Лекція 11 Розвиток особистості в онтогенезі.

(4 рік.)

1. Біогенетичний напрямок вивчення розвитку особистості.

2. Соціогенетичний напрямок вивчення розвитку особистості.

3. Проблема формування та розвитку особистості в теоріях психогенетичного напрямку (Е.Еріксон).

4. Проблема формування та розвитку особистості в теоріях гуманістичного напрямку (А.Маслоу, К.Роджерс).

5. Проблема формування та розвитку особистості в теоріях вітчизняних психологів (Л.С.Виготський, О.М.Лєонтьєв).

ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ

З думкою про те, що особистістю людин не народжується, а стає, згодні зараз більшість психологів. Однак їхньої точки зору на те, яким законам підкоряється розвиток особистості, значно розходяться. Ці розбіжності стосуються розуміння провідних факторів і рушійних сил розвитку, зокрема значення спадковості, суспільства й різних соціальних груп для розвитку особистості, закономірностей й етапів розвитку, наявності, специфіки й ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення процесу розвитку й інших питань.

З кожним типом теорій особистості зв'язане своє особливе подання про розвиток особистості.

3. Психоаналітична теорія (психогенетическое напрямок) розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення в нього захисних механізмів і погоджених з «Поверх^-Я» способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє подання про розвиток на тім, що всі риси особистості формуються прижизненно, і розглядає процес їхнього зародження, перетворення й стабілізації як підкоряється іншим, небіологічним законам. Теорія соціального научения представляє процес розвитку особистості крізь призму формування певних способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична й інші феноменологические теорії трактують його як процес становлення «Я».

В останні десятиліття підсилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особистості з позицій різних теорій і підходів, і тут намечается також интегративная концепція розвитку, що приймає в увагу погоджене, системне формування й взаємозалежне перетворення всіх тих сторін особистості, акцент на які робився в руслі різних підходів і теорій. Однієї з таких концепцій стала теорія, що належить американському психологові Э.Эриксону, у якій, більш ніж в інші, дана тенденція виявилася вираженою.

Э. Эриксон у своїх поглядах на розвиток дотримувався так називаного эпигенетического принципу: генетичної зумовленості стадій, які у своєму особистісному розвитку обов'язково проходить людина від народження до кінця своїх днів. Найбільш істотний внесок Э.Эриксона в теорію особистісного розвитку складається у виділенні й описі восьми життєвих психологічних криз, що неминуче наступають у кожної людини:

1. Криза довіри - недовіри (протягом першого року життя).

2. Автономія на противагу сумнівам і сорому (у віці близько 2-3 років).

3. Поява ініціативності на противагу почуттю провини (приблизно від 3 до 6 років).

4. Працьовитість на противагу комплексу неповноцінності (вік від 7 до 12 років).

5. Особистісне самовизначення на противагу індивідуальної сірості й конформізму (від 12 до 18 років).

6. Інтимність і товариськість на противагу особистісної психологічної ізольованості (близько 20 років).

7. Турбота про виховання нового покоління на противагу «зануренню в себе» (між 30 й 60 роками).

8. Задоволеність прожитим життям на противагу розпачу (старше 60 років).

Становлення особистості в концепції Эриксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього миру людини й радикальна зміна його відносин з окружаюшими людьми. У результаті цього він як особистість здобуває щось нове, характерне саме для даного етапу розвитку й зберігається в його (принаймні у вигляді помітних слідів) протягом всього . життя

Самі особистісні новотвори, по Э.Эриксону, виникають не на порожнім місці - їхня поява на певній стадії підготовлено всім процесом попереднього розвитку особистості. Нове в ній може виникнути й затвердитися, лише коли в минулому вже були створені відповідні психологічні й поведінкові умови.

Формуючись і розвиваючись як особистість, людина здобуває не тільки позитивні якості, але й недоліки. Детально представити в єдиній теорії всілякі варіанти індивідуального особистісного розвитку по всіляких сполученнях позитивних і негативних новотворів практично неможливо. Маючи на увазі ці труднощі, Э.Эриксон зобразив у своїй концепції тільки дві крайні лінії особистісного розвитку: нормальну й аномальну. У чистому виді вони в житті майже не зустрічаються, але зате вміщають у себе всілякі проміжні, варіанти особистісного розвитку людини (табл. 1).

Таблиця 1