118. Сприяння з боку наднаціональних інституцій адаптації реформаторських моделей у транзитивних країнах як напрям координуючого впливу.

Міжнародні організації відіграють важливу роль в успішності процесу економічних реформ. Це досягається шляхом надання координаційних настанов для процесу реформ і шляхом обмеження опортуністичної поведінки країн, наприклад такої, що перешкоджає впровадженню протекціоністської торговельної політики, яка виражає зацікавлення держав в короткостроковій перспективі. Таким чином внутрішні державні фактори виступають першочерговими, при цьому міжнародні інститути мають також певний автономний вплив на внутрішні процеси.

Міжнародні інститути є інструментами, що уряди використовують для того щоб «підвищити їх здатність знаходити свої власні інтереси за допомогою координації політики" що може відрізнятися від державних інтересів.

Країни з перехідною економікою в Європі, які націлені на співробітництво та можливу подальшу інтеграцію в ЕС, використовують МВФ і ЄС як джерела технічної допомоги.

Основною функцією МВФ в Центральній та Східній Європі є - надавати позики для країн, що зазнають тимчасовий дефіцит у платіжному балансі і макроекономічну нестабільность, - за умови, що кредитування країни змінюють свою макроекономічну політику, щоб вирішити ці економічні проблеми. Даючи економіками свою печатку схвалення, сигнали від МВФ для міжнародних інвесторів і фінансових інститутів, що програма економічних реформ працює і потребує довіри.

ЄС створює сприятливі умови для формування тотожної системи ринкових відносин, нормування та законодавчої бази, також виконання маахстрицьких критеріїв, що в свою чергу також виступають певними макроекономічними стимулами для розвитку економіки та надає матеріально-технічну, консультаційну допомогу країнам з якими будо підписано угоди про асоціацію та співробітництво.

МВФ в свою чергу висуває ряд загальних: 1. Бюджетна дисципліна, введені для зменшення стану дефіцит

2. Жорстка грошово-кредитна політика.

3. Державні витрати повинні бути змінені з субсидіями на інвестиції в охорону здоров'я, освіту та інфраструктуру.

4. Податкова реформа з широким і граничні ставки податку.

5. Маркет-визначені, позитивні процентні ставки.

6. Ринкові визначається обмінний курс.

7. Лібералізація зовнішньої торгівлі.

8. Лібералізація обмежень на прямі іноземні інвестиції (ПІІ).

9. Приватизація державних підприємств (ДП в).

10. Дерегулювання економічної діяльності.

11. Безпечні прав власності.

119Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.

Наздоганяючі” країни або, як їх ще називають, „послідовники” („журавлі”) – це країни, які, використовуючи свій наявний потенціал ресурсів, створюють умови для залучення новітніх технологій із розвинених країн для створення інноваційної моделі економіки

Стратегії наздоганального розвиткувиходять із необхідності, по-перше, активного запозичення здобутків зарубіжного науко­во-технологічного потенціалу (насамперед технологій) через ліцензійний механізм й модернізації на їх основі виробничих потужностей індустріальних галузей, а по-друге, — опанування випуску наукоємної продукції, що випускається в країнах пост-індустріалізму й перебуває у фазі зрілості життєвого циклу то­варів. Вона точніше пояснює еволюцію країн, що розвиваються, де такий цикл починається з імпорту якогось продукту і надалі будується на суперництві з лідером. Таким чином, стрижнем наздоганяючої модернізації є освоєння технологічних і економічних механізмів, вже створених країнами і фірмами — лідерами.

Не зважаючи на так би мовити, втрачений час і необхідність долати недостатнє ресурсне забезпечення, такі країни мають і деякі переваги: вільний доступ до нових технологій, можливість вивчення досвіду створення певних установ, які здійснюють керування фінансовими потоками, та використання форм організації науково-технічного прогресу, які можуть сприяти підвищенню ефективності використання ресурсів капіталу та технологічної бази.

Так, у ХХ ст. Японія використовувала установи, які забезпечували впровадження та використання прогресивних технологій у промисловості разом із гнучкою політикою в даній сфері. Пізніше ця стратегія була скопійована східно-азіатськими економіками (Тайань, Сінгапур, Корея, Індонезія). Сьогодні за рахунок використання згаданої стратегії, враховуючи сучасні тенденції в світовій економіці, розвиваються Китай, Індія та В’єтнам. Як показує досвід, країни-„послідовники” в процесі свого економічного розвитку проходили декілька стадій: від залучення і використання працемістких технологій до становлення власної сфери високих технологій. Ними застосовувалася політика активного державного втручання в залучення іноземних інвестицій, насамперед спрямованих на технологічне оновлення та проведення науково-дослідних проектів всередині держави. Як правило, країни, які здійснюють стратегія наздоганяю чого розвитку, мають: дешеві трудові ресурси, потужну металургійну промисловість, важке машинобудування і мережу науково-дослідних інститутів та потребу в розвитку науки і технічному оновленні.

Результативність даної стратегії можна проаналізувати на прикладі Китаю. Китай активно використовує всі можливості залучення іноземних інвестицій і, починаючи з 80-х років минулого століття, успішно наслідував практику „журавлів” – Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, поступово проходячи стадії розвитку від експорту текстилю на ринки Західної Європи, США до самостійного розвитку науки та техніки. Сьогодні, завдяки потужній державній підтримці, у цій країні спостерігаються високі темпи приросту ВВП і притоку іноземних інвестицій. Законодавчо врегульована та ефективно використовується система залучення інвестицій у вигляді інновацій і технологій, стимулюється імпортозамінююче виробництво. Залучення в країну іноземних інвестицій шляхом створення підприємств з іноземними інвестиціями стало найефективнішим способом отримання зарубіжної техніки і технології, забезпечення прямої зацікавленості іноземного партнера в освоєнні прогресивної технології, її вдосконалення та ефективному використанні китайськими співзасновниками. Створюючи умови для розвитку співробітництва з іноземними інвесторами, уряд Китаю за основну мету ставить залучення прогресивної технології, використовуючи канали прямого інвестування, які не потребують додаткових затрат, що і є технологічним прогресом як таким.