12.4.5 Встановлення втрачених межових знаків на ділянках значної довжини

Оскільки в даному випадку можливе накопичення похибок при вимірюваннях, встановлення кожної точки виконують окремо.

Рисунок 12.11 - Встановлення межових знаків шляхом прокладання допоміжних теодолітних ходів

М, А, F, K – межові знаки, які збереглися;

В, C, D, E – втрачені межові знаки;

В₁, С₁, D₁, E₁ – точки допоміжного теодолітного ходу.

Для цього спочатку поблизу межі прокладають допоміжний теодолітний хід, який опирається на межові знаки, які збереглися (рис. 12.11), і ув’язують його в системі координат землекористування (ділянки).

Потім обчислюємо румби і довжини ліній ВВ₁, СС₁, DD₁, EE₁.

За кутами β_1, β₂ ,β_3, β₄ і довжинами ліній ВВ₁, СС₁, DD₁, EE₁ встановлюємо втрачені межові знаки.

12.4.6 Вставка теодолітного ходу між двома пунктами

Вставка теодолітного ходу полягає в прокладанні розімкнутого теодолітного ходу між двома опорними точками, які не мають орієнтирних напрямків (рис. 2.12).

Рисунок 12.12 - Вставка теодолітного ходу між двома пунктами

10, 18 – опорні точки (які збереглися);

1-7 – точки теодолітного ходу;

8-11 – точки контрольного ходу.

Даний спосіб виключає послідовне встановлення межових знаків (при якому можливе накопичення похибок вимірювань) і забезпечує необхідну точність.

В умовах відсутності значної кількості межових знаків по границі землекористування даний спосіб вважається єдиним.

Виміри на місцевості в цьому випадку відрізняються від звичайних тим, що немає необхідності встановлювати теодоліт на опорні точки (10,18), так як неможливо виміряти примичні кути.

Порядок обробки таких теодолітних ходів:

- дирекційному куту початкової лінії (наприклад, ) задають умовне значення і за виміряними кутами (в точках 1-7) і довжинами сторін обчислюють умовні дирекційні кути і умовні приростки координат , всіх сторін ходу;

- за сумами умовних приростків координат і обчислюють умовний дирекційний кут лінії 10-18:

, (12.29)

- за координатами опорних точок 10 і 18 (на які опирається теодолітний хід) визначають дійсний дирекційний кут цієї лінії:

, (12.30)

- різниця дирекційних кутів

(12.31)

є кутом повороту лінії 10-18 в умовній системі координат стосовно дійсної системи координат;

- додавши алгебраїчно кут повороту до всіх умовних дирекційних кутів, отримують істинні значення дирекційних кутів ходу;

- після цього обчислюють приростки координат і координати точок теодолітного ходу за загальними правилами обробки розімкнутих теодолітних ходів.

Контроль лінійних вимірювань виконують шляхом порівняння відстаней між опорними пунктами, отриманих за умовними приростами координат і за координатами опорних точок:

, (12.32)

і

. (12.33)

Відносна похибка не повинна перевищувати , тобто

. (12.34)

З метою надійного контролю польових вимірів в ходах, їх слід прокладати в вигляді замкнутих полігонів (10-1-2-3-4-5-6-7-18-8-9-10'-11-10) з включенням в них опорних точок. Це дасть змогу проконтролювати величини кутових і лінійних нев’язок.