4. Соціальні і психологічні наслідки безробіття
Подолання наслідків безробіття вимагає пильної уваги не лише психологів, а й соціологів, адже стосується і окремої людини, і її найближчого оточення – сім’ї, кола рідних, друзів та суспільства загалом.
● Соціальні наслідки безробіття. Одним із перших у соціології, хто підняв проблему соціальних наслідків безробіття, був австро-американський дослідник Пауль Лазарсфельд (1901–1976), автор відомої праці „Марієнталь” (1933), що отримала назву від однойменного австрійського містечка, де було реалізовано масштабне дослідження з аналізу соціальних наслідків безробіття. Ця книга стала класичною у соціології завдяки інтегративному використанню кількісних і якісних методів (включеного спостереження, аналізу біографій). Особливість дослідження полягала в тому, що аналізували безробітних та зміну способу їхнього життя під впливом закриття єдиної у місті фабрики. Найцікавішими висновками цього дослідження були такі:
– заміри швидкості пересування людей, дали змогу констатувати: на час безробіття хода чоловіків була повільнішою, ніж жінок, оскільки у них було більше вільного часу, який потрібно було десь використати;
– з підвищенням рівня безробіття зменшувалася поширюваність газет соціального спрямування, але значно зростав наклад преси, присвяченої дозвіллю, спорту і розвагам;
– втрата праці викликала у людей шок або надмірний оптимізм, за яким йшло поступове пристосування до ситуації, а згодом наростання загрози погіршення матеріальної ситуації. Коли ж спроба віднайти нову працю закінчувалася невдачею, безробітні знову втрачали надію, впадали в апатію (від грец. apatheia – бездушність – стан, для якого характерна емоційна пасивність, спрощення відчуттів, байдужість до навколишніх подій та ослаблення прагнень та інтересів) або мирилися зі своєю долею (фаталізм).
Сьогодні аналіз соціальних наслідків безробіття у соціології дає змогу дослідити цілу низку явищ, дотичних до функціонування людини в соціальному середовищі. Серед них – аналіз взаємостосунків людини, яка втратила місце праці з її найближчим оточенням – сім’єю. Звертається увага, що безробіття (особливо тривале) у змозі призводити до розлучень у тих сім’ях, де перед тим існували конфлікти між подружжям. Окрім того, зафіксовано різний ступінь переживання стану безробіття як чоловіками, так і жінками. Вважається досить стереотипним твердження, що чоловіки важче переносять час незайнятості у праці, тоді як жінки мають більшу можливість у переорієнтації своєї активності на проблеми виховання дітей чи ведення домашнього господарства. Різні дослідження показують, наприклад, у США, що в багатьох жінок виникає почуття незадоволеності від вимушеного зайняття домашніми справами, вони потерпають від втрати фінансової незалежності. Найчутливішими до безробіття виявилися незаміжні жінки або розлучені, жінки з високим посадовим статусом. Встановлено також, що як чоловіки, так і жінки однаковою мірою переживають втрату місця праці, однак останні використовують цілком інші стратегії у боротьбі з проблемами безробіття. Так, жінки більшою мірою, ніж чоловіки, допомагають іншим та опікуються іншими, тобто мають більшу потребу у налагодженні комунікативних і соціальних зв’язків із навколишнім світом. Серед інших сучасних соціальних тенденцій в аналізі безробіття на себе звертають такі (див. І. Решке):
1. Безробіття у міру своєї тривалості посилює соціальну ізоляцію. Безробітний обирає стратегію уникнення від спілкування з давніми колегами по праці. Водночас безробітного можуть уникати інші знайомі, боячись прохань про матеріальну чи іншу допомогу. Дехто може відчувати сором за те, що є безробітним, або ж відчувати обмеженість у фінансових ресурсах і не в змозі, наприклад, оплатити товариської вечері. Усе це може посилювати поглиблення соціальної ізоляції.
2. Наслідком безробіття є відчуття невпевненості і двозначність соціального статусу. Невпевненість як наслідок втрати тієї ролі, яку відігравав, набутий людиною соціальний статус. Двозначність соціального статусу вказує на те, що, з одного боку, людина має право на працю і на матеріальну компенсацію з можливого безробіття, з іншого, – вона отримує соціальну допомогу, яка є лише невеликою частиною заробітної платні, до того ж інколи в умовах, які сприймає як такі, що їй невластиві, або як такі, що її принижують.
3. Безробіття часто призводить до перерозподілу структури часу. Окремі люди ситуацію безробіття розглядають як таку, що відкриває ширші можливості для розв’язання власних проблем, реалізації своїх зацікавлень. Для більшості наслідком безробіття є труднощі з організацією і, що найголовніше, – використанням часу. У 30-х роках минулого століття безробітні більше часу проводили поза домівкою, відвідуючи кінотеатри, для того, щоб долучитися до світу фантазій, яка відривала їх від сумної реальності. Сьогодні соціологи фіксують явище затворництва у власній домівці, коли безробітний більше часу проводить перед телевізором, оглядаючи реальний або ілюзорний світ віддалено, як такий, що наповнений численними рекламними і маркетинговими пропозиціями. Останнє у стані викликати в нього агресію і незадоволення.
4. Безробітні дуже часто потерпають від оцінок інших та стереотипів, які панують у суспільстві. Результати досліджень свідчать, що безробітний побоюється загальних негативних ставлень, які даються не лише йому особисто, а цілій його родині й особливо дітям (наприклад, безплатні обіди в школі або ж допомога з боку державних і громадських організацій). Окрім того, безробітні бояться підозрілості та осуду за ледарство, пасивність у пошуках праці або ж за „витягання” грошей з відповідних організацій. З іншого боку, безробітного суспільство може розглядати як „жертву”, якій потрібно всіляко допомагати. З боку майбутніх працедавців безробітного часто трактують, як непунктуального, як людину, яка погано працює або часто конфліктує. Усе це може породжувати відчуття напруги і дискомфорту.
5. Безробіття часто розглядають як соціальну патологію, з якою пов’язують зростання у суспільстві безпритульності, злочинності, випадків вживання алкоголю, наркотиків і т.п. Дуже часто таких різновидів соціальної патології не фіксує статистика, але в щоденному житті вони можуть бути на побутовому рівні. Важливим тут є створення системи соціальних заходів, яка б запобігала подібним негативним явищам у суспільстві, йшла їм на випередження, для того щоб вони не набули масового характеру.
Наведені соціальні наслідки безробіття звертають увагу на:
– зміну соціального статусу чи ролі людини в суспільстві;
– перерозподіл соціальних контактів безробітної людини з її оточенням (зміни у структурі часу та соціальній активності);
– виникнення різних соціальних патологій і девіацій,
– появу конфліктів різної природи, включаючи внутрішньосімейні та конфлікти поколінь;
– відмінності у ґендерному сприйнятті ситуації безробіття;
– виокремлення окремого соціального типу поведінки, пов’язаного з втратою місця праці.
● Психічні наслідки безробіття. Психологи, своєю чергою, зміщують акценти на проблеми внутрішньоособистісного переживання ситуації безробіття, говорять про емоційні та функціональні стани, які його супроводжують, та про можливі наслідки, пов’язані із психічним здоров’ям і самопочуттям. Наявні дослідження дають змогу констатувати:
1. На характер переживання окремою людиною наслідків безробіття впливають такі чинники, як труднощі, пов’язані з отриманням соціальної допомоги, сімейний стан безробітного, його психічний стан, індивідуальні риси, ставлення людини до безробіття і т.д. Серед інших чинників, які дестабілізують психічне самопочуття безробітної людини, зазначають: невпевненість у своєму майбутньому (є одним із значущих), зниження соціальної позиції в суспільстві, монотонність життя та обмеження контактів з іншими, зменшення кількості життєвих цілей і мотивації, менший контроль над власним життям – зменшення можливостей у прийнятті рішень (А. Едін).
2. Існує певний зв’язок між безробіттям і поганим станом здоров’я людей. На думку К. Бреннера, у тих країнах, де кількість безробітних за 5 років збільшується на 1 млн. осіб, слід очікувати зростання випадків смертності від найбільш поширених захворювань на 50 тис., від хворіб серця – на 167 тис., збільшення числа пацієнтів у психіатричних лікарнях – на 63 тис.
3. Безробіття, особливо вимушене, згубно впливає на морально-психічну атмосферу в сім’ї. Багато дослідників констатують той факт, що стан здоров’я в сім’ях має тенденцію до погіршення у зв’язку з втратою роботи одного з годувальників. У багатьох людей в результаті втрати роботи знову можуть про себе дати знати такі психосоматичні розлади, як астма, псоріаз, депресія, безсоння, головні болі, шлунково-кишкові захворювання. Розлади здоров’я здатні поширюватися і на дітей безробітних, які можуть гірше навчатися в школі, страждати від відчуття того, що вони покинуті батьками, які більше стурбовані пошуками роботи і думками про те, як прогодувати сім’ю.
4. До критичної категорії відносять себе більшою мірою безробітні старшого покоління і люди передпенсійного віку. До того ж хворобливіше сприймають безробіття чоловіки, оскільки мають більш виражену соціальну і моральну потребу в гарантованій праці. З’ясувалося також, що люди, які посідали вище соціальне становище, важче переживали свій новий стан відразу після втрати місця праці. Ті, хто працював тривалий час на одному місці (підприємстві чи установі), звільнення переживали хворобливіше, ніж новачки.
5. Безробіття викликає безліч важких переживань і особливо стресові стани. Саме аналіз стресових станів є одним із поширених напрямів інтерпретації психологічних наслідків безробіття. Ключовим поняттям є поняття „стресу” (від англ. stress – напруга), яке використовують для позначення широкого кола станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори).
Спочатку це поняття виникло у фізіології для окреслення реакції організму („загального адаптаційного синдрому”) у відповідь на будь-який несприятливий вплив (Г. Сельє). Згодом його почали використовувати для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психічному й поведінковому рівнях.
У загальному вигляді стрес поділяють на фізіологічний і психічний. Дослідження фізіологічного стресу спочатку йшло у напрямі вивчення впливу стресогенних факторів на систему адаптаційних реакцій людини. У результаті було виділено три фази розвитку адаптаційного синдрому: а) виникнення тривоги; б) розвиток опірності організму; в) вичерпання пристосовницьких можливостей. У першій фазі відбувається мобілізація сил для формування супротиву стресогенному фактору. У другій фазі розвиваються поведінкові реакції, спрямовані на те, щоб справитися із завданням. Третя фаза – це або вихід із стану стресу, або втрата сил і відмова від боротьби.
Психічний (психологічний) стрес – це стан надмірної психічної напруги і дезорганізації поведінки, який розвивається в результаті небезпеки або реального впливу екстремальних факторів соціального, психологічного, екологічного і професійного характеру. Аналіз психічного стресу потребує врахування як значущості ситуації для суб’єкта, так і його особистісних характеристик.
Психічний стрес, своєю чергою, поділяють на інформаційний та емоційний. Інформаційний стрес виникає внаслідок інформаційних перевантажень, коли людина не справляється зі своїми завданнями, не встигає належно приймати правильні рішення при високому ступені її відповідальності за наслідки прийнятих рішень. Емоційний стрес є наслідком загрози, небезпеки, образи тощо. Він супроводжується такими емоціями, як сильний гнів, страх або радість. Відповідно, тут психологи розрізняють негативний та ейфоричний емоційний стрес залежно від їхньої суб’єктивної значущості для людини. Негативний стрес, так званий дистрес (від англ. distress – горе, нещастя, нужда) руйнує життя, провокує хвороби, депресію, самотність, функціональні неврози тощо. Ейфорійний (віталістичний) стрес супроводжується відчуттям задоволення, щастя, позитивно впливає на здоров’я.
Як стресову можна визнати лише таку ситуацію, яка досягає порогових значень фізіологічних і психологічних можливостей людини. При цьому непередбачувані і некеровані події часто є небезпечнішими, ніж прогнозовані й керовані. Окрім того, найсильнішим патогенним фактором є не так неприємна подія (втрата роботи, банкрутство підприємства, складна операція тощо), як тривала загроза того, що це відбудеться.
Американські психологи Т. Холмс і Р. Рае запропонували своє бачення того, як важливі для життя події впливають на виникнення стресових станів у людини. Вони розглядають 43 життєві ситуації, кожна з яких має свою рейтингову позицію та відповідний бал. У таблиці подано лише фрагмент запропонованої шкали соціальної адаптації. Як бачимо з таблиці, причинами стресу можуть бути й радісні, й сумні події. Причому втрату праці автори розглядають як один із сильних стресогенних факторів, який посів дев’яту позицію.
Таблиця
Фрагмент шкали соціальної адаптації
Життєва подія |
Рейтинг (у балах) |
Смерть одного з членів подружжя |
100 |
Розлучення |
73 |
Розлука з чоловіком (жінкою) |
65 |
Тюремне ув’язнення |
63 |
Смерть близького родича |
63 |
Травма або хвороба |
53 |
Шлюб |
50 |
Звільнення з роботи (безробіття) |
47 |
Примирення з чоловіком (жінкою) |
45 |
Вихід на пенсію |
45 |
Зміни в здоров’ї члена сім'ї |
44 |
Вагітність |
40 |
Сексуальні проблеми |
39 |
Оцінку події як стресової визначають три основні фактори:
емоції, що асоціюються з цією подією;
невизначеність події;
значущість події для конкретної людини.
Як особистісні передумови стресовим станам розглядають такі індивідуально-психологічні якості людини, а саме: амбіційність, емоційність, надто сумлінне ставлення до своїх обов’язків, безкомпромісність, навіюваність.
Л. Пельцман виділила декілька фаз розвитку специфічних стресових станів під впливом безробіття.
Фаза 1 – стан невизначеності і шоку. Це важке суб’єктивне переживання, причому страх та емоції є чинниками ризику, при яких людина може бути піддана іншим негативним впливам з боку хворіб, нещасних випадків. Слід зазначити, що на цій фазі найсильнішим патогенним чинником є не стільки сам факт втрати місця праці, але й тривала в часі загроза того (очікування), що це все ж таки відбудеться.
Фаза 2 – настання суб’єктивного полегшення і конструктивне пристосування до ситуації. Ця фаза триває 3–4 місяці після втрати роботи. Уже в перші тижні, будучи без роботи, дехто починає відчувати полегшення і навіть радість через наявність вільного часу. З’являється відчуття задоволеності життям. Деякі фіксують поліпшення здоров’я. Розпочинаються активні пошуки нового місця праці.
Фаза 3 – погіршення загального стану. Наступає зазвичай після 6 місяців відсутності роботи. Виявляються деструктивні зміни, коли питання стосується здоров’я, психіки, фінансів, соціального становища людини. Спостерігається дефіцит активної поведінки, руйнування життєвих звичок, інтересів, цілей. Падає опірність протистоянню негараздів. Особливо великі деструктивні настрої при тривалому безробітті, коли людина позбавлена хоча би найменшої змоги підзаробити. Не менш неприємні для людини коливання, пов’язані з появою надії знайти роботу і втратою цієї ж надії. У підсумку така ситуація може призвести до припинення пошуків нового місця праці.
Фаза 4 – безпорадність із примирення з ситуацією, що склалася. Цей важкий психологічний стан спостерігається навіть за відсутності матеріальних труднощів чи за умови отримання соціальної допомоги з безробіття. Стан апатії зростає з кожним місяцем. Відсутність навіть мінімальних успіхів у пошуку роботи веде до втрати надії. Людина припиняє спроби змінити стан речей і звикає до стану бездіяльності. На цій фазі безробітний зломлений і пригнічений. Він пристосовується до бездіяльного способу життя, стає замкнутим і нетовариським, проводить велику частину часу вдома, біля телевізора і часто самоізолюється від сім’ї.
У реальному житті потрібно навчитися справлятися з негативним впливом стресів. Для цього необхідно навчитися керувати подіями, їх прогнозувати. У прикладній психології виділено три способи, які дають змогу успішно долати стреси: 1) розв’язати свою проблему; 2) змінити ставлення до проблеми; 3) змиритися з наявністю проблеми, але спромогтися зменшити негативний вплив стресу на організм.