Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Китай у 1945- 2003рр.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
17.09.2019
Размер:
64.51 Кб
Скачать

Китай в 1945- 2003рр

  1. Проголошення Китайської Народної Республіки (КНР).

  2. Китай в 50- 60х рр.

  3. Культ Мао Цзедуна.

  4. Реформи Ден Сяопіна.

  5. Зовнішня політика кнр.

  6. Китай на сучасному етапі розвитку.

Проголошення Китайської Народної Республіки (КНР). Друга світова війна завдала Китаю значних втрат. Були зруйновані сотні міст, загинуло понад 20 млн людей. Країна фактично розпалася на самостійні райони непідконтрольні центральному уряду. На завершальному етапі війни у серпні 1945 р. війська СРСР провели успішну операцію по розгрому Квантунської японської армії. В наслідок цього Північно- Східний Китай- Маньчжурія з наcеленням в 40 млн осіб опинився під їх контролем. На зайнятій території, за вказівкою Й. Сталіна, прискореними темпами почала формуватися комуністична армія. До грудня 1945р її чисельність була доведена до 330 тис. До Маньчжурії було перекинуто партактив КПК. Армія КПК отримала від уряду СРСР велику кількість літаків, танків, гармат, боєприпасів. Навесні 1947р армія КПК була доведена до 2 млн осіб. Радянська військова адміністрація перетворила Маньчжурію на зону закриту для представників законного уряду Чан Кайші. Це було розцінено Гомільданом як втручання СРСР у внутрішні справи Китаю, спрямоване на провокування громадянської війни. Протягом 1945- 1946рр між комуністичними і урядовими військами відбувалися локальні сутички. У червні 1946р війська Гомільдану перейшли в наступ і до жовтня захопили понад 100 міст. У березні 1947р урядові підрозділи увійшли в Яньань, де у продовж 10 років знаходився ЦК КПК. Проте успіх гамільданівської армії був досягнутий величезними втратами- 1 млн солдатів. В цей же час починає падати авторитет президента Чан Кайші.

Непосильні податки, військові реквізиції, некомпетентний і корумпований адміністративний апарат, відкладення аграрної реформи викликали невдоволення широких верств населення існуючою владою. Комуністи ж звільняли селянство від орендної плати, обіцяли дати землю всім селянам, в тому числі і тим, хто воював на боці Гомільдану.

В липні 1947р армія КПК перейшла в широкомасштабний наступ і змусила урядові війська перейти до оборони. Не допомогли Чан Кайші і кредити США які в 1948 р. становили 570млн. Вирішальні бої розгорнулися в кінці 1948р. Однією з найповоротніших битв громадянської війни стала Пекін- Тяньцзінська. В кінці січня 1949р комуністи захопили Пекін. У подальшому 23 квітня КПК захопила Нанкін, а 27 травня- Шанхай. До осені 1949р комуністи контролювали більшу частину країни. Залишки військ Гомільдану та президент Китайської Республіки Чан Кайші евакуювалися на Тайвань.

1 жовтня 1949р на центральній площі Пекіна- Тяньаньмень- було проголошено утворення Китайської Народної Республіки. У Китаї утвердився комуністичний режим.

Китай в 50- 60х рр. Після приходу до влади комуністів у Китаї розпочалися соціалістичні перетворення. Було проведено індустріалізацію та колективізацію країни. Внаслідок аграрної реформи 47 млн. га. поміщицької землі було перерозподілено між селянами. Прискореними темпами відбувалася індустріалізація. У ході виконання першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства (1953- 1957) при сприянні СРСР в КНР було побудовано понад 250 великих промислових підприємств. Радянський Союз безкоштовно передав Китаєві науково- технічну документацію, надав велику фінансову позику.

Побудова соціалізму в КНР супроводжувалася масовими репресіями. Ще в травні 1951р Політбюро ЦК КПК прийняло “Положення про покарання за контрреволюційну діяльність”. Згідно з постановою за ідеологічні та політичні злочини передбачалися смертні вироки та довготривалі строки ув’язнення. До найбільших злочинів було віднесено критику КПК та її вождя Мао Цзедуна.

У 1954р об’єктом масових репресій стала інтелігенція, зокрема літератори, яких звинуватили у недотриманні принципу партійного керівництва літературою. Масові репресії не оминули і самих комуністів. Приводом до цього стала заява Мао Цзедуна про те, що всі, хто припускається ідеологічних помилок в КПК є ворогами революції. Якщо взяти до уваги, що у статуті КПК, чинному між 7 (1945р) та 8 (1956р) з’їздами КПК, зазначалося, що “китайські комуністи у своїй діяльності керуються ідеями Мао Цзедуна”, то зрозуміло, що за критику вождя будь-кого чекав суворий вирок.

Події, що відбулися в другій половині 50х рр у СРСР позначилися на розвитку Китаю. Гасла М. Хрущова “Наздогнати і перегнати США в галузі економіки”, “ Нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі” відбилися на авантюристичному курсі Мао Цзедуна. Мао Цзедун намагався протиставити новому курсу М. Хрущова власну політичну лінію. Її сутність полягала у прагненні випередити Радянський Союз у побудові комунізму. Головним засобом створення “світлого майбутнього” повинна була стати комуністична, тобто безплатна праця під гаслом “Три роки наполегливої праці- 10 тисяч років щастя”. У травні 1958р КПК проголосила курс “ трьох червоних знамен”: “ генеральна лінія”, “ великий стрибок”, “ народні комуни”. Стрибок передбачав досягнути в 1962 р. високих промислових показників, зокрема довести виплавку сталі з 5,4 млн. тон до 100 млн. тон щорічно. Для цього створювалася “ мала металургія”. По всій країні: у селах, містах, на подвір’ях шкіл, інститутів, лікарень, театрів- були споруджені сотні тисяч кустарних доменних і мартенівських печей, які цілодобово виплавляли подібний на метал продукт. Для виготовлення непридатної “сталі” було марно витрачено 80 млн. тон вугілля, 40 млн. тон залізної руди і працю 100 млн осіб.

До катастрофічних наслідків призвів “прискорений перехід до комунізму” у сільському господарстві. В 1958р 740 тисяч сільськогосподарських виробничих кооперативів були перетворені на 25 тисяч “народних комун”. Характерною ознакою цих комун було тотальне одержавлення власності- присадибних ділянок, худоби, птиці, предметів особистого вжитку. В комунах запроваджували воєнізовані порядки, створювалися трудові армії. Селяни, об’єднані в роти, батальйони, полки які зі сходом сонця солдатським кроком вирушали на польові роботи, а з заходом - поверталися на ночівлю. Платнею за роботу була “залізна миска рису”. Казармені умови життя, відсутність матеріальних стимулів спричинили масові втечі селян з комун; почалися повстання . Авантюристична аграрна політика Мао Цзедуна привела до різкого скорочення врожайності та голоду, який забрав життя мільйонів китайців.

Соціально- економічні нововведення КПК загострили національні проблеми. Під гаслом боротьби з місцевим націоналізмом відбулась заміна національних кадрів кадрами панівної ханської нації. У березні 1959р відбулося збройне повстання у Тибеті та у провінціях Південно- Західного Китаю. Політика “трьох знамен” завершилася повним провалом. У січні 1961р Пленум ЦК КПК висунув новий курс- на “урегулювання економіки”. Рішенням пленуму селянам повернули присадибні ділянки, худобу, домашнє майно. Було згорнуто капітальне будівництво, багато підприємств переорієнтувалися на випуск сільськогосподарського реманенту. Із міст у села було примусово переселено 20 млн осіб. Головним гаслом Китаю стало: “Сільське господарство- основа народного госпдарства”.

Невдачі в економіці змусили Мао Цзедуна зайнятися пошуком винних. Крім того загострення відносин з СРСР змусило “великого Мао” провести широку компанію по ідеологічній чистці у партії. Вона увійшла в історію, як “велика пролетарська культурна революція”. Вона розпочалася у листопаді 1965р репресіями проти творчої інтелігенції, викладачів вищої школи. У серпні 1966р на мільйонному мітингу у Пекіні було оголошено про створення молодіжних організацій хунвейбінів (червоногвардійців Мао) і цзяофанів (бунтівників), які громили державні установи, партійні комітети тощо. Репресії зачепили керівних діячів Китаю- Голову КНР Лю Шаоці, генерального секретаря ЦК КПК Ден Сяопіна, маршала Пен Дехуая і багатьох інших. З 1967р реальна влада в КНР почала переходити до військових. Вони створювали нові органи партійної і адміністративної влади, які отримали назву ревкомів. Хунвейбіни свою роль виконали і нова влада з ними розправилася. Мільйони їх було вислано на “перевиховування” у віддалені села. У результаті компанії по створенню ревкомів в 1968р було встановлено безпосередній контроль збройних сил над усіма адміністративно- територіальними одиницями Китаю. 9 вересня 1976р помер Мао Цзедун. Одразу після траурної церемонії в країні розпочалася боротьба за владу. Вдову Цзянь Цін та ще трьох високопоставлених партійних соратників Мао оголосили “бандою чотирьох” і поклали на них всю вину за руйнівні наслідки “великої культурної революції”. Судовий процес над “бандою чотирьох” засвідчив причетність Мао Цзедуна до масових репресій, які торкнулися 100 млн осіб.

Процес над “бандою чотирьох” тимчасово примирив молодих висуванців культурної революції на чолі з Хуа Гофеном і стару гвардію на чолі з реабілізованим Ден Сяопіном. Однак поступово вища партійна номенклатура з оточення Ден Сяопіна витіснила Хуа Гофена з усіх посад. У червні 1981р Головою КПК став Ху Яобан. Хоча Ден Сяопін обійняв лише посаду Голови військової ради, а згодом відмовився і від неї, він став центральною фігурою у керівних верхах КНР.

Реформи Ден Сяопіна. Переломним моментом у китайській історії став грудневий (1978р) Пленум ЦК КПК. Його рішення дали початок реформам, спрямованим на побудову у країні “соціалізму з китайською специфікою”. Головним натхненником нововведень був Ден Сяопін. Ще в середині 60х рр він висунув ідею “чотирьох модернізацій Китаю: у промисловості, сільському господарстві, науці і обороні”. Проте ідея не отримала схвалення у вищих ешелонах влади. Зміна політичного керівництва КНР в кінці 70х рр дала змогу втілити ідеї Ден Сяопіна у життя. Проводячи реформи Ден Сяопін повторював, що “не має значення якого кольору кішка - чорного чи білого, аби вона добре ловила мишей”. Однак не дивлячись на це комуністична ідеологія залишилася основою проведення реформ. У 1979р Ден Сяопін сформулював “чотири принципи”, які увійшли до конституції 1982р. Вони зводилися до дотримання: соціалістичного шляху розвитку; керівної ролі Компартії; диктатури пролетаріату; марксизму - ленінізму та ідей Мао Цзедуна.

Першою реформою китайського уряду стала перебудова сільського господарства. Були ліквідовані колгоспи, а земля передана у довготривалу оренду селянам. Держава підняла закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, дозволила реалізовувати врожай за вільними цінами. Прибутки селян зросли. Заможність перестала бути злочином. Реформа забезпечила швидкі темпи росту виробництва сільськогосподарської продукції. В 1984р врожай зернових досяг 400 млн. тон - вдвічі більше чим у 1958р та наполовину більше чим у 1975р.

З 1979р в економіку КНР розпочалося залучення іноземного капіталу, створювалися спільні підприємства, “особливі економічні зони” в яких іноземці могли інвестувати капітали. Всього з1979р. до 1995р. іноземні капіталовкладення становили 181 млрд., при цьому 2/3 надійшло від китайської діаспори. З 1984р розпочалася реформа системи управління державною промисловістю, мета якої відмовитися від централізованого і директивного плану і впровадити ринкові відносини. На початок 1995р 85% державних підприємств перейшли на підрядні форми роботи. Це дало змогу промисловості Китаю досягнути високих темпів приросту, які у 80х рр становили 12- 18% щорічно. В кінці 80х рр за обсягами валового продукту національного продукту Китай поступався тільки США.

Розвал “світової системи соціалізму” викликав у народів Китаю надію на послаблення тоталітарного режиму в середині країни. Весною 1989р мільйони людей, переважно молоді, вийшли на мітинги в Пекіні, Нанкіні, Шанхаї та інших великих промислових центрах, вимагаючи діалогу з керівництвом партії. Виникла загроза втрати комуністами монополії на владу. В травні 1989р у Пекіні було запроваджено надзвичайний стан. У ніч з 3 на 4 травня 1989р проти демонстрантів на площі Тяньаньмень було кинуто танки і бронемашини внаслідок чого загинуло біля 200 осіб та 3000 було поранено. Пленум який відбувся того ж місяця охарактеризував демократичний виступ як “контрреволюційний заколот”. Лідера КПК Чжао Цзияна було звинувачено у проведенні буржуазійної антисоціалістичної політики та усунуто від керівництва країною. Це була справа рук Ден Сяопіна, який будучи ініціатором економічних реформ, виявився політичним консерватором, схильним до репресій.

З 1992р у КНР продовжилися радикальні реформи. Їх натхненником залишився Ден Сяопін, який хоча і відмовився від офіційних посад, був найвпливовішою людиною у країні, без узгодження з якою керівництво Китаю не приймало жодного серйозного рішення. Пекін продовжував дотримуватися курсу на побудову “соціалізму з Китайською специфікою”. Водночас країна все більше почала ставати на шлях реалізований розвинутими країнами Азії, з її конфуціанськими традиціями. Впродовж 1994- 1996рр ВВП Китаю щорічно зростав на 10- 11%. Пекін спромігся модернізувати планову соціалістичну економіку, залучивши ринкові механізми та зберігши монополію комуністичної партії за владу. В 1997р помер Ден Сяопін з яким була пов’язана ціла епоха у розвитку Китаю. Розпочався новітній період в історії КНР.

Зовнішня політика Китаю. Уряд КНР оголосив про намір установити дружні відносини з усіма країнами, включаючи і капіталістичні на засадах рівності, взаємної вигоди, поваги суверенітету. Проте в перше десятиліття існування КНР пекінська влада перебувала під сильним впливом Москви, яка тримала важелі економічної та військової допомоги країн. У грудні 1949р лідер КПК Мао Цзедун прибув до Москви на святкування ювілею Й. Сталіна. Під час цього тривалого візиту у лютому 1950р був підписаний Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу між СРСР і КНР строком на 30 років. Москва і Пекін були однодумцями щодо головної ідеї комуністичного руху - поширення пролетарської революції на інші країни світу. Китаю у цьому плані відводилася головна роль на Далекому Сході. Проте Пекін постійно відчував контроль над собою Москви. Та економічна слабкість і ізоляція Заходу змушували китайське керівництво продовжувати співпрацю з Радянським Союзом. В 50х рр бурхливо розвивалися відносини КНР з іншими країнами соціалізму. Протягом 1950- 1956рр обсяг торгівлі з ними зріс у 20 разів і становив 22% зовнішньоторговельного обороту Китаю. Вийняток становила Югославія. Пекін звинуватив Белград у ревізіонізмі та змові з імперіалізмом. Специфічним був перехід Китаю до Монголії: ззовні відносини виглядали нормальними, але Пекін постійно порушував питання про повернення МНР до складу КНР. Десталінізація проведена в СРСР в кінці 50х рр загострила відносини з Китаєм. Перші незгоди у радянсько - китайських стосунках виникли у зв’язку з відмовою Москви передати Пекіну атомну зброю. На рубежі 60х рр керівництво економічно зміцнілого Китаю почало відкрито ігнорувати поради СРСР щодо напрямків зовнішньої політики. Ідеологічні суперечки на початку 60х рр між компартіями Китаю та СРСР за лідерство у міжнародному комуністичному русі, безкомпромісність лідерів - Мао Цзедуна та М. Хрущова - підштовхували уряди обох держав до конференції. В умовах загострення радянсько- китайських відносин почав змінюватися характер відносин КНР з країнами соціалістичного блоку. Після 1960р більшість європейських країн соціалістичної системи і СРСР зменшили масштаби співробітництва з КНР.

Активну політику уряд КНР проводив і в Південній Азії. В 1950- 1953рр майже 2 млн. китайських “добровольців” взяли участь у Корейській війні. Близько півмільйона з них загинуло. В 1949- 1955рр прорвавши американську блокаду Пекіну вдалося встановити дипломатичні відносини з Бірмою, Індією, Пакистаном, Цейлоном, Афганістаном, Індонезією. Але не з усіма цими країнами відносини розвивалися добре. Суттєві суперечки виникли з Індією щодо територіальних питань та політики Китаю в Тибеті. З’явилася потреба в уточненні китайсько - бірманського кордону. З недовірою до КНР ставилися в Індонезії. Тайланд та Філліпіни взагалі не визнали новий китайський уряд.

Важливим у зовнішньополітичній діяльності КНР стала Бандунзька конференція 1955р в якій взяло участь 29 країн. Китайська делегація виступила з заявою про цілковите знищення колоніалізму та запевнила молоді держави, що КНР не має до них територіальних чи будь-яких інших претензій. Після цієї конференції Пекін покращив відносини з Індонезією, Бірмою, Єменом, Іраком.

Восени 1958р Пекін спробував збройним шляхом вирішити проблему “двох Китаїв”-приєднати до КНР Тайвань. Проте військова сутичка в Тайванській протоці не принесла успіху.

В середині 60х рр в Пекіні було розроблено зовнішньополітичну концепцію сутність якої зводилася до того, щоб підштовхнути до смертельної сутички “двох тигрів - СРСР та США”, а “мудрій мавпі”, Китаєві, залишити роль спостерігача двобою з гори. Одночасно КНР проголосила себе лідером “третього світу”. В грудні 1963- лютому 1964рр відбулося турне Чжоу Еньлая африканськими країнами. Воно, як і багато інших кроків КНР отримало позитивний відгук у столицях Азії, а особливо Африки. Однак політика Китаю відносно країн, що розвиваються була непослідовною і іноді набирала суперечливого характеру. Мао Цзедун відчував потяг до експереминтальних дій на світовій арені і цей потяг поглиблювався з посиленням радянсько- китайської конфронтації. В 1964р Мао Цзедун заявив, що “СРСР вступив у змову з США в боротьбі за світове панування і між цими державами утворилися дві проміжні зони: перша - країни, що розвиваються, друга - розвинуті капіталістичні країни”. На підставі цієї концепції китайське керівництво розвинуло концепцію революційних воєн. Відносини з СРСР настільки загострилися, що в 1966р Китай відмовився направити на ХХVІІІ з’їзд КПРС своїх делегатів.. В КНР у вжиток увійшла теза про “загрозу з Півночі”. Представники китайського керівництва заявили: “Прикордонна війна між Китаєм та СРСР розпочнеться раніше, ніж війна з США”. Навесні 1969р Пекін висунув до Радянського Союзу територіальні претензії на більшу частину Казахстану, Киргизію, Далекосхідні території. Невиконання Москвою територіальних поступок привело до конфронтації яка швидко переросла у збройний конфлікт. Особливо жорстокі сутички відбулися на річці Уссурі в районі острова Даманський. Конфлікт загрожував перерости у повномасштабну війну з застосуванням ядерної зброї. Хоча конфлікт і вдалося зупинити напружені відносини з СРСР збереглися. Розглядаючи Радянський Союз як ворога номер один, Китай починає активне зближення з США. Рішення про це було прийнято на пленумі ЦК КПК у жовтні 1968р. В 1974р у виступі представника КНР в ООН було детально розкрито тезу Мао Цзедуна про створення “широкого фронту проти СРСР”. В доповіді було проголошено ідею “трьох світів”. Спочатку теорія виглядала таким чином: “перший світ” - СРСР і США- “дві супердержави”; йому протидіють “другий світ” - розвинуті держави та “третій світ” - держави, що розвиваються. Виходячи з цього Мао Цзедун зробив висновок про необхідність спільної боротьби “другого” та “третього” світів проти “першого”. Однак згодом означені настанови було змінено: СРСР став вважатися “більш небезпечним, ніж США, вогнищем світової війни”, а США таким чином, - державою, що мало не потерпіла від радянської агресії. З цієї теорії випливало, що всім країнам потрібно створити “широкий міжнародний фронт боротьби” проти СРСР. Теза про те, що СРСР- головний ворог, була внесена до конституції КНР 1978р.

Зміни в середині країни створювали передумови для змін у його зовнішній політиці. Китайське керівництво зробило ставку на Захід у питаннях модернізації, забезпечення безпеки країни, реалізації політичних цілей на світовій арені. В 1972р відновилися переговори уряду КНР з США про встановлення дипломатичних відносин. Проте нормалізація відносин між двома країнами відбулася тільки в 1978р. Поштовхом став візит до КНР помічника президента З. Бжезинського у травні 1978р. В серпні 1978р КНР підписала Договір про мир та дружбу з Японією. У “третьому світі” відкинувши екстреміські заклики до світової революції Китай намагався встановити нормальні відносини з правлячими режимами, підтримувати тісні зв’язки з заходом. Енергійні зусилля докладалися до поліпшення відносин з країнами АСЕАН. Тісна співпраця збереглася між Китаєм і Пакистаном, Непалом, Шрі - Ланкою, Туреччиною. Проте відносини з СРСР залишалися напруженими. В 1979р КНР відмовилася продовжити Договір про дружбу та співпрацю 30- річний термін якого закінчувався, рішуче засудила агресію Радянського Союзу в Афганістан і підтримувала зброєю моджахедів.

У лютому - березні 1979р війська Китаю здійснили агресію проти Соціалістичної Республіки В’єтнам. Вперше в світовій історії відбулася війна між соціалістичними державами. Ден Сяопін мотивував початок агресії втручанням В’єтнаму у камбоджійські справи. Проте перший же місяць кровопролитних боїв продемонстрував рішучість в’єтнамців і армія КНР змушена була відступити.

У 1984 та 1987рр була вирішена доля Гонконгу та Макао- англійської та португальської колонії на території Китаю. В 1997р Гонконг, а в 1999р Макао увійшли до складу КНР, однак протягом 50 років там повинна зберезтися існуюча система господарювання. Таким самим шляхом Пекін намагається розв’язати проблему “двох Китаїв”. Ден Сяопін запропонував формулу: “Одна держава - два суспільні лади”. Однак заможний Тайвань відмовляється вести переговори про воз’єднання. Завершення “холодної війни” та зменшення впливу Росії в регіоні посилили позиції Китаю в країнах Азії. Традиційним союзником КНР залишається Північна Корея. Візит прим’єра Держради Китаю до В’єтнаму у грудні 1992р привів до нормалізації відносин між двома державами.