23

1. Розкрийте сутність перехідної економіки та її моделей.

Перехідна економіка в будь-якому разі характеризує певний проміжний стан суспільства. В ній можна виділити деякі риси.

1. Несталість. Зміни в будь-якій економічній системі відбуваються постійно, але система повертається в рівноважний, сталий стан. В перехідній економіці зміни носять безповоротний характер. Вони посилюють несталість системи і врешті-решт сприяють переходу до іншої якості.

2. Альтернативний характер розвитку. Наслідки розвитку носять багатоваріантний характер. Навіть за умов свідомого керування неможливо з точністю прогнозувати всі результати перехідного процесу. Абсолютно виключена можливість повернення в попередній стан.

3. Наявність певних перехідних форм, що існують лише в перехідний період. Прикладом можуть бути приватизаційні сертифікати як форма масової приватизації.

Сама політична економія як наука склалася в період зрілості індустріальної цивілізації. Тому багато категорій ринкової економіки розглядалися як природні. Події ХХ ст. сприяли більш критичному ставленню до ідей класиків, пошукам нових форм розвитку. Якою буде наука ХХІ ст.? Напевно, в ній відіб’ються і

сучасні проблеми перехідної економіки.

Типи і особливості перехідної економіки

Типи перехідної економіки зазвичай класифікують за масштабами і характером процесів. За масштабами виділяють локальні і глобальні переходи, за характером – природно-еволюційні і реформаторські.

Сучасний перехідний період, який переживає Україна разом з іншими постсоціалістичними країнами, має певні особливості.

1. Історична безпрецедентність переходу. (Попередній розвиток важко назвати виключно еволюційним: командна економіка була доволі штучним створенням. Тож до майбутньої економічної системи країни переходять не від індустріальної ринкової, як повинно відбуватися за еволюційним розвитком).

2. Необхідність певного поворотного руху. (Економіку слід “очистити” від штучних форм командної економіки, повернутися до природних речей. Зробити це заважає суспільна свідомість, яка складалася десятиріччями. Саме тому, в країнах Східної Європи й Балтії процеси перетворень протікають швидше).

3. Необхідність враховувати сучасні глобальні перехідні процеси (Глобальний перехід до постіндустріального суспільства повинний відбиватися на програмі реформування української економіки. Метою переходу не може бути ринкова економіка в тому вигляді, в якому вона існувала в ХІХ ст. Ринок взагалі не може бути самоціллю – він засіб досягнення цілі).

Моделі:

В другій половині 80-х і на початку 90-х років XX ст. формувались такі основні моделі трансформації економічних систем постсоціалістичних країн: 1. Неокласична модель (Дж. Сакс, Дж.-Дж. Стіглер та ін.). Передбачає орієнтацію на абсолютне переважання приватної власності, механізму вільного ринкового саморегулювання економіки, а отже, швидку приватизацію, опору на іноземні інвестиції, повну лібералізацію цін та зовнішньої торгівлі (без раціонального поєднання з політикою протекціонізму), опосередковане незначне втручання держави в економіку, передусім за допомогою грошової політики (зокрема, "політики дорогих грошей"), скорочення соціальних витрат держави, соціальну диференціацію суспільства, акцентує на досягненні фінансової стабілізації. Дж. Сакс, який був радником перших двох президентів України, заявляв, що "Україна має якомога швидше відкинути командні методи і запровадити ринкову систему господарювання". Ця модель дає загальні спрощені рекомендації усім країнам, які перебувають на етапі перехідної економіки, незалежно від того, на якому рівні соціально-економічного розвитку перебуває та чи інша країна. При цьому стверджується, що невиконання будь-якої з названих умов деформує процес трансформації, а з метою зменшення ризиків від поступових реформ необхідна "шокова терапія". За таким сценарієм здійснюються реформи в деяких латиноамериканських країнах, Україні, Росії.

2. Градуалістська (англ. gradual — поступовий) модель (лауреати Нобелівської премії з економіки К.-Дж. Ерроу, В. Леонтьєв, Дж. Тобін та ін.). Передбачає, що процес реформування тривалий, а забезпечення достатнього обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення можливе лише за стабільного виробництва економічних благ з огляду на національні умови та ін. Навіть низький рівень рентабельності оптимальніший, ніж падіння обсягів виробництва. Концепція не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних витрат, а надає перевагу колективним цінностям. Градуалістів поділяють на еволюційних (вважають доцільною еволюцію наявних структур) і помірних (схиляються до державного втручання в економіку). Послідовніше ця концепція реформ реалізується в Китаї. Представники гра-дуалізму гостро критикували метод "шокової терапії",

3. Інституціональна модель. Передбачає інституціональні зміни у суспільстві, тобто еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких інституціоналісти відносять зміни прав власності), а й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, у звичаях тощо. Деякі теоретики інституціоналізму (Д. Норт) основною інституціональною зміною вважають приватизацію.

4. Структурна модель. Представники цієї моделі вважають, що економічна політика має базуватися на плановій перебудові промисловості, перерозподілі доходів, реструктуризації економіки та відновленні ділової активності. Монополії, на їхню думку, невід'ємна частина технологічної структури народного господарства, а тому антитрестівська політика недоцільна. Першочерговим завданням є тривалий підготовчий період створення ринкових інститутів, а макроекономічна стабілізація має передувати структурним реформам, тобто реформам у сфері прав власності, мотивації праці управлінського персоналу та ін.