2. Самозайнятість як соціоекономічне явище

Самозайнятість як соціальне та економічне явище вперше почав досліджувати на початку 60-х років ХХ ст. американський економіст Д. Філіпс. Це явище відображає стан економіки та форми зайнятості в кожній окремій країні. Вагомий внесок у дослідження самозайнятості внесли також американські економіст Р. Аронсон та соціолог Е. Райт.

Під самозайнятістю Р.Аронсон розумів альтернативний спосіб заробітку для проживання через продаж власної праці. Натомість, Е. Райт зазначав, що самозайнята особа заробляє кошти завдяки своїй праці, причому не продаючи її роботодавцю за заробітну плату.

Самозайнятість є тим соціальним феноменом, який здатний забезпечити у сфері зайнятості інтеграцію інтересів суспільства та людини. У сучасному українському суспільстві, як зауважують науковці, інтерес до самозайнятості суттєво зростає. Зокрема, О. Позняк вважає, що це зумовлено такими обставинами:

– економічною кризою, зниженням рівня виробництва, а як наслідок – зростанням рівня безробіття і звуження можливостей працевлаштування;

– низьким рівнем оплати праці на державних, приватизованих акціонерних і колективних підприємствах, розчаруванням населення в докладанні праці на підприємствах зазначених форм власності;

– утвердженням ринкової свідомості серед більшості громадян;

– потребою зміни принципів соціальної політики держави: орієнтації на активізацію поведінки всіх працездатних верств суспільства, подолання патерналістських тенденцій та пасивного очікування допомоги держави.

Самозайнятість (від англ. self-employment) розглядають як один із варіантів включення в соціальну структуру суспільства незайнятого населення шляхом надання йому можливості працювати на особливих умовах – самоорганізації. Цей вид зайнятості дає змогу, з одного боку, матеріально забезпечити себе та свою родину, з іншого – суттєво зменшити тиск на ринок праці незайнятого населення.

Самозайнятість можна охарактеризувати як особливий вид участі людей у суспільно корисній праці, що основана на їхній власній ініціативі, самостійності та відповідальності і спрямована на отримання доходу. Її можна трактувати як у вузькому, так і в широкому розумінні (див. Л. Безтелесна, Г. Юрчик). У вузькому тлумаченні терміну „самозайнятість” визначають як діяльність, яку суб’єкт проводить індивідуально і яка зазвичай приносить йому дохід. Особу вважають індивідуально зайнятою, якщо вона відповідає певним критеріям. До таких основних критеріїв належать:

– виконання робіт за винагороду;

– юридична незалежність суб’єта господарювання;

– створення однією особою власного робочого місця;

– проведення робіт власними зусиллями;

– фінансування всіх видатків виключно за рахунок власних коштів (у тому числі одержаних кредитів);

– використання власних (або орендованих) засобів виробництва;

– одноосібне розпорядження результатами продукції.

У широкому тлумаченні термін „самозайнятість” трактують як індивідуальну зайнятість та суміжний з нею різновид зайнятості – діяльність, що пов’язана з докладанням праці на мікропідприємствах (із кількістю зайнятих до п’яти осіб). Варто зазначити, що діяльність мікропідприємств має певні особливості. Однією з них є висока залежність кінцевого результату від дій кожного працівника, що зумовлює специфічність характеру трудових відносин. По-перше, на відміну від більших колективних підприємств, мікропідприємства успішно функціонують без керівних органів (усі працівники беруть реальну участь в управлінні). По-друге, на противагу працівникам у середніх і великих державних, акціонерних та приватних підприємств, наймані працівники приватних мікропідприємств реально впливають на діяльність свого підприємства. По-третє, між працівниками мікропідприємств встановлюються набагато тісніші стосунки (товариські, дружні тощо), ніж відносини зайнятості.

Отже, самозайнятість населення – це специфічна форма економічної діяльності. Її суть полягає в тому, що людина сама знаходить для себе джерело доходів, яке забезпечує їй гідне існування в результаті економічної діяльності, яка не суперечить законам країни.

До початку перехідного періоду самозайнятість у Центральній та Східній Європі не була поширеною. Зокрема в СРСР та Чехословаччині частка самозайнятих становила менше 0,5% усіх працівників, в Угорщині – 6,1%, у Болгарії – 9,1%. Лише у Польщі за рахунок сільського господарства, що базувалося на невеликих сімейних фермах, у цій сфері діяльності було сконцентровано майже чверть усіх зайнятих.

Самозайнятість у вигляді човникарства та примітивної торгівлі (інакше – закордонний економічний туризм) в українському суспільстві 90-х років стала поширеною трудовою діяльністю. Із 1992 року самозайнятість в Україні почала розвиватися прискореними темпами, а вже у 1998 році кількість самозайнятих (переважно в особистому підсобному сільському господарстві) перевищувала кількість зайнятих у промисловості.

Самозайнятих як категорію економічно активного населення України статистики вперше розглянули у 2000 році. Причини такого „запізнення” офіційної статистики, як зазначає О. Іващенко, можна пояснити відсутністю історичного досвіду соціально-економічного дослідження феномену самозайнятості.

Сектор самозайнятості як особливий сегмент системи ринку праці формує певні категорії зайнятого населення, а саме:

– самозайняті, тобто ті, хто працює не за наймом, які, на відміну від найманих працівників, самостійно організовують свою трудову діяльність;

– мікропідприємці, які є власниками підприємств з кількістю зайнятих до п’яти осіб;

– працівники мікропідприємств приватної власності;

– „керівники” сімейних підприємств;

– члени сімей, які допомагають на безоплатній основі.

Відповідно сектор самозайнятості як компонент економічної системи складають мікропідприємства (приватної і колективної форми власності), підприємства індивідуалів і особисте підсобне господарство.

Аналізуючи самозайнятість, необхідно чітко розрізняти поняття „фактичних самозайнятих” і „потенційних самозайнятих”. Перше стосується осіб, які займаються самостійною трудовою діяльністю. Друге – осіб, які за певних умов готові включитися до процесу самозайнятості.

На самозайнятість населення здійснюють вплив фактори різної природи як на макро-, так і на мікрорівнях (див. рис. ).

До економічних факторів варто віднести співвідношення попиту та пропозиції на робочу силу, рівень оплати праці, можливості працевлаштування, рівень доходів.

Схильність до самостійної організації зайнятості певним чином залежить і від статі, віку, професії, мотивів, особистого досвіду, інтересів, ціннісних орієнтацій, сімейного стану, наявності дітей, утриманців та членів сім’ї, які потребують догляду, рівня освіти, рівня доходів та їхнього співвідношення з можливим заробітком, наявності інших (окрім заробітної плати) джерел життєдіяльності.

До соціально-психологічних факторів відносять: мобільність (професійну, галузеву, територіальну), ставлення до легальної та нелегальної економічної діяльності, готовність до зміни професії, наявність підприємницьких здібностей.

3. Безробіття та його особливості Зайнятість, самозайнятість і безробіття – основні характеристики соціально-економічних досліджень ринку робочої сили. З переходом до ринкової економіки не тільки загострилися проблеми зайнятості населення, відомі раніше, але й постали нові, пов’язані зі зміною потреб підприємств у працівниках, статусом самих працівників, появою реального та прихованого безробіття. В умовах ринкової економіки безробіття обумовлене системою жорстких економічних законів. За “нормальних” умов розвитку ринкової економіки безробіття зачіпає лише невеликі групи людей протягом великих проміжків часу, оскільки кожен, хто хоче працювати, врешті-решт знаходить собі роботу. Натомість в умовах економічної нестабільності та кризи безробіття стає надзвичайно гострою проблемою. Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не може продати свою робочу силу, а відтак не зайнята у виробництві товарів і послуг, тобто стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробітним, за методологією Міжнародної організації праці (МОП), вважається той, хто не має роботи, шукає її та готовий до неї приступити. До категорії безробітних не зараховують тих осіб, які відсутні у цей момент на робочому місці через хворобу чи негоду, а також тих, хто працює неповний робочий день (частково зайнятих). Політична економія трактує безробіття як виробничі відносини між протилежними класами і державою з приводу економічного відчуження частини працездатного населення від власності на робочу силу та її відтворення на звуженій основі. У розвинених країнах безробітними визнають працездатних громадян працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають трудового доходу й заробітку і є зареєстрованими в державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу. Вони готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, яка б відповідала їхній професійній підготовці, практичному досвіду, стажу тощо. Безробіття вперше з’явилося у Великобританії на початку ХІХ ст., але воно не мало масового характеру, а зростало лише в період економічних криз. У ХХ ст. безробіття охоплювало економіку розвинених країн навіть у фазі пожвавлення і піднесення, стало масовим і хронічним. Проблема безробіття в Україні на законодавчому рівні була визнана у 1991 році з прийняттям Закону «Про зайнятість населення». У перехідній економіці України можна виокремити три хвилі безробіття: – І хвиля: 1991–1995 роки – виникнення і повільне зростання безробіття; – ІІ хвиля: 1996–1999 роки – різке загострення і наростання динаміки безробіття; – ІІІ хвиля: 2001 рік і дотепер – обмеження і стабілізація безробіття. Поняття „безробіття” можна трактувати як у вузькому, так і в широкому значенні. У широкому тлумаченні цього терміна під безробіттям розуміють недовикористання здатних і готових бути використаними як трудових, так і нетрудових економічних ресурсів, власники яких активно шукають можливості їхнього залучення. У вузькому – в структурі недовикористання залишається незалученою робоча сила (трудові ресурси). Безробіття фіксується за умови, якщо носії робочої сили є працездатними і бажають бути найнятими на роботу або очікують на повернення на свої підприємства. Зазвичай, коли мова йде про безробіття, то маються на увазі його вузькі межі, тобто незайнятість якоїсь частини робочої сили країни. Загальна кількість осіб найманої праці, які подали заяви до державної служби зайнятості про надання допомоги, складає офіційно зареєстроване безробіття. Безробітне населення не є однорідною масою. Диференціацію соціальних груп безробітних проаналізував В. Радаєв, виокремивши при цьому різні обставини: якщо людина вже мала роботу раніше; якщо вона була зайнята поза ринком праці (у домашньому господарстві); якщо вона прийшла вперше на ринок праці після закінчення навчального закладу чи служби в армії. Безробіття, як і кожна економічна проблема, формується під впливом різних причин, на які, своєю чергою, здійснюють вплив історичні, демографічні, соціально-економічні, регіональні та інші особливості тої чи іншої країни. Нинішнє українське безробіття – це результат руйнації застарілих господарських та управлінських структур з усіма наслідками, що звідси випливають. До основних факторів безробіття належать: структурна перебудова економіки; скорочення обсягів виробництва; надмірне зростання імпорту продукції та товарів; масові банкрутства підприємств; приватизація власності; жорстка кредитно-грошова політика уряду; скорочення платоспроможного попиту населення; інвестиційна криза; низький рівень конкурентоспроможності представників багатьох професій у нових умовах; низький рівень зорієнтованості вищої школи на потреби ринку праці. Серед цих факторів можна виділити дві групи: об’єктивні та суб’єктивні (див. рис. ). Фактори безробіття Суб’єктивні Об’єктивні скорочення обсягів виробництва; структурна перебудова економіки; банкрутство підприємств; скорочення платоспроможного попиту населення; жорстка кредитно-грошова політика уряду; приватизація власності; інвестиційна криза неконкурентоспроможність багатьох професій; погіршення якості робочої сили; незорієнтованість вищої школи на потреби ринку праці; скорочення продуктивності праці робочої сили Рис. . Об’єктивні і суб’єктивні фактори безробіття Кожен із зазначених вище факторів певною мірою спричинює поширення безробіття в Україні, а дія їх у комплексі призводить до негативних наслідків не лише в економічній, але й соціальній сферах суспільства. Рівень безробіття і середня його тривалість – це два показники, що окреслюють об’єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Для вимірювання масштабів безробіття використовують показник рівня безробіття. Він розраховується як відношення кількості безробітних громадян, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості до кількості зайнятих у виробництві. Високий рівень безробіття призводить до зниження загальної ціни робочої сили та ціни праці, а отже, платоспроможності населення та обсягів внутрішнього ринку, зумовлює відплив робочої сили за кордон, загострення соціально-економічних суперечностей тощо. Співвідношення у відсотках кількості безробітних і економічно активного населення дає змогу обчислити такий показник, як рівень безробіття економічно активного населення. Показник тривалості безробіття характеризує середній час перерви в роботі. Тривалість безробіття визначається тривалістю періоду, протягом якого людина, будучи безробітною, шукає роботу. Виділяють два види тривалості безробіття: тривалість завершеного (закінченого) безробіття і тривалість незавершеного безробіття. У першому випадку тривалість безробіття вимірюють витратами часу на пошук роботи (з моменту пошуку роботи до працевлаштування). У другому випадку – оцінюють часом із початку пошуку роботи до моменту фіксації безробіття. До основних характеристик безробіття також відносять: – причини втрати роботи (змушене звільнення з різних причин, звільнення за власним бажанням, повторне включення до ринку праці); – освітній рівень безробітних; – пошук роботи з повним чи неповним робочим днем; – час звільнення з останнього місця праці; – рівень неактивності (частка дорослого населення у віці 25–54 років, що не працює і не шукає роботи). Соціальні межі безробіття певною мірою залежать від рівня доходів основної маси населення. Попит на робочі місця може знижуватися в міру подолання обмежень щодо зростання заробітної плати, а також поповнення особистого чи сімейного бюджету за рахунок додаткових легальних, серед них і так звані “нетрудових” джерел, до яких належать дивіденди з акцій, відсотки з облігацій тощо. Вплив соціальних механізмів на поведінку безробітних певним чином відображається і на класифікації форм безробіття. Разом з тим варто зазначити, що як в українській, так і в зарубіжній науковій літературі немає чіткості щодо визначення форм і видів безробіття. Загалом виокремлюють фрикційне, циклічне та структурне безробіття. ● Фрикційне безробіття, яке ще називають безробіттям руху, пов’язане з переходом робітників з однієї роботи на іншу добровільно або із звільненням з ініціативи адміністрації з причин, які не стосуються змін на виробництві, або із пошуком роботи вперше. Причинами фрикційного безробіття можуть бути зміна місця проживання, незадоволення попередньою роботою, зміна спеціальності (працівник закінчив навчальний заклад без відриву від роботи і здобув нову професію), перехід на іншу роботу з кращими умовами і більш високою заробітною платою. Існування певного рівня фрикційного безробіття є неминучим і якоюсь мірою бажаним фактом, оскільки багато працівників переходять з низькопродуктивної, малооплачуваної роботи на більш високооплачувану і продуктивнішу. Як зазначають учені-економісти фрикційне безробіття є нормальним явищем, яке не викликає занепокоєння. Фрикційне безробіття зазвичай має добровільний характер, а його тривалість пов’язана з пошуком роботи. Такий тип безробіття особливо характерний для великих міст, де є значний вибір та умови для поліпшення роботи. Характерною ознакою фрикційного безробіття є його короткостроковість. Тривалість фрикційного безробіття зазвичай не перевищує 4–5 тижнів. У США, наприклад, наприкінці 80-х років при загальному рівні безробіття 5,5–6,5% (близько 7 млн осіб) приблизно половина була без роботи менше 5 тижнів. Варто зазначити, що фрикційне безробіття (закономірний характер) може бути пов’язане як із зростанням кваліфікації працівника, поліпшенням житлових умов, бажанням одержувати вищу заробітну плату, так і з порушенням дисципліни, з легковажним ставленням до роботи, коли для зміни роботи немає серйозних підстав. Фрикційне безробіття в Україні відіграє відносно незначну роль у формуванні загальних масштабів незайнятості. Наприклад, у 1999 році лише 2,6% безробітних (за методологією МОП) мали перерву в роботі менше одного місяця. Зазвичай високий рівень фрикційного безробіття не призводить до зубожіння охоплених ним, до суттєвої соціальної напруги в суспільстві, не викликає необхідності змінювати звичний спосіб життя. Отже, за нормально організованої економіки таке безробіття є просто неминучим. Воно є ознакою динамічності ринку праці, оскільки відображає як швидкі зрушення в попиті на робочу силу, так і в її пропозиції. ● Структурне безробіття є поглибленням фрикційного безробіття. Воно зумовлене масштабними структурними змінами в економіці, у виробництві, що в багатьох випадках пов’язані з науково-технічним прогресом, появою нових виробництв, відмиранням старих технологій. У результаті таких змін попит на деякі професії зменшується чи зовсім зникає. Попит на інші професії, включно з новими, збільшується. Як наслідок – виникає безробіття. До основних причин структурного безробіття належать: подорожчання окремих елементів виробництва; цінова і нецінова конкуренція; втрата підприємствами ринків збуту. Для структурного безробіття характерна наявність безробітних з одночасним існуванням вільних робочих місць (через професійну та регіональну невідповідність безробітних). Тобто структурне безробіття полягає у незбалансованості професійно-кваліфікаційної структури наявної робочої сили із структурою робочих місць. Структурне та фрикційне безробіття не дуже суттєво різняться. Істотна розбіжність полягає в тому, що у фрикційних безробітних є певні навички, які вони можуть продати, а структурні безробітні без перепідготовки не можуть одразу знайти роботу, їм потрібно додаткове навчання. Таке безробіття вразливішим для людей порівняно із фрикційним. Воно має більш сталий характер, оскільки структурні зрушення відбуваються постійно і працівникам потрібен певний час для зміни роботи. У тих країнах, де проблема структурного безробіття є особливо гострою, створюють спеціальні агентства, які орієнтовані на визначені професійні групи населення. Наприклад, в Англії, окрім служби зайнятості, яка надає допомогу всьому населенню, існує спеціальна державна служба, увага якої сконцентрована виключно на допомозі шахтарям. Фрикційне та структурне безробіття економісти вважають неминучими, але нормальними явищами, які не становлять загрози для розвитку країни. ● Циклічне безробіття викликане спадом виробництва, кон’юнктурними коливаннями в економіці. За умов зменшення сукупного попиту на товари та послуги зайнятість скорочується, натомість безробіття зростає. Тому циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним із дефіцитом попиту. Причому цей дефіцит поширюється не лише на товари і послуги, але й на робочу силу. Циклічне безробіття зростає у періоди спаду активності в економіці і знижується у періоди підвищення активності. Особливістю такого безробіття є те, що воно перебуває в циклічному розвитку: його спади і піднесення періодично повторюються через певні проміжки часу. Українські науковці пропонують аналізувати безробіття у ширшому аспекті. Вони розглядають, окрім фрикційного, структурного та циклічного, і такі форми безробіття, як інституціональне, класичне, сезонне, безробіття очікування, застійне, приховане та добровільне (див. табл. ). Таблиця Інші форми безробіття та їхня характеристика Форма безробіття Характеристика Інституціональне безробіття Викликане недостатньо ефективною організацією ринку праці і пов’язане з державною політикою зайнятості, системою оподаткування, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соціального забезпечення, розмірами і порядком надання допомоги з безробіття, поінформованість населення щодо наявних вакансій та можливостей. Вважають, що інституціональне безробіття зростає з поширенням соціального компонента у ринковій економіці. Оскільки інституціональне безробіття пов’язане з виплатами соціальної допомоги, то на відміну від інших видів, воно існує лише у зареєстрованій формі. Класичне безробіття Зумовлене високим рівнем заробітної плати. Виникає в результаті звільнення частини робочої сили без зниження обсягів виробництва з метою підвищення заробітної плати робітникам, які залишаються. Сезонне безробіття Пов’язане із зайнятістю на окремих видах робіт лише в певні проміжки часу. Різні галузі у різні періоди характеризуються неоднаковими обсягами виробництва. Тобто в одні місяці попит на робочу силу в цих галузях зростає, а відповідно безробіття – зменшується, в інших – цей попит зменшується, а отже, безробіття зростає. Безробіття очікування Результат жорсткості заробітної плати і браку робочих місць. Обмежену кількість робочих місць фірмам доводиться розподіляти між усіма претендентами. Таким чином, жорсткість реальної заробітної плати зменшує показник імовірності працевлаштування і цим самим підвищує рівень безробіття. Застійне безробіття Породжується значним часом відсутності роботи. Як наслідок, деякі люди, по суті, втрачають кваліфікацію й навіть саме бажання працювати. Вони намагаються жити за рахунок випадкових заробітків чи подаянь інших людей або благодійних організацій. За певних обставин деяка частина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верстви населення, а також ряди так званих люмпенів і осіб без певного місця проживання. Приховане безробіття Недовикористання праці офіційно зайнятих працівників, які влаштувалися на роботу з повним робочим часом, але з незалежних від них причин технологічного, структурного, економічного чи соціального характеру працюють неповний робочий день (тиждень) або з неповною оплатою. Цим самим обмежуються можливості перепрофілювання виробництва, гальмується перерозподіл робочої сили між секторами економіки, що спричинює подальше загострення проблеми безробіття, наявність значної кількості безробітних, яких офіційно статистика не враховує або приховує навмисно. Основними формами прихованого безробіття є вимушені неоплачувані відпустки і скорочений робочий час. Тобто в умовах економічної кризи при неповному використанні ресурсів підприємства не звільняють своїх працівників, а переводять їх на скорочений режим робочого часу (неповний робочий день чи тиждень) або відправляють у вимушені неоплачувані відпустки. Таких працівників формально не можна визнати безробітними, але фактично вони такими є. Саме таку поведінкову стратегію демонстрував уряд України в 90-х роках ХХ ст. з метою штучного зменшення кількості безробітних. Приховане безробіття зазвичай приблизно вп’ятеро перевищує офіційно зареєстроване. Добровільне безробіття

Зумовлене небажанням працювати. У тому чи іншому суспільстві завжди існує певна частка людей, які за своїм психічним складом чи з інших міркувань не хочуть працювати. Добровільне безробіття виникає і в наслідок звільнення працівника за власним бажанням, якщо він незадоволений умовами роботи, рівнем оплати праці чи іншими обставинами.

Специфічним виявом безробіття в Україні є висока частка людей, які вимушено працюють у режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають у неоплачуваних відпустках або не отримують заробітної плати протягом кількох місяців.

Оскільки безробіття є характерною рисою ринкової економіки, то певний рівень безробіття є нормальним чи виправданим і називається природним рівнем безробіття (рівень безробіття за повної зайнятості). Рівень безробіття за повної зайнятості досягається тоді, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Саме тому в більшості розвинених країн під повною зайнятістю розуміють відсутність циклічного безробіття при існуванні фрикційного та структурного безробіття. Природний рівень безробіття виникає за умови збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість осіб, які шукають роботу, та кількість вільних робочих місць збігаються. Ринки робочої сили є незбалансованими тоді, коли кількість тих, хто шукає роботу, перевищує наявні вакансії робочих місць. За таких умов має місце циклічне безробіття. Отже, природне безробіття визначається структурою ринку робочої сили і регулюється його механізмами.

Для країн Західної Європи норма природного безробіття є прийнятною на рівні 4–5%, Північної Америки – 6,5–7,0%. Варто зазначити, що у зв’язку з глобалізацією економіки, з поширенням міграції та зростанням мобільності робочої сили зростає і природна норма безробіття. Норма природного безробіття для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, може бути прийнятною на рівні 3,5–4,0%.

Усе викладене вище свідчить про те, що причини безробіття (втрати роботи) є різними. Доцільно зазначити, що до втрати роботи може призвести не лише звільнення за рішенням адміністрації, а й вихід на пенсію чи добровільне звільнення за власним бажанням. Звільнення за рішенням адміністрації може бути як тимчасовим без розриву трудових відносин, так і остаточним – у результаті скорочення самого робочого місця або з метою залучення іншого працівника.

Будь-який випадок втрати роботи призводить до певних специфічних наслідків на ринку праці. Якщо масштаби безробіття перевищують його природний рівень, то для суспільства це може обернутися певними економічними і соціальними втратами. Наявність у домогосподарстві хоча б одного безробітного збільшує імовірність бідності наполовину, двох – у 2,3 рази, а трьох – у 2,6 рази.

Оскільки в Україні реєстрація безробіття не налагоджена певним чином, то офіційний рівень безробіття в нашій країні відрізняється від реального. Проблема безробіття полягає не в самому факті тимчасової незайнятості, а в її тривалості та кількості людей, що мають статус безробітних. За методологією МОП, рівень безробіття в Україні в 2007 році становив 6,4%. Цей показник є середнім для країн Євросоюзу. Мінімальні показники безробіття зареєстровані в Нідерландах (3,2%), Данії (3,7%), на Кіпрі (3,9%), у Литві (4,3%), Австрії (4,4%), Ірландії (4,5%). Високий рівень безробіття характерний для Словаччини (11,1%), Польщі (9,6%), Німеччини (8,4%), Франції (8,3%), Іспанії (8,3%), Греції (8,3%). Показники на рівні України спостерігаються на Мальті й у Румунії.

Безробіття має суттєві економічні, моральні, психологічні та соціальні наслідки. Безробіття справляє деструктивний вплив не лише на економічний розвиток країни, а й на долі людей. Воно завдає відчутної шкоди життєвим інтересам людей, оскільки унеможливлює докладання їхніх умінь у тому виді діяльності, в якому людина може найкраще виявити себе, через що люди часто зазнають серйозного психологічного стресу. Безробіття призводить до втрати вже набутих професійних навичок, змушує людей шукати нові робочі місця в інших галузях і сферах, здобувати нові професії, справляє суттєвий психологічний вплив, породжує почуття невпевненості. Тому одним з основних завдань держави є досягнення економічно обґрунтованого мінімуму безробіття і зниження пов’язаних з ним соціальних втрат. Американські учені дійшли висновку, що зростання безробіття на один відсоток призводить до зростання показників соціальної патології, зокрема зростання: загальної смертності – на 2%; кількості самогубств – на 4%; кількості убивств – на 6%; кількості ув’язнених – на 4%; психічнохворих – на 3%.

Тривале перебування у стані незайнятості породжує проблеми щодо відновлення мотивації до праці, професійно-кваліфікаційної та морально-психологічної реабілітації працівника. Відсутність перспективи отримати роботу, обмеженість можливостей додаткових заробітків викликають пригніченість і можуть призвести до деградації особистості.

Через контрасти у рівнях допомоги з безробіття неоднаковими є і наслідки втрати роботи. У Великобританії, наприклад, безробітні отримують довготривалу соціальну допомогу, натомість у Сполучених Штатах, Іспанії та деяких інших західних країнах пільги безробітним надають на коротший термін. Відповідно ці люди більше відчувають економічні труднощі.

Водночас варто зазначити, що соціальна допомога при вимушеному безробітті не повинна провокувати добровільного безробіття, коли сума грошової допомоги стає достатнім засобом існування для людини. Допомога з безробіття має забезпечувати прийнятні умови життя для людини, яка втратила роботу, але й водночас мусить спонукати людину до активного пошуку нової роботи.

У деяких країнах світу здійснюють суттєвий контроль за активністю безробітних під час пошуків ними нового робочого місця. Так, у Швейцарії кожен зареєстрований безробітний зобов’язаний наприкінці кожного місяця подати у службу зайнятості не менше 10 підтверджень його звернень до роботодавців. Така сама політика є характерною для Голландії, Бельгії, Данії.

В Японії до пошуку роботи безробітних певним чином стимулюють. Що швидше безробітний знайде нове робоче місце, тим більший розмір бонусу він отримає. Цей бонус може дорівнювати чотиримісячному розміру допомоги з безробіття. Саме тому в Японії утримується найнижчий рівень безробіття. Досвід виплати премій довготривалим безробітним існує і в Австралії та Новій Зеландії.

Як ефективні засоби подолання масового безробіття і незайнятості населення пропонують:

– надання рівних можливостей усім громадянам країни в реалізації права на працю і вільний вибір зайнятості;

– стимулювання індивідуальної економічної ініціативи громадян і розвиток підприємництва, що відкриває можливість створення нових робочих місць;

– соціальний захист у сфері зайнятості;

– заохочення працедавців у створенні нових робочих місць;

– дотримання принципу добровільності праці, відповідно до якої забезпечується вільне волевиявлення громадян у виборі професії;

– вибірковий перехід на скорочений робочий день;

– міжнародна співпраця в розв’язанні проблеми зайнятості, дозвіл трудової міграції за кордон;

– розробка ефективних механізмів у напрямі легалізації прихованого безробіття;

– надання компенсацій вивільненим працівникам, стипендій на період професійної перепідготовки або підвищення кваліфікації, забезпечення можливості участі в оплачуваних громадських роботах.

Безробіття виконує низку позитивних функцій у суспільстві, на що вказують, зокрема, економісти. По-перше, йдеться про функцію справедливості. В умовах безробіття і завдяки ньому існують тільки ефективні, економічно виправдані робочі місця. По-друге, безробіттю приписують функцію стимулювання. Кожен працівник повинен усвідомлювати, що за певних умов він може опинитися у лавах безробітних. Така ситуація дисциплінує, людина прагне до підвищення власної професійної активності і кваліфікації. Однак, незважаючи на стимулювальний ефект від безробіття, треба визнати, що він зовсім малий порівняно з моральними збитками, негативними соціальними та психологічними наслідками, які спричиняє незайнятість як для самого безробітного, так і для суспільства загалом.