пожежної охорони Управління внутрішніх справ у Луганській області.

1996 рік - старший інженер Загону державної пожежної охорони міста Луганськ УПО УМВС в Луганській області.

З 1998 року Дубровський В.А. – заступник начальника 4-ї самостійної пожежної частини з охорони Кам'янобрідського району м. Луганськ ОГПО УМВД Луганської області

1999 рік - начальник цієї пожежної частини, а в 2007 році очолює третю пожежну частину Артемівського району.

У квітні 2005 року Віталію Анатолійовичу присвоєне звання підполковника служби цивільного захисту. Нагороджений медалями та грамотами Луганської обласної адміністрації та Міністерства внутрішніх справ.

Черніченко Таїсія Родіонівна

У 1972-1980 роках навчається на заочному відділення технікуму за спеціальністю «Бухгалтерський облік», який закінчує у 1982 році. Згодом, навчаючись у Донецькому філіалі Харківської академії залізничного транспорту, отримує диплом економіста.

З 1980 року Таїсія Родіонівна пов’язала свою долю з залізницею. Деякий час працює бухгалтером, старшим бухгалтером домоуправління – підрозділу підприємства «Дистанція цивільних споруд», яке було структурним підрозділом Донецької залізниці.

У 1987-1989 роках Черніченко Т.Р. – старший бухгалтер підприємства «Дистанція цивільних споруд».

З 1989 року працює головним бухгалтером будівельно-монтажного експлуатаційного управління №4 Донецької залізниці.

Неодноразово була головою Державної екзаменаційної комісії на економічному відділенні. Випускниками технікуму стали троє племінників Таїсії Родіонівни.

Черніченко Т.Р. нагороджена орденом Залізничної слави третього ступеня, багатьма грамотами.

Бугайов Віктор Олексійович

У 1965 році - випускник відділення «Промислове та цивільне будівництво». У 1966 році поступив до Луганського машинобудівельного інституту. У 1972 році закінчив Комунарський гірничо-металургійний інститут, отримав фах інженера-будівельника. Захистив кандидатську дисертацію «Властивості та технологія корозійностійких тампонажних цементів» у Донбаській національній академії будівництва та архітектури (місто Макіївка).

З 1966 року працював у тресті «Ворошиловградсільбуд», пройшов шлях від майстра до інженера будівельних робіт.

У 1972 році стає технічним інспектором Ворошиловградського облрадпрофу. За його участю будувалися Георгіївська середня школа 60-квартирний будинок у районі Гострої Могили, моторний цех заводу залізобетонних виробів, тепличний комбінат радгоспу імені Артема.

У 1983 році направлений на будівництво об’єктів у Монголії, серед яких – хлібозавод, житлові будинки та ін.

Повернувшись до Луганська, викладає спецдисципліни і очолює відділення «Бухгалтерський облік» Ворошиловградського будівельного технікуму транспортного будівництва.

З 1995 року працює головним інженером ректорату, проректором матеріально-технічної бази, начальником господарського департаменту Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

У 2002 році - проректор Луганського державного інституту культури та мистецтв.

Бугайов Віктор Олексійович – кандидат технічних наук, доцент, член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації.

Нагороджений грамотами Луганської обласної державної адміністрації (1996, 1998 рр.), Верховної Ради України (2007 р.), Почесною грамотою Міністерства культури і туризму (2005 р.).

Макаров Анатолій Миколайович

Випускник технікуму 1947 р.

1943 році вступив до Ворошиловградського технікуму колійно-будівельних спеціальностей, де навчався за спеціальністю «Промислові та цивільні споруди». У 1947 році розподілений на роботу в будівельну групу Ворошиловградського відділу Сєвєродонецької залізниці. Працював бригадиром, майстром. З 1950 року служив в армії. Був курсантом навчальної роти й військового училища, командиром взводу розвідки батареї управління командуючого артилерією дивізії.

Після демобілізації працював десятником на реконструкції шахт у Ворошиловградському будівельному управлінні тресту «Ворошиловвугілля», керівництво якого направило Анатолія Миколайовича на Вищі інженерні курси при Ростов-на-Дону інженерно-будівельному інституті за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво».

З 1959 року - виконроб будуправління тресту «Ленінвугілля», старший інженер виробничо-технічного відділу, начальник відділу підготовки виробництва і комплектації тресту «Ворошиловградзалізобетон», головний інженер заводу вугільного машинобудування імені Пархоменка.

У 1965 році обраний першим секретарем Ленінського райкому партії міста Ворошиловград.

З 1975 по 1982 роки Макаров А.М. - директор будівельного технікуму.

Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями «50 років Збройних Сил СРСР», «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «За доблесну працю. На відзначення 100-річчя з дня народження В.І. Леніна».