153. Україна і стратегії регіоналізації.

Україна вибрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в радах Голів урядів та Голів держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та органі­зацій. Таку ж позицію відносно СНД займає Туркменистан, знач­ною мірою її поділяють Азербайджан, Молдова, Грузія, Узбе­кистан.

Разом із тим Україна приділяє особливу увагу розвитку спів­робітництва з членами СНД на двосторонній основі. Ще в 1993 р. вона уклала угоди про вільну торгівлю з РФ та Білоруссю, які, на жаль, не були цілком утілені в життя, в основному внаслідок позиції цих двох партнерів. З іншими членами СНД Україна поступово розширює міжнародно-правову базу економічного співробітництва, укладаючи угоди про вільну торгівлю, взаємний захист інвестицій, транспортне сполучення, усунення подвійного оподаткування тощо.

154. Умови реалізації стратегії економічного прориву («економічне диво»).

Одними з перших «економічне диво» провели Японія та Німеччина, які програли в ІІ Св. Війні і в результаті перебували в серйозному економ. занепаді. З допомогою роз-винених країн Зх Європи та США вони змогли досягти вражаючих темпів післявоєнної відбудови та ввійшли до складу найрозвинен. країн світу. Важливою запорукою проведення «ек. дива» є не лише допомога розвинених країн, а й значн. рівень втручання держави в соц. сферу, зовнішньоек. відносини, грош-кред. пол-ку, та проведення реструктуризації промисловості. Більш пізніми прикл. стратегії ек. зростання є Нові Індустр. Країни («азійські тигри») — Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Пд Корея.

Економічний прорив має базуватися на послідовній ліквідації критичних для країни відставань в інституційно-регуляторному середовищі, на інтенсивному створенні основ для Економіки знань, формуванні відповідальної конкурентоспроможності і зміцненні соціальної згуртованості населення.

Стратегія ек. прориву грунтується на 4 базових матрицях впливу держ політики на конкурентоспр-сть країни у середньо- і довгостроковій перспективі:

1) ліквідація критичних відставань. Це комплекс заходів, які впливають на макроекономічне середовище, якість інститутів влади, ефективність держ регулювання основних ринків (капіталу, праці, землі, інтелекту) та інституцій, які підтримують їх, а також на ступінь відкри-тості екон-ки й ефективність конкуренції.

2) створення основ Економіки знань. Цей напрям має стати головним пріоритетом в інвестиційній політиці, розподілі держ ресурсів, стимулюв. приватних інвестицій. Він охоплює такі найважливіші сфери, як освіта, наука (НДДКР), технологічна й інформаційна інфраструктура.

3) забезпечення стабіл. розвитку і відповідальної конкурентоспроможності. Це — низка політ.-економ. заходів, які впливають на чинники стабільного розвитку суспільства (такі, як енергобезпека, енергозбереження, екологія, ефективність системи охорони здоров’я, якість товарів і послуг, якість життя), а також стимулюють «соціально відповідальну конкурентоспроможність».

4) формування соц. згуртованості і соц. капіталу. Цей блок, якого практично не було в економічній стратегії не тільки України, а й інших пострадянських країн, зачіпає такі найважливіші питання: формулювання і просування сучасної та прагматичної національної ідеї; формування сист. установок і сусп. цінностей, які утверджують філосо-фію особистого та суспіл. успіху, здоров. способу життя.

Складовими умовами СЕП є: наявність страт. розвитку; наявність пол. сили (лідера), здатної реалізувати цю стратегію, сформувавши ідеологію; необхідна визначальна роль держ власності; дерижизм (планування, уніфікація); активна кумулятивна роль держави; жорсткий суспільний контроль за діяльністю держави і підприємців (демократизація у суч розумінні - формування потужних інституцій, здатних здійснювати такий контроль).