120Стратегії виживання (інерційні стратегії) економічного розвитку

Стратегія виживання або стратегія інерційного розвитку – це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.

Інерційно-ринкова стратегія ґрунтується на ідеології неолібералізму та ринкового фундаменталізму,покладається на всемогутність ринку при пасивній ролі держави, яка відмовилися від виконання своєї стратегічно-інноваційної функції, на подальше відкриття економіки для ТНК, які використовують країну як джерело енерго-сировинних ресурсів і ринок збуту своєї продукції . Наслідком такої стратегії буде відкочування країни на периферію світового науково-технологічного і економічного прогресу, подальша втрата конкурентоспроможності економіки та її підпорядкування домінуючим країнам і ТНК, нові лиха для більшості населення, виснаженого попередніми експериментами, зростаюча загроза втрати самостійності країни, посилиться загроза соціальних конфліктів і політичних потрясінь.

Інерційно-ринкова стратегія виходить з наступних основних положень. 1. Вирішальна роль ринку в соціально-економічному розвитку країни, оскільки тільки ринкові механізми, вільна конкуренція здатні відібрати найбільш конкурентоспроможні товари і послуги, життєздатні підприємницькі сили. Тому необхідно продовжити курс на витіснення держави з економіки, скорочення його соціальної функції. 2. Довгостроковими орієнтирами у розвитку економіки є зниження інфляції всіма можливими засобами, подальша приватизація державної власності, зменшення частки держбюджету в ВВП, скорочення державної підтримки інвестицій та інновацій, науки, освіти та культури, малозабезпечених верств населення. 3. Збільшення відкритості економіки, створення сприятливих умов для діяльності іноземного капіталу в національній економіці, орієнтація на Захід у зовнішньоекономічних зв'язках, усунення перешкод для підпорядкування ТНК і компрадорської капіталу ряду галузей економіки в розрахунку на те, що це підвищить їх конкурентоспроможність. 4. Відмова від стратегії прориву через побоювання, що це може спричинити помилки і зажадає підвищення активності держави, надія на еволюцію, відторгнення стратегічного й індикативного планування.

Неминучим наслідком такої стратегії будуть невисокі темпи економічного зростання і деградація структури економіки, згортання науково-технічного та інноваційного потенціалу.

121. Стратегії виживання і периферійність економічного розвитку.

Стратегія виживання або стратегія інерційного розвитку – це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.

Інерційно-ринкова стратегія ґрунтується на ідеології неолібералізму та ринкового фундаменталізму,покладається на всемогутність ринку при пасивній ролі держави, яка відмовилися від виконання своєї стратегічно-інноваційної функції, на подальше відкриття економіки для ТНК, які використовують країну як джерело енерго-сировинних ресурсів і ринок збуту своєї продукції . Наслідком такої стратегії буде відкочування країни на периферію світового науково-технологічного і економічного прогресу, подальша втрата конкурентоспроможності економіки та її підпорядкування домінуючим країнам і ТНК, нові лиха для більшості населення, виснаженого попередніми експериментами, зростаюча загроза втрати самостійності країни, посилиться загроза соціальних конфліктів і політичних потрясінь.

Інерційно-ринкова стратегія виходить з наступних основних положень.

1. Вирішальна роль ринку в соціально-економічному розвитку країни, оскільки тільки ринкові механізми, вільна конкуренція здатні відібрати найбільш конкурентоспроможні товари і послуги, життєздатні підприємницькі сили. Тому необхідно продовжити курс на витіснення держави з економіки, скорочення його соціальної функції.

2. Довгостроковими орієнтирами у розвитку економіки є зниження інфляції всіма можливими засобами, подальша приватизація державної власності, зменшення частки держбюджету в ВВП, скорочення державної підтримки інвестицій та інновацій, науки, освіти та культури, малозабезпечених верств населення.

3. Збільшення відкритості економіки, створення сприятливих умов для діяльності іноземного капіталу в національній економіці, орієнтація на Захід у зовнішньоекономічних зв'язках, усунення перешкод для підпорядкування ТНК і компрадорської капіталу ряду галузей економіки в розрахунку на те, що це підвищить їх конкурентоспроможність.

4. Відмова від стратегії прориву через побоювання, що це може спричинити помилки і зажадає підвищення активності держави, надія на еволюцію, відторгнення стратегічного й індикативного планування. Неминучим наслідком такої стратегії будуть невисокі темпи економічного зростання і деградація структури економіки, згортання науково-технічного та інноваційного потенціалу.