1.6. Політика регіонального вирівнювання (основні підходи і принципи)

Велике число кризових територій нашої країни, безпрецедентна диференціація регіональних показників, що заглибилася за останні 10 років, породжені тривалою системною кризою, загальною стагнацією економіки. Ринкові механізми не завжди здатні попереджати і долати серйозні територіальні відмінності в рівнях життя населення, ефективності регіональної економіки. У цьому випадку держава виявляється перед необхідністю підтримувати певну однорідність територіального економічного і соціального простору.

У Західній Європі регіональна політика направлена головним чином на підтягнення відносно відсталих регіонів до рівня середніх з акцентом на територіях з найгіршими економічними і соціальними показниками. При цьому нерідко використовується перерозподіл коштів від відносно багатих до відносно бідним країнам через механізми ЄС (структурні фонди та інше).

Тим часом загальноекономічна і соціальна середа, в якій доводиться вирішувати задачі регіонального вирівнювання, в нашій країні принципово інша, чим в багатьох індустріально розвинених країнах, де стан економіки при всіх обмовках, пов'язаних передусім з високим рівнем безробіття і наявністю проблем циклічного розвитку, загалом можна визнати здоровим. Існування в них окремих проблемних ареалів є, швидше, виключенням із загального правила і може розглядатися як свого роду трудності зростання. Необхідність підтримки окремих територій за рахунок перерозподілу ресурсів на їх користь хоч і не спричиняє захоплення у населення, але і не приводить до масових протестів.

Ефективне управління економічними і соціальними процесами в суспільстві повинно переслідувати не тільки і, можливо, з урахуванням сучасного положення країни не стільки мети розділу, в тому числі між регіонами, скудного суспільного багатства, скільки задачі його творення.

1.7. Особливості існуючих механізмів регіонального вирівнювання

Можна виділити дві складові в діяльність федеральних і регіональних органів влади, що стосується механізмів регіонального вирівнювання. Перша відноситься до адміністративно-правового регулювання процесів взаємодії центра і суб'єктів країни, а також адміністрацій суб'єктів і місцевих органів влади. Друга пов'язана з перерозподілом фінансових ресурсів між різними рівнями влади і наданням фінансовою підтримки на основі бюджетних і позабюджетних інструментів.

Діючі підходи і механізми фінансового регулювання не тільки не сприяли зменшенню диференціації між регіонами, а, навпаки, обумовили її посилення. Певні позитивні зсуви в рішенні поточних (на один рік) задач шляхом виділення трансфертів не могли вплинути істотного чином на рішення стратегічних задач зниження дефіцитності регіональних бюджетів і забезпечення економічного зростання. Останні намагалися вирішувати на основі механізмів дотацій і фінансування федеральних програм шляхом виділення коштів міністерствам і відомствам, а також урядам суб'єктів держави на меті розвитку соціальної інфраструктури і економіки. Неузгодженість механізмів фінансування, а головне, переважання вузькогалузевого підходу до розподілу коштів, слабий контроль за їх використанням перешкодили досягненню поставлених цілей в більшості регіонів РФ.

Органи влади на місцях з різних причин не дуже зацікавлені в створенні необхідних умов для зростання бюджету в майбутньому. Якщо податкові надходження на цілком законних основах можуть бути перерозподілені на користь центру, регіональні власті поводяться відповідно.

При діючих правилах регулюючі податки щонайбільше не впливають на скорочення регіональної асиметрії, в гіршому - закріпляють нерівність регіонів. Для зменшення потреби в дотаційних вливаннях, підвищення зацікавленості в отриманні бюджетних коштів необхідно насамперед збільшити власні прибутки територіальних бюджетів шляхом заміни частини відрахувань від регулюючих податків постійними складовими.

Загалом зазначимо, що діючі механізми регіональної допомоги: породжують утриманські настрої в дотаційних регіонах; позбавляють регіони-донори серйозних стимулів до розвитку; не стільки ослабляють, скільки посилюють регіональну диференціацію; вимагають все більших об'ємів перерозподілу фінансових ресурсів при все зменшуваних федеральних можливостях.