4.Функції і системи обслуговування робочих місць. Атестація і раціоналізація робочих місць.

Обслуговування робочого місця включає систему заходів щодо забезпечення виконавця всім необхідним для виконання виробничого завдання.

Наскільки важливим є цей аспект організації праці показує хоча б той факт, що майже 2/3 усіх внутрішньозмінних втрат робочого часу пов’язано саме з недоліками в обслуговуванні робочих місць.

Обслуговування робочих місць здійснюється в розрізі наступних функцій:

• підготовчої;

• виробничої;

• інструментальної;

• налагоджувальної;

• ремонтної;

• контрольної;

• складської;

• ремонтно – будівельної;

• енергетичної;

• господарсько – побутової.

Обслуговування може реалізуватися за такими системами:

1. централізованою – обслуговування здійснюється робітниками спеціалізованого підрозділу підприємства;

2. децентралізованою – обслуговування проводиться цеховими службами;

3. змішаною – трудомісткі й складні роботи з обслуговування

здійснюються спеціалізованим підрозділом, а дрібні – власними цеховими службами.

Для приведення в дію наявних резервів у використанні виробничого потенціалу застосовується механізм атестації й раціоналізації робочих місць, а також атестація технологічних процесів, виробництв, дільниць, цехів.

Атестація робочих місць -комплексна оцінка робочих місць на відповідність нормативним вимогам та передовому досвіду ( оцінюється їх технічний, організаційний стан, умови праці й техніку безпеки). В результаті атестації по кожному робочому місцю приймається одне з наступних рішень: продовжити експлуатацію без змін, довантажити, раціоналізувати або ж ліквідувати.

Раціоналізація робочих місць - це сукупність організаційно технічних заходів, спрямованих на удосконалення діючих робочих місць і покращення їх використання.

Раціоналізація – це приведення в дію резервів покращення організації робочих місць, виявлених в ході атестації.

5. Особливості організації робочих місць керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

6.Умови, режими праці і відпочинку.

Умови праці на робочому місці, дільниці, цеху являють собою сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на працездатність і здоров’я людини в процесі праці.

Умови праці поділяються на:

1. санітарно-гігієнічні (ті, що характеризують зовнішнє середовище робочої зони);

2. психофізіологічні (ті, які обумовлені змістом праці);

3. естетичні (ті, що впливають на емоції працівника);

4. соціально – психологічні (ті, що характеризують взаємовідносини між членами трудового колективу).

Санітарно-гігієнічні умови праці містять мікроклімат, чистоту виробничого і повітряного середовища, якість освітлення, рівень шуму та вібрації, різні види випромінювання.

Мікроклімат виробничого середовища характеризується температурою, відносною вологістю і рухомістю повітря, а також впливом теплового випромінювання на людину.

Психофізіологічні умови праці містять:

• темп і ритм роботи;

• наявність монотонності;

• зручність робочої пози;

• режими праці і відпочинку.

Естетичні умови праці передбачають створення певного кольорового

клімату, засобів інформації, використання декоративних рослин і застосування

функціональної музики.

Функціональну музику доцільно використовувати в масовому, крупно-серійному виробництвах із конвеєрно-потоковою організацією праці, де може бути монотонність, одноманітність рухів і пози, невелике і рівномірне навантаження протягом зміни. Протипоказане використання музики в робочий час на роботах експериментально-дослідного і контрольного характеру; на роботах, де необхідна велика концентрація уваги; у виробництвах, де є комплекс негативних умов (несприятливий мікроклімат, шум, фізична напруженість).

Соціально-психологічні умови відображаються особливостями персоналу підприємства: його складом, структурою, рівнем підготовки і кваліфікації, сукупністю інтересів.

Під охороною праці розуміють здійснення комплексу технічних (огородження небезпечних місць на виробництві, впровадження безпечної техніки, видозміна технології з метою ліквідації шкідливих робіт) та санітарно-гігієнічних (раціональне освітлення, створення сприятливих мікрокліматичних умов та ін.) заходів.

Існують три напрямки удосконалення умов праці:

1. Мінімізація впливу деяких факторів (шуму, вібрації, запилення, загазованості, випромінювання, небезпеки отримання механічних травм).

2. Максимізація таких факторів, як ергономічна, естетична та організаційна комфортність на робочому місці, морально-психологічний клімат в колективі, безпека праці, господарсько-побутова облаштованість та інше.

3. Оптимізація таких факторів, як освітлення, мікроклімат, демографічна і соціальна структура персоналу та інше.

В процесі праці людина потребує періодичної короткочасної перерви для підтримки своєї працездатності. Потреба у відпочинку індивідуальна, вона залежить від стану здоров’я людини, її психофізіологічного стану, віку, статі, ступеня натренованості до виконання роботи. Від періоду відпочинку залежить злагодженість усього виробничого процесу. Тому на підприємстві в цілому, а іноді й в окремих його підрозділах встановлюється єдиний режим праці й відпочинку.

Режим праці й відпочинку – це порядок чергування роботи і перерв на відпочинок та їх тривалість. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими праці й відпочинку.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість зміни, час її початку і закінчення, тривалість й частоту загальних регламентованих перерв у роботі.

Добовий режим включає число змін на добу. Число змін повинно бути кратним 24. Отже, робота може бути організована в 1, 2, 3, 4 або в 6 змін.

Тижневий режим передбачає різні графіки роботи, число вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні й святкові дні.

Графіки роботи являють собою порядок чергування змін. Так, при тризмінному графіку безперервна робота здійснюється 4-ма бригадами по 8 годин на зміну. Після 4-х днів роботи кожна бригада має 48 годин для відпочинку й переходу в іншу зміну. Це забезпечує ритмічну роботу визначеної трудовим законодавством тривалості робочого часу. Існують й інші графіки з 1 або 2 загальними вихідними днями на тиждень.

Місячний режим визначає число робочих і неробочих днів в даному місяці, число працівників, які йдуть у відпуску, та тривалість чергових і додаткових

відпусток.

Задача встановлення раціонального режиму полягає в тому, щоб забезпечити швидке впрацювання людей, максимально збільшити період високої працездатності і скоротити фазу втомленості.

КЗпП України визначено нормальну тривалість робочого часу (40 годин на тиждень), кількість вихідних днів на тиждень, роботу у понаднормовий час, тривалість перерв для відпочинку й харчування (до 2 – х годин), загальні вихідні (неділя) й святкові дні, порядок надання відпусток.

Графіки відпусток складаються адміністрацією і погоджуються з профспілками. Відпустку тривалістю до 1 календарного місяця доцільно використовувати одноразово, а більшої тривалості – ділити на 2 частини.