16. У чому полягає сутність неокласичних теорій управління зовнішньоекономічною діяльністю держави?

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво. Ця модель підприємства грунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залучаються, а відтак і продукції, що виробляється. Неокласичне розуміння підприємства як носія головної (виробничої) функції перетворення ресурсів у продукцію, що продається на вільному ринку, є загальновизнаним у світовій економічній науці.

Параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції.

Головне завдання підприємства визначити необхідні обсяги та співвідношення витрат, які дали б змогу установлювати таку ринкову ціну на продукцію, яка максимізувала б прибуток. Прибуток є формою вираження результативності та ефективності діяльності підприємства. Вважається, що коли підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.

Таким чином, підприємство в неокласичній теорії є, по суті, "чорним ящиком", у якому ресурси трансформуються в продукти відповідно до характеру виробничої функції. Ця функція, як зазначалося, виражає технологічну залежність останніх від перших та від того зовнішнього середовища (ринкової структури), котре визначає спосіб максимізації прибутку як цільової функції підприємства (досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція).

Відповідно до такого розуміння ролі та функцій підприємства дослідження його як суб'єкта ринкової економіки в 50 -70-ті роки концентрувалось на двох головних напрямках:

Перший це вивчення технологічних властивостей і параметрів підприємства, тобто пропорції! відтворення праці, капіталу, засобів виробництва, які забезпечували б найменші витрати.

Другий - аналіз організації різноманітних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.

При цьому дослідження грунтувалися на таких положеннях:

• розподіл видів діяльності та її обсягів між підприємством та ринком розглядалося як дане;

• підприємство це перетворювач ресурсів у продукцію, носій виробничої функції;

• ринки являють собою "сигнальні пристрої", причому цінова інформація є найважливішою;

• угоди (контракти) реалізуються на основі механізму, аналогічного аукціонам. Вибір контрагента з максимальною (для продавця) або мінімальною (для покупця) ціною здійснюється за допомогою цінової конкуренціїях серед покупців, гак і серед продавців, а не шляхом індивідуального торгу;

• спори і конфлікти перебувають за межами власне економічної теорії, тому що вони ефективно вирішуються в суді.

Усі ці положення, що відповідають неокласичній теорії підприємства, можуть бути зведені до двох головних:1) критерій прийняття всіх рішень на рівні підприємства є єдиним;2) можливості отримання та обробки інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, необмежені.

Саме виходячи з указаних положень економічної теорії логічно виводилась поведінка підприємства на ринках відповідно до структури останніх це позиція економіко.

Але життя, практика набагато складніші, ніж теорія. Як відомо, практика завжди вносить "корективи". Невідповідність, що регулярно виникала між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємства, обумовлювала потребу в пошуках нових підходів до вирішення проблеми.

Одна з перших спроб осмислити та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою була зроблена І. Ансоффом. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не вкладалися в межі неокласичної теорії фірми:1)знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;2)ускладнення управлінських проблем,викликане зростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;3)виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, з іншого;4)зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане зростанням частоти виникнення нових завдань.

Концепція стратегічного планування І. Ансоффа відіграла головну роль у розвитку стратегічного менеджменту і залишилася в межах теорії менеджменту як прикладний її напрямок. Підприємство розглядалось як об'єкт управління, а стратегічне планування як одна з його функцій.

Осмислення різноманітних теоретичних та прикладних проблем функціонування підприємства значно полегшується при використанні ідей інституціональної концепції.