дошку, фанеру (це збільшить площу опори) і повзіть на них, широко розкидаючи при цьому руки. До самого краю ополонки не підповзайте. Ремені, шарфи, дошка, жердина, санки або лижі допоможуть врятувати людину. Кидати їх потрібно з відстані 3-4 метри.

• Якщо ви не один, тоді, узявши один одного за ноги, лягайте на лід ланцюжком і рухайтеся додіроЛому.'

• Подавши потерпілому підручний засіб порятунку, витягайте його на лід і повзіть з небезпечної зони. Потерпілого укрий­те від вітру і якнайшвидше достаївте в тепле місце, розітріть, переодягніть у сухий одяг і напоїть чаєм.

Пам’ятайте: вирушати на водойми поодинці небезпечно!

3. Ломедична допомога

Нещасні випадки часто трапляються в таких умовах, коли немає можливості негайно викликати «швидку допомогу». Тому в цих умовах дуже важливо вміти надати потерпілому першу медичну допомогу до прибуття лікаря.

Перша медична допомога - це комплекс заходів, спрямова­них на відновлення і збереження життя і здоров’я потерпілого, що здійснюються немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим (самодопомога).

Успішний результат багато в чому залежить від психофізіо­логічних якостей людини, яка знаходиться на місці події, а саме: сили волі, рішучості, зібраності, дисциплінованості, фізичної під­готовленості, витривалості, швидкості тощо. Проте зазначених якостей не завжди буває достатньо для надання першої допомоги або для рятування потерпілих. При нещасних випадках багато людей неспроможні ефективно допомогти потерпілому. їх безпо­радність пояснюється відсутністю спеціальних знань, а також впли­вом сильних емоційних переживань, викликаних картиною тра­гедії. Невпевненість у самому собі, у своїх знаннях і тяжкий емо­ційний фон роблять свідка події розгубленим і безпорадним. Людина розуміє і усвідомлює необхідність допомоги потерпілому, проте нічого не робить. Відомі випадки, коли життя або смерть, інвалідність чи уникнення трагедії вирішують хвилини, і дуже часто результат залежить від друзів, знайомих, колег по роботі чи просто випадкових людей, що опинилися поруч. Водночас трагіч­ність наслідку, як правило, завжди пояснюється до банальності просто: не вистачило рішучості, волі, знань, часу.

266

Особа, що надає допомогу, повинна знати:

• основні ознаки порушення життєвоважливих функцій ор­ганізму людини;

• загальні принципи та прийоми надання першої допомоги стосовно характеру отриманого потерпілим ушкодження;

• основні способи перенесення та евакуації потерпілих.

Особа, що надає допомогу, повинна вміти:

• здійснювати оцінку стану потерпілого та визначити, якої до­помоги в першу чергу він потребує;

• забезпечувати вільну прохідність верхніх дихальних шляхів;

• виконувати штучне дихання «з рота в рот», «з рота в ніс» і закритий масаж серця та оцінювати їх ефективність;

• тимчасово зупиняти кровотечу шляхом накладання джгута, тиснучої пов’язки, пальцевого притискання судин;

• накладати пов’язку при ушкодженнях (пораненні, опіку, об­мороженні, ударі);

• іммобілізувати ушкоджену частину тіла при переломах кіс­ток, сильному ударі, термічному ураженні;

• надавати допомогу при тепловому та сонячному ударах, уте­пленні, гострому отруєнні, блюванні, при втраті свідомості;

• використовувати підручні засоби при перенесенні, наванта­женні та транспортуванні потерпілих;

• визначати доцільність вивезення потерпілого на машині швидкої допомоги або па попутному транспорті;

• користуватися аптечкою першої допомоги (приблизний склад аптечки першої допомоги подано в додатку 8).

Послідовність надання першої допомоги:

• усунути вплив на організм небезпечних факторів, що загро­жують здоров’ю та життю потерпілого (звільнити від дії еле­ктричного струму, винести з зараженої атмосфери, погасити палаючий одяг, витягнути з води тощо), оцінити стан потер­пілого;

• визначити характер і тяжкість травми. Визначити найбіль­шу загрозу для життя потерпілого та послідовність заходів щодо його рятування;

• здійснити необхідні заходи щодо рятування потерпілого за терміновістю (відновити прохідність дихальних шляхів; ви­конати штучне дихання; зовнішній масаж серця; зупинити кровотечу; іммобілізувати місце перелому; накласти пов’яз­ку тощо);

• підтримати основні життєві функції потерпілого до прибут­тя медичного працівника;

267

• викликати швидку медичну допомогу чи лікаря або за­безпечити транспортування потерпілого до Найближчого лікарняного закладу.

Перша допомога потерпілому, що надається немедичними пра­цівниками, не повинна заміняти допомогу з боку медичного персоналу і має надаватися лише до прибуття лікаря; ця допо­мога повинна обмежуватися лише певними'-Видами (заходи щодо оживлення, тимчасова зупинка кровотечі, перев’язування рани, опіку або обмороження, іммобілізація перелому, перенесення та перевезення потерпілого).

Той, хто надає долікарську допомогу, повинен уміти розрізня­ти ознаки життя і смерті (див. додаток 9).

Так, серцебиття визначається на слух або дотиком руки до лівої сторони грудей нижче соска, а також на шиї, де проходить найбільша сонна артерія, або ж на внутрішній частині перед­пліччя. Наявність дихання встановлюється за рухами грудної клітки, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпі­лого, за звуженням зіниць при раптовому освітленні очей або після їх затемнення рукою. При встановленні ознак життя не­обхідно негайно розпочати надання допомоги. Але навіть і за відсутності перелічених ознак доти, поки немає повної впевнено­сті у смерті потерпілого, необхідно надавати йому допомогу в повному обсязі. Смерть складається з двох фаз - клінічної та біологічної. Клінічна смерть триває 5-7 хвилин, але, незворотні явища у тканинах ще відсутні. У цей період, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легенів, організм можна ожи­вити. Першими ознаками біологічної смерті є: помутніння рогі­вки і висихання, деформація зіниці при здавлюванні, трупне за­дубіння, трупні синюваті плями.

Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного ди­хання є дихання «з легенів у легені», яке проводиться «з рота в рот» або «з рота в ніс». Для цього відводять голову потерпілого максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому в рот. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-20 разів на хвилину (рис. 3.18-3.21). З гігієні­чною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком тонкої тканини (носовий платок, бинт, косинка і т.д.). Якщо по­шкоджено обличчя і проводити штучне дихання «з легенів у леге­ні» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітини шляхом складання і притискання рук потерпіло­го до грудної клітини з їх наступним розведенням у боки.

268

Рис. 3.18. Положення голови потерпілого під час виконання штучного дихання

Рис. 3.19. Очищення рота і глотки

Зовнішній масаж серця. Зовнішній масаж серця здійснюєть­ся в разі його зупинки. При цьому робиться ритмічне стиснення серця між грудниною та хребтом. На нижню частину груднини кладуть внутрішньою стороною зап’ястя одну руку, на яку з силою надавлюють (з частотою 60 разів на хвилину) покладеною зверху другою рукою. Сила здавлювання має бути такою, щоб груднина зміщувалась в глибину на 4-5 см. Масаж серця доці­льно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого піс­ля двох-трьох штучних вдихів роблять 15 здавлювань грудної клітини.

При правильному масажі серця під час натискання на груд­нину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звузять­ся протягом кількох секунд зіниці, а також порожевіють шкіра обличчя і губи, з’являться самостійні вдихи. Не втрачайте пиль­ності, не забувайте про можливість зупинки серця або дихання. Ви тільки почали надавати першу медичну допомогу. Будьте готові до раптового другого нападу. Щоб його не пропустити, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регуля­рно перевіряти частоту і ритмічність пульсу (рис. 3.22-3.26).

Рис. 3.20. Виконання штучного дихання способом «рот у рот»

Рис. 3.21. Проведення штучного дихання способом «з роту в ніс»

Рис. 3.22. Положення того, хто надає допомогу, під час виконання зовнішнього масажу серця

Рис. 3.23. Місце розміщення рук під час виконання зовнішнього

масажу серця

Рис. 3.24. Правильне положення рук під час виконання зовнішнього масажу серця і визначення пульсу сонної артерії

(пунктиром)

270

Рис. З.гэ. виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця однією особою

Рис. 3.26. Проведення штучного дихання та зовнішнього масажу серця двома особами

Непритомність. Причини - раптова недостатність під впли­вом нервово-емоційного збудження, страху, вертикального при­скорення тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному розширенню м’язових судин, унаслідок чого знекровлюється мозок. Ознаки: непритомність настає рапто­во, але перед нею буває блідість, блювання, позови на блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час неприто­мності пульс уповільнюється до 40-50 ударів на хвилину.

Допомога. При непритомності треба покласти хворого на спину, трохи підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліп­шення кровообігу мозку. Потім вивільняють шию і груди від одягу, який їх здавлює, поплескують по щоках, поливають об­личчя, груди холодною водою, дають нюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання

271

немає, треба думати про западання язика. У крайньсіму разі вжи­ваються заходи до оживлення.

Втрата свідомості. У будь-який момент може статися не­щасний випадок при важких недугах. При втраті-свідомості лю­дина падає і може одержати важкі травми, навіть покалічитися. Якщо довго лежати в незручному положенні, то розвивається параліч через стискання окремих нервів-;- & .Це може привести до інвалідності. Людина, яка втратила свідомість, може втопитися в калюжі води, згоріти (наприклад, від,цигарки) у власному ліж­ку. Тому дуже важливо швидко і правильно надати першу допо­могу людині. Найголовніше - швидко забезпечити можливість вільно дихати.

Перш за все потрібно очистити рот носовою хустинкою. По­тім потерпілого кладуть на спину, підклавши одяг під голову і максимально відкидають назад, щоб підборіддя було направлене вгору. Для досягнення цієї мети під лопатки кладуть змотаний з одягу валик. Такий простий спосіб часто дає ефект, оскільки усувається небезпека западання язика. Лице хворого набирає багрянцю, відновлюється вільне дихання. Але необхідно розсте­бнути тугий комірець, пояс, розслабити вузол галстука, негайно викликати «швидку допомогу».

Якщо втрата свідомості наступає при стресах, хвилюванні, від нестачі повітря та в інших непередбачених ситуаціях, людину необхідно вивести на свіже повітря, розстібнути комірець, пояс і дати нюхати нашатирний спирт (на вату або хустинку).

Якщо трапився нещасний випадок у глухому лісі, потрібно зробити носилки з гілок, палок і обережно перекласти на них потерпілого та нести до шосейної дороги. При цьому потрібно стежити за тим, щоб його голова (якщо він не опритомнів) весь час була закинута назад.

У тих випадках, коли втрата свідомості поєднується з трав­мою (пораненням чи переломом), необхідно зробити перев’язку та накласти шину.

Зупинка серця. З людиною стався важкий сердечний при­ступ. Вона втратила свідомість, ознаками чого є розширені зіни­ці, які не реагують на світло, не прослуховується серцебиття, ди­хання поверхневе та нерівномірне.

У цей момент така людина потребує швидкої медичної допо­моги. Це важливо тому, що через 3-5 хвилин після зупинки дихання і серцевої діяльності розвивається гіпоскопія, або кис­неве голодування, до чого дуже чутливі нервові клітини голо­вного мозку. А після п’яти хвилин гіпоскопії настає клінічна

272

смерть. Тому необхідно не гаяти ні секунди, викликати «швидку допомогу», інші в цей час починають робити штучне дихання і непрямий (закритий) масаж серця. Але виникає питання з при­воду того, коли потрібно проводити одночасно штучне дихання і непрямий масаж серця?

Це залежить від стану потерпілого. Якщо в нього прослухо- вується пульс і відчутні ритми серця, але немає дихання, тоді роблять штучне дихання. При зупинці серцевої діяльності - закритий масаж серця. Обидва методи надання першої медич­ної допомоги необхідні тоді, коли настає клінічна смерть, тобто людина не дихає і серце її не працює.

Струс мозку. Причини - травматичне пошкодження тка­нин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні кровови­ливи і набряк мозкової тканини. Ознаки - моментальна втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, ну­дота, блювання.

Допомога. Для запобігання удушенню потерпілого в несвідо­мому стані від западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернутою вбік. На голову кладуть охолоджувальні компреси, за відсутності або порушення дихання проводять штучне оживлення. Потерпілого в жодному разі не можна намагатися напоїти! За першої можли­вості потерпілого треба негайно транспортувати до лікувального закладу в супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для ожи­влення.

Контузія - ураження всього організму людини внаслідок раптової механічної дії на всю чи велику частину поверхні тіла (ударна хвиля). Можливий струс мозку, розриви легенів та ін­ших органів. Ушкоджуються барабанні перетинки. Існує 3 сту­пеня контузії: легкий, середній, важкий.

1. ступінь (легка контузія): тремтять кінцівки, голова, настає заїкання, зниження слуху, людину похитує;

2. ступінь (середньої важкості): неповний параліч кінцівок, часткова або повна глухота, порушення мови, відсутність реакції зіниць на світло;

3. ступінь (важка контузія): втрата пам’яті, переривчасте, судорожне дихання, з носа і рота тече кров, можливі судоми.

Долікарська допомога: розстебнути тісний одяг і його части­ни, повернути потерпілого на бік, обережно прочистити вуха і ніс від згустків крові, при кровотечі вкласти марлеві пов’язки

273

в порожнину вуха або носа, не давати пити і не робити штучне дихання. Лежачого потерпілого відправити в медпункт.

Шок. Травматичний шок - складний патогенний процес, що виникає внаслідок важкої механічної травми, опіку і характери­зується порушенням функцій життєво важливих органів і сис­тем організму. ,

При комбінованих хімічно-радіаційних ушкодженнях, опі­ках тканин і органів травматичний шок спостерігається у 30% потерпілих.

У розвитку травматичного шоку першочергову роль відігра- ють'такі фактори: втрата крові і біль, розладнання дихання, пору­шення процесів метаболізму, інтоксикація організму недоокисле- ними продуктами обміну речовин унаслідок руйнування тканин.

Фактори, які сприяють розвитку шоку: запізніле і неповно­цінне надання долікарської допомоги, вторинна травматизація у процесі транспортування до лікарні, повторна втрата крові, пере­охолодження або перегрівання, фізично-емоційне перенапружен­ня, стреси, тривале недоїдання та зневоднення організму тощо.

При пораненнях зміни виникають у підкіркових утвореннях великого мозку та в системі периферійного кровообігу (перероз­поділ крові, яка забезпечує життєдіяльність органів, передусім серця і мозку). Розвивається циркулярна гіпонія, спазм постка- пілярних венул (випотіває плазма в позаклітинний простір), на­бряк і згущення крові. Знижується венозний тиск, слабнуть ни­рки, печінка, легені, відбувається тромбоутворення, розвиток не­оборотних змін в органах.

Травма кишечника призводить до інтоксикації організму, ускладнюється стан пораненого, спостерігається розладнання дихання і кровообігу. Порушується функція нервової системи. Шок має дві фази: еретильну і торнідну.

Еретильна фаза шоку - фаза збудження. Спостерігається надмірна рухливість, мова уривчаста, погляд неспокійний, шкір­ний покрив блідий, іноді виникає гіперемія (різке потовиділен­ня), пульс відхилений від норми - сповільнений або прискоре­ний. Дихання часте, поверхневе.

Торпідна фаза шоку - фаза пригнічення; розрізняють 4 сту­пеня:

І ступінь (легка форма шоку). Це результат ізольованих по­ранень середньої важкості та втрати 500-1000 мл крові. Стан помірного психічного гальмування, блідий шкірний покрив, артеріальний тиск 100-95 мм рт. ст. Прогноз сприятливий.

274

2. ступінь (шок середньої важкості). Численні ушкодження тіла, втрата крові до 1000-1500 мл, стан важкий, хоч орієнта­ція та свідомість не втрачені, шкіра бліда, губи ціанотичні, психічна загальмованість, пульс — 110-130 пульсацій за хви­лину, тиск - 90-75 мм рт. ст. Прогноз сприятливий при про­веденні протишокової терапії.

3. ступінь (важкий шок). Виникає при важких ушкоджен­нях грудної клітки, черевної порожнини. Крововтрата - до 2000 мл, стан важкий, виражена психічна загальмованісгь, іноді ступор. Шкіра бліда ціанотична, пітніє, слизові оболон­ки сухі, гіпотермія, зниження сухожильних рефлексів, роз­лад нирок, сечовиділення. Пульс - 120-160 пульсацій за хви­лину, дихання неглибоке. Без протишокових заходів прогноз несприятливий.

4. ступінь - термінальний стан (передагрнальний, атональ­ний та клінічна смерть), украй важкий для потерпілого. Утра­та свідомості, шкіра холодна, трупна, ціанотична, вкрита лип­ким холодним потом, зіниці розширені, не реагують на світ­ло, пульс не відчувається. Крайній ступінь шоку приводить до клінічної смерті.

Профілактична і долікарська допомога при шоку. Під час шоку усувають дію травмуючих факторів і факторів розвитку шоку, зупиняють кровотечу, перев’язують рани, усувають загро­зу асфікції; вводять Б-подібну трубку (повітропровід); при пору­шенні зовнішнього дихання в долікарську допомогу входить очищення порожнини рота і носоглотки, усунення западання язика, відновлення прохідності дихальних шляхів; при пневмо­тораксі накладається пов’язка; проводиться інгаляція киснем, зупинка зовнішньої кровотечі; вводяться серцево-судинні та аналектичні засоби (виконує фельдшер); здійснюється іммобілі­зація кінцівок. Увівши повторно знеболювальні засоби, дають гарячий чай та інші напої.

Синдром тривалого стискання тканин, зокрема тканин вер­хніх і нижніх кінцівок, буває внаслідок землетрусів, коли люди опиняються під уламками споруд і будинків. Синдром тривало­го стискання може спостерігатися разом із переломами, опіка­ми та іншими ушкодженнями організму. Цри розтрощенні і роздавлюванні тканин різко погіршується кровообіг у м’язах, виникає анемія, інтоксикація, нервово-рефлекторний розлад, спа­зми капілярів, артерій, гостра серцево-судинна недостатність, набряки. Плазма крові пропотіває в міжклітинний простір (об­сяг циркулюючої плазми зменшується на 50%), зменшується

275

артеріальний тиск, може настати гостра ниркова'недостатність і порушення сечовиділення.

Синдром тривалого стискання тканин має три періоди:

1. період (ранній). Спостерігаються набряки тканин і гос­трий розлад гемодинаміки. Триває 1-3 доби.

2. період (проміжний). Гостра ниркдва'недостатність трива­лістю від 5 діб до 1,5 місяця.' ^ <

3. період (пізній). Супроводжується гангреною, флегмонами, абсцесами.

„Кінцівки потерпілого набрякають, шкіра багряно-синя, іноді виникають пухирі з бурштиново-жовтою рідиною, пульсація по­слаблена або відсутня, чутливість шкіри знижена або втрачена. Відбувається згущення крові. Погіршується загальний стан ор­ганізму. Холодний піт на шкірі, різкий біль на місці травми, нудота і блювання. Пульс 100-120 пульсацій за 1 хвилину, тиск 60 мм рт. ст. Сечовиділення червоного кольору. Тип клініки тор- підної фази травматичного шоку. Наростає загальна інтоксика­ція організму, гостра ниркова недостатність, іноді гангрена кінців­ки, абсцеси і флегмони, може виникнути атрофія м’язів. Усклад­нюється рухливість суглобів, ушкоджуються нервові стовбури. Існує 4 ступеня прояву синдрому стискання:

1. ступінь (дуже важкий). Стискання м’яких тканин або кін­цівок протягом 6-8 годин. Потерпілі, як правило гинуть че­рез 2-3 доби;

2. ступінь (важкий). Стискання рук або ніг протягом 4-7 годин, потерпілі можуть загинути;

3. ступінь (середньої важкості). Стискання рук або ніг до 6 годин. Лікування до 3 місяців;

4. ступінь (легкий). Стискання рук або ніг до 2 годин. Пору­шення помірні. Прогноз сприятливий.

Накладається джгут (вище від місця стискання). Вводяться знеболювальні, антигістомічні та серцево-судинні препарати, при­значаються антибіотики, проводиться антиправцеве щеплення. Кваліфікована медична допомога надається в лікарні.

■ Кровотечі. Причини - пошкодження цілісності кровонос­них судин унаслідок механічного або патологічного порушення. Ознаки - артеріальна кровотеча характеризується яскраво-чер­воним кольором крові, кров б’є фонтанчиком, при капілярній кровотечі вона виділяється краплями, венозна кров має темно- червоне забарвлення.

Капілярна кровотеча виникає при поверхневих ранах, по­шкодженні шкіри. Кровотеча може зупинитися сама внаслідок

276

згортання крові. На таку рану накладають тугу стерильну мар­лево-ватяну пов’язку і бинт. Виток бинта повинен іти знизу вго­ру від пальців до плечей.

Венозна кровотеча виникає від глибоких ран, кровотеча ін- тенсивніша, колір крові темно-червоний. Потрібно підняти вго­ру поранену кінцівку і після дезінфікування шкіри навколо рани розчином йоду чи спирту накласти тугу пов’язку.

Артеріальна кровотеча - пряма загроза життю людини, ви­никає при глибоких рубаних або колотих ранах, кров ясно-чер- вона, б’є струменем у ритмі пульсу (б’є фонтанчиком), бо знахо­диться під великим тиском.

Надаючи допомогу при сильній кровотечі, кровоносні судини можна притиснути пальцями руки (рис. 3.27). На рис. 3.28 точ­ками показано найбільш ефективні місця притискання артерій.

Кровотеча при пораненнях зупиняється таким чином:

• при пораненні лоба та виска - притисканням височної арте­рії біля передньої частини вуха (точка 1);

• потилиці - притисканням потиличної артерії (точка 2);

Рис. 3.27. Зупинка кровотечі пальцями рук

Рис. 3.28. Точки найбільш ефективного притискання артерій

277

• голови або шиї - притисканням сонних артерій до ший­них хребців (точки 3 і 4);

• плеча (біля плечового суглоба) і підпахової западини - притисканням підключичної артерії до кістки в підклю­чичній ямці (точка 5);

• передплеччя - притисканням підпахової (точка 6) або плечо­вої артерії (точка 7) посередині пдеча/з внутрішнього боку; кисті та пальців руки - притисканням променевої та ліктевої артерії в нижній третині передпліччя біля кисті (точки 8 і 9);

• стегна - притисканням стегнової артерії в паху (точка 10);

• гомілки - притисканням стегнової артерії в середині стегна (точка 13) або підколінної артерії (точка 12);

• стопи та пальців ноги - притисканням тильної артерії сто­пи (точка 13) або задньої великоберцевої (точка 14).

Якщо кровотечу не вдається зупинити тугою пов’язкою, тоді артерію'притискають до кістки, ближче до серця. Через 10-15 хвилин у рані повинен з’явитися згусток крові (унаслідок її згортання), який сам зупинить кровотечу. Накладають джгут або закрутку (гумову трубку, краватку, рушник) вище місця по­шкодження, ближче до серця (рис. 3.29).

Рис. 3.29. Тимчасова зупинка сильної кровотечі накладанням

закрутки

278

Рис. 3.30. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням кінцівки в колінному і тазостегновому суглобах

Джгут тримають 1-2 години, звільняють на 10-15 хвилин, притиснувши артерію, щоб не настало змертвіння тканин, і знов затягують його.

Тимчасово можна зупинити кровотечу згинанням кінцівки в колінному і тазостегновому суглобах (рис. 3.30).

При пораненні шийних вен, зокрема підключичних, може виникнути повітряна емболія - важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло. Необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.

Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, трохи нахи­лити його голову, розстебнути комір. На перенісся, лоб і потили­цю кладуть мокру зволожену водою хустку, можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений тривідсотковим розчином перекису водню, і затиснути ніс пальцями.

Кровотеча з рота. Потерпілого кладуть горизонтально і шви­дко викликають лікаря, також це роблять при кровотечі з вух, що є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску при трав­мі черепа.

Внутрішні кровотечі (капіляротоксикоз) - дуже небезпеч­ні. Різко блідне обличчя, частішає пульс, настає загальна слаб­кість, запаморочення, задуха, спрага, з’являються чорні точки на стегнах і животі у вигляді висипки. Потерпілий повинен пере­бувати в напівсидячому положенні (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами. Потерпілому суворо забо­ронено давати пити.

Правила накладання джгута. Джгути бувають пневматич­ні або еластичні. Перед накладанням джгута кінцівку підніма­ють на 2-3 хвилини для знекровлення. Джгут накладають тіль­ки на обгорнуту бинтом чи тканиною руку, або поверх закочено­го рукава одягу. Джгут накладають вище рани, але якнайближче

279

до неї, щоб за необхідності його, можна було перенести вище. Джгут стискають до моменту зникнення пульсу - кінцівка си­ніє. Через 1 годину бажано на 10-15 хвилин звільнити руку від нього; після накладання джгута кінцівку фіксують до тулуба з метою профілактики больового шоку і сповзання джгута. Час накладання джгута вказують у записці або пишуть на тілі чи одязі. ■'

Захист рани від забруднення. Рана - це механічне пошко­дження цілісності судин,.шкіри, слизових оболонок або органа тіла, яке супроводжується болем і кровотечею. Кожна рана за­бруднена мікроорганізмами, що розмножуються на пошкодже­них тканинах. Гнійні мікроби можуть із кров’ю потрапити в організм, викликати сепсис, запалення крові, що нерідко стає при­чиною смерті.

Забруднення ран землею може викликати правець (стовб­няк). Тому необхідно обробляти шкіру довкола рани розчином йоду, спирту, зеленки або чистим спиртом. Ними рятівник обро­бляє і пальці своїх рук. Заборонено з рани видаляти згустки крові, не можна до неї, доторкатися. Рану обробляє лише лікар.

Щоб запобігти розвитку інфекційних ускладнень, насампе­ред здійснюють первинне закривання рани асептичною пов’яз­кою. Обмивання ран, їх країв, обробка настоянкою йоду назива­ється туалетом ран, основна мета якого - не допустити інфекції, запобігти розвитку ранової інфекції.

Перша допомога при ударі. Удар - це механічне пошко­дження м’яких тканин або органів без пошкодження їх цілісно­сті. Найчастіше пошкоджуються відкриті частини тіла - ноги, руки, голова. На пошкодженому місці з’являється кровопідті- кання, біль при дотику. Особливо він відчутний у момент ушко­дження, а з часом стихає. Проте через 1-2 години (іноді й біль­ше) після травми біль відновлюється і різко збільшується. Щоб зменшити кровопідтікання, потрібно до пошкодженого місця прикласти холодний предмет (мішок зі снігом, водою), оскільки холод звужує кровоносні судини і прилив крові до пошкодженої ділянки зменшується, отже зменшується і крововилив.

Якщо під рукою немає нічого із зазначеного, то роблять холо­дні примочки. Для цього беруть шматок м’якої тканини (марле­ву серветку, рушник, носову хустинку), змочують холодною водою і прикладають до ушкодженого місця (ні в якому разі не закріп­люючи, оскільки вона швидко нагрівається). Міняють примочку кожні 2-3 хвилини. Замість холодної води можна використову­вати свинцеві примочки, які продаються в аптеці. Охолоджують

280

пошкоджену ділянку 40-50 хв, а потім стискують пов’язкою: ця пов’язка запобігає утворенню припухлості та подальшому крово­виливу. Бинтують зверху вниз, за годинниковою стрілкою. По­в’язку тримають 2-3 дні, залежно від розміру удару. Але якщо її накласти дуже туго, то можуть утворитися синці.

На суглоби накладають вісімкоподібну пов’язку. Якщо поте­рпілий не може йти, йому необхідно покласти під травмовану ногу валик або подушку, оскільки це зменшує набрякання кров’ю. У випадку коли пошкоджене коліно, на нього кладуть так звану «черепахову пов’язку». Починають бинтувати від середини колі­на (нога має бути легко зігнута), а потім ведуть бинт вище і нижче суглоба. Наступні ходи перетинаються під коліном і поступово розходяться в сторони, повністю закриваючи коліно. Так само бинтують ліктьовий суглоб, перед тим зігнувши руку в лікті, а потім підв’язують її на хустинці, поясі, рушникові.

У багатьох випадках удари супроводжуються важкими ушко­дженнями різних внутрішніх органів. Так, при ударі живота можливий розрив печінки, а при ударі грудної клітки - ушко­дження легенів. При ударах внутрішніх органів не можна ходи­ти, рухатись, пити воду. При ударах голови буває струс або по­шкодження мозку. Якщо удар був не дуже сильним, то потерпі­лий не втрачає свідомості, а сам. встає і йде, відчуваючи тільки легкий біль (часом ще настає нудота). Проте через будь-яку че­репно-мозкову травму можуть виникнути різні ускладнення: часто болить голова, послаблюється пам’ять', іноді з’являються ознаки епілепсії, а також можливий параліч і втрата мови. Тому, щоб цього не сталось, потрібно у випадку травми голови обов’я­зково звернутися до лікаря. Від сильного удару голови людина втрачає свідомість, блідне. Надаючи першу допомогу, потрібно перевірити, чи б’ється серце і чи прослуховується дихання. Якщо немає дихання та пульсу, то потрібно зробити штучне дихання і закритий масаж серця. Проте, коли немає необхідності в штуч­ному диханні та масажі серця, тоді потерпілого кладуть на спи­ну, розстібають комір і пояс (при блюванні голову повертають на бік, щоб він не захлебнувся). Після кожного приступу блювання потрібно очистити рот пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хустинкою. Удари голови сильно кровоточать, саме тому їх слід закривати сухою стерильною пов’язкою (може бути бинт, марля, тканина). Якщо є можливість, то потрібно перед накладенням пов’язки обробити місця навколо рани йодом, горілкою, спир­том або одеколоном. Промивати рану не можна!

Перевозити такого потерпілого до лікарні можна тільки в ле­жачому положенні навіть у тому випадку, коли він прийшов до тями. Правильне і швидке надання першої допомоги, відправлен­ня в медичний заклад - усе це дозволяє врятувати життя людині.

Перша допомога при ушкодженні м’яких тканин, сугло бів і кісток

Травма - анатомічне і функціональне порушення тканин і органів, що виникає в результаті дії факторів зовнішнього сере­довища.

Пошкодження, які виникають унаслідок раптової дії на тка­нини організму, називаються гострими травмами.

Пошкодження, що виникають від багатьох окремих і постій­них подразників малої сили, що не можуть за одноразової дії завдати травми, називають хронічними травмами.

Розтягнення і розриви зв’язок характеризуються припухліс­тю та рухливістю в невластивому суглобу напрямку.

При ударах швидко виникає припухлість, під шкірою з’явля­ються гематоми (скупчення крові), які є дуже болючими і викли­кають помірне обмеження руху кінцівки. Внутрішні травми (мо­зку, печінки, нирок, легенів) можуть призвести навіть до смерті.

Потерпілий потребує спокою. На місце ураження наклада­ють тугу пов’язку, прикладають щось холодне (пакет з льодом, пляшку з холодною водою). Розтягнення характеризується по­явою різкого болю, швидким розвитком набрякання в області травми, суттєвим порушенням функцій суглоба.

Долікарська допомога при розтягненні зв’язок - туга пов’я­зка, фіксація суглоба, холод на уражене місце, холодні компреси. Як і при розриві сухожилля, слід забезпечити повний спокій, накласти тугу пов’язку, зафіксувати уражене місце. Признача­ється анальгін або амідопірин.

Стискання виникає від тиску великої ваги (стін, землі тощо при землетрусах, обвалах, зсувах), що призводить до роздавлю­вання м’язів, підшкірної жирової клітковини, судин, шоку і от­руєння організму продуктами розкладання м’яких тканин.

Долікарська допомога - організація заходів щодо негайного звільнення потерпілого з-під завалів. Накладають джгут на ушко­джену частину кінцівки якомога ближче до її кінця; щоб запобіг­ти гангрені, обкладають льодом або змоченою в холодній воді тка­ниною. Пошкоджені кінцівки іммобілізують за допомогою шини, виводять постраждалого з шоку, тепло вкривають, дають випити вина або горілки, чаю, кави, вводять 1 мл однопроцентного розчину морфіну, серцеві засоби і негайно відправляють до лікарні.

282

Вивих - пошкодження суглоба,- при якому відбувається змі­щення частин кісток у його порожнині з виходом однієї з них через розрив у тканинах тощо. Виникає під дією непрямої трав­ми. Спостерігається біль, різка деформація суглоба, фіксація кі­нцівки в неприродному положенні. При лікуванні використову­ють холод, знеболювальне. Вивих може виправляти лише лікар. Важливо не сплутати вивих з переломом.

Перелом - порушення цільності кісток. Переломи бувають травматичні і патологічні, закриті (без пошкоджень шкіри) і від­криті (шкіра пошкоджена в зоні перелому).

Відкриті переломи небезпечні тим, що вони можуть інфіку­вати уламки і розвинути остеомієліт.

Переломи бувають повні й неповні. При неповному переломі порушується якась частина поперечних кісток, з’являються трі­щини.

Переломи за формою поділяються на поперечні, косі, спіраль­ні, осколочні, від стискання, компресійні тощо.

Бувають зміщення кісткових уламків під кутом, зміщення за довжиною, бокові зміщення.

Переломам притаманні різкий біль, порушення функції вра­женої ділянки, набряк і крововилив у зоні перелому, укорочення кінцівки, ненормальна патологічна рухомість кістки. При пере­ломах спостерігається нерівність кісток, хрумтіння при натис­канні, у випадку відкритого перелому виступає уламок кістки.

Заходи долікарської допомоги при переломах: фіксація кіс­ток в області перелому; протишокові заходи; транспортування до медпункту. Основне завдання - закріпити пошкоджені кістки, суглоби, зв’язані з ними кінцівки в нерухомому і найзручнішо­му для потерпілого стані.

Іммобілізація зменшує біль. Це основний засіб попереджен­ня шоку. Найчастіше зустрічаються переломи кінцівок. Прави­льна фіксація пошкоджених кінцівок попереджує зміщення ула­мків, зменшує пошкодження судин, нервів, м’язів і шкіри гостри­ми краями уражених кісток. Накладають транспортні шини з підручного твердого матеріалу. При відкритому переломі кінці­вки біля рани обробляють йодом, антисептиком і накладають асептичну пов’язку.

При транспортуванні шину надійно закріплюють, щоб добре зафіксувати область перелому; під шину підкладають вату, тка­нину; фіксують 2 суглоби вище і нижче перелому. Правильна фіксація запобігає шоку (рис. 3.31-3.34).

283

Рис. 3.34. Шинна пов’язка з підручного матеріалу при переломі кісток передпліччя

Перелом черепа. Спостерігається пухлинне набрякання моз­ку, часткове руйнування мозкової тканини. Настає запаморо­чення, нудота, блювання, сповільнення пульсу, втрата пам’яті (ам­незія), порушення міміки і мови.

При переломі кісток черепа слід забезпечити потерпілому стан спокою в горизонтальному положенні, накласти лід на го­лову. При втраті свідомості очистити ротову порожнину від блю­вотиння, покласти потерпілого у фіксоване стабільне положен­ня, рани оберігають від інфікування.

Слід укритй потерпілого, дати випити горілки, вина, гарячого чаю або кави, ввести морфій.

Ушкодження черепа і мозку. Ушкодження черепа призво­дить до струсу мозку, забою черепа, стискання.

Транспортування - на ношах у положенні на спині. Накла­дають ватяно-марЛеві кільця, надувну подушку, оберігають від блювання. Транспортувати у фіксованому стабільному положенні, запобігати западанню язика та асфіксії блювотними масами.

При переломі кісток носа починається кровотеча. Потерпі­лого в напівсидячому стані транспортують до лікарського за­кладу, на перенісся накладають лід.

При ушкодженні щелепи потерпілого в сидячому стані транс­портують до лікарні з легким нахилом голови вперед, попере­джають асфіксію кров’ю, слиною або запалим язиком. Наклада­ють фіксуючу пов’язку (рис. 3.35).

При переломі шийної частини хребта голову у лежачого на підлозі потерпілого фіксують ватяною пов’язкою у вигляді нашийника або у вигляді великої підкови навколо голови.

285