Тема Соціологія класу, стану, прошарку.

1. Зайнятість населення: сутність, структура, різновиди.

2. Самозайнятість як соціоекономічне явище.

3. Безробіття та його особливості.

4. Соціальні і психологічні наслідки безробіття.

1. Зайнятість населення: сутність, структура, різновиди

Зайнятість населення – основний індикатор збалансованості ринку праці. За умов формування ринкових відносин вона становить сполучну ланку між досягненням економічного зростання і створенням можливостей для розвитку людини. Зайнятість населення є не лише необхідною умовою та формою життєдіяльності людини, а й важливим фактором розвитку соціально-економічної системи.

Під зайнятістю розуміють діяльність, спрямовану на задоволення власних і суспільних потреб, яка, зазвичай, приносить дохід у грошовій або іншій формі.

Рівень зайнятості населення характеризує ступінь участі працездатного населення у сфері суспільно корисної праці і залежить від розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та добробуту суспільства. За умов повної зайнятості кожен економічно активний член суспільства має можливість бути зайнятим або незайнятим залежно від його бажання. Повна зайнятість можлива за умови збалансованості попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці.

Поняття „повна зайнятість” має два аспекти: кількісний і часовий.

У кількісному аспекті повна зайнятість може досягатися тоді, коли кількість економічно активного населення (населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці), його професійна підготовка та кваліфікація відповідатимуть кількості робочих місць, професійним і кваліфікаційним вимогам ринку праці. Оскільки завжди існує певний відсоток населення, яке намагається знайти кращу роботу, навчається, щоб здобути професійну підготовку або вдосконалити, то повна зайнятість усього економічно активного населення за ринкових умов ніколи не настане. Усе економічно активне населення за цим критерієм поділяється на зайняте та безробітне.

У часовому аспекті зайнятість визначається тривалістю робочого часу зайнятого населення. На основі цього все зайняте населення поділяють на зайняте і не повністю зайняте.

Зайнятість населення – це показник забезпеченості його працездатної частини роботою, виконання якої дає прибуток, тобто заробітну плату, підприємницький дохід тощо. Цей показник обчислюють як коефіцієнт зайнятості у вигляді відносної величини – відношення кількості осіб, зайнятих у всіх сферах господарської, управлінської, просвітницької та іншої діяльності, до кількості всього працездатного населення. До зайнятого населення належать всі ті, хто працює за наймом, підприємці, які забезпечують себе роботою; особи, що здійснюють індивідуальну трудову діяльність, фермери, члени кооперативів, обрані й призначені на оплачувані посади, військовослужбовці, студенти вищих навчальних закладів, учні середніх спеціальних закладів і ПТУ, старшокласники (Г. Чепурко, 2007).

Як макроекономічний показник зайнятість зумовлюється дією комплексу взаємопов’язаних чинників:

– демографічних, які відображають взаємозалежність зайнятості із статево-віковими, професійно-кваліфікаційними характеристиками населення, його кількістю, структурою тощо. Ці показники визначають кількість робочої сили та її склад за віком, статтю, освітніми та кваліфікаційними характеристиками, станом здоров’я тощо;

– економічних, які виражаються у формуванні сукупного попиту на робочу силу та можливості для працівника своєю працею забезпечити собі гідне існування, одночасно сприяючи зростанню ефективності суспільного виробництва. Дія цих чинників прямо впливає на обсяги, динаміку і структуру зайнятості населення;

– техніко-технологічних, які визначають науково-технічний потенціал (інновації, технічний прогрес);

– організаційних, які включають законодавчі та нормативно-правові акти, програми зайнятості, форми власності та види діяльності, прогноз зайнятості;

– соціальних, які спрямовані на формування професійно-кваліфікаційних якостей і розвиток особистості (освіта, охорона здоров’я, культура, система соціального захисту населення тощо).

Як соціально-економічна категорія зайнятість характеризує різноманітні форми участі працездатного населення в суспільно корисній діяльності з метою отримання відповідних доходів. Соціальна спрямованість зайнятості виявляється у її функціях, а саме: соціальній, економічній, політичній, ідеологічній.

● Соціальна функція зайнятості полягає в тому, що тільки будучи зайнятим, працівник має змогу задовольняти найбільш важливі для його життя в суспільстві соціальні потреби. Працівник, займаючи певне робоче місце, має можливість самореалізації як творчої діяльнісної особистості. Професійна діяльність і посадові характеристики робочого місця визначають трудовий статус працівника, який є складовою соціального статусу. З робочим місцем пов’язані і певні соціальні гарантії. Забезпеченість роботою дає змогу зберігати певний життєвий рівень, підтримувати здоров’я, забезпечити старість. Доцільно зазначити, що з переходом до ринкових відносин соціальна функція зайнятості суттєво змінилася, що пов’язано з відходом від гарантованої державної зайнятості.

● Економічна функція зайнятості виявляється в тому, що працездатне населення має змогу реалізувати свою потребу в праці і забезпеченні продуктивної трудової діяльності зі створення суспільного багатства.

● Політична функція зайнятості реалізується через узгодження трудових інтересів тих чи інших класів, прошарків і соціальних груп, які є опорою і підтримкою чинної влади.

● Ідеологічна функція зайнятості полягає у розробці науково обґрунтованої теорії, що дає можливість ефективно реалізувати її функції в суспільстві.

З точки зору економічної категорії зайнятість розуміють як сукупність соціально-економічних відносин у суспільстві, які забезпечують можливості докладання праці в різних сферах господарської діяльності і виконують функції, пов’язані з відтворенням робочої сили на всіх рівнях організації суспільної праці і виробництва.

Основні характеристики зайнятості:

• рівень зайнятості (визначається відношенням кількості зайнятого населення до кількості економічно активного населення);

• статус зайнятості (найманий робітник, роботодавець, самостійно зайнятий, член сім’ї, який працює безкоштовно);

• зайнятість у секторах економіки (промисловість, сільське господарство, сфера послуг);

• фактична тривалість робочого періоду (повний робочий час, неповний робочий час);

• характер роботи (постійна, тимчасова);

• професія (рівень кваліфікації, клас працівників: робітник, службовець);

• розмір заробітної плати;

• основна робота, наявність сумісництва;

• формальність зайнятості (зайнятість у формальному секторі, зайнятість у неформальному секторі).

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки, який відображає характер використання ресурсів праці, а отже, і можливості економічного піднесення. Звідси виникає необхідність забезпечення такої зайнятості, яка б максимально сприяла досягненню розвитку вітчизняної економіки.

До зайнятого населення належать особи, які працюють на державних підприємствах, в установах і організаціях, кооперативах усіх типів, на приватних підприємствах і підприємствах з колективною формою власності, у фермерських господарствах, а також зайняті підприємницькою діяльністю.

Аналізуючи зайнятість населення, доцільно виокремити традиційну (див. табл. ) і нетрадиційну форми (див. табл.):

Таблиця

Традиційні форми зайнятості

Форми зайнятості	Характеристика зайнятості
Повна зайнятість	Можливість займатися суспільно корисною працею, яку суспільство надає усьому працездатному населенню і на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім’ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Повну зайнятість в економіці визначають як стан економіки, коли всі, хто бажає і здатен працювати, забезпечені достатніми видами й обсягами робіт. Вона передбачає задоволення попиту економічно активного населення робочими місцями відповідної якості.
Неповна зайнятість	Характеризує зайнятість конкретної особи впродовж неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких прибутках населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці. За умов прихованої зайнятості (потенційного безробіття) працівники працюють не за власним бажанням у режимі неповної зайнятості, користуються відпустками з ініціативи адміністрації без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. У Польщі частка тих, хто вимушено працює в умовах скороченого робочого режиму, становить близько 11% всіх зайнятих, у Чехії – близько 6%, в Україні – 18%.
Часткова зайнятість	Це добровільна неповна зайнятість, яка передбачає заздалегідь обумовлену роботу неповний робочий день, неповний робочий тиждень. Вона поширена в країнах із високим рівнем економічного розвитку.
Первинна зайнятість	Характеризує зайнятість за основним місцем роботи.
Вторинна зайнятість	Це спосіб отримання додаткового доходу поза основним робочим місцем. Така зайнятість забезпечує можливість більших заробітків, підвищує шанси збереження роботи навіть за умов скорочення обсягів виробництва, а разом з тим дає змогу здійснювати пошук кращої роботи без втрати статусу зайнятості.

Різновиди зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами застосування праці, професіями, спеціальностями тощо. Окрім цих різновидів зайнятості, існують і так звані нетрадиційні форми, до яких належать сезонна, поденна й тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день. Сьогодні в Україні цими різновидами зайнятості охоплено значну частину населення.

Таблиця

Нетрадиційні форми зайнятості

Форми зайнятості	Характеристика зайнятості
Зайнятість неповний робочий час	Робота неповну робочу зміну через неможливість забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв’язку з модернізацією чи реконструкцією виробництва.
Сезонна зайнятість	Зайнятість, пов’язана із сезонною специфікою виробництва. Роботу надають на певний період на умовах повного робочого часу й оформлюють відповідним контрактом.

Усі розглянуті вище види та форми зайнятості можна подати схематично (див. рис. ).

За умов перехідної економіки в Україні досить поширеною є нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує як первинна і як вторинна зайнятість громадян. Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка не зареєстрована органами державної статистики і не оподатковується ними (без укладання трудових угод, комерційний туризм та ін.). Позитивом у функціонуванні нерегламентованого сектора зайнятості є те, що він створює умови для розвитку підприємницької ініціативи й отримання більш високих прибутків, а для окремих категорій населення він є єдиною можливістю забезпечити своє майбутнє.

Разом з тим варто вказати і на негативний момент, пов’язаний із нерегламентованою формою зайнятості. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знеціненням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Оскільки доходи від такої діяльності не оподатковуються, то держава, відповідно, зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Рис. . Форми та види зайнятості

Виокремлюють зайнятість глобальну (загальну) та економічну.

● Глобальна зайнятість включає навчання в загальноосвітніх, середніх спеціальних, вищих навчальних закладах; ведення домашнього господарства та виховання дітей; догляд за літніми людьми та інвалідами; участь у роботі органів державної влади, громадських організацій; службу в збройних силах.

● Економічна зайнятість передбачає участь працездатного населення в суспільному виробництві товарів і послуг. Цей різновид зайнятості має першочергове значення, оскільки від неї залежить економічний потенціал суспільства, рівень та якість життя людей, соціально-економічний та духовний прогрес кожної країни. Її особливостями є:

– суспільно корисна діяльність людей спрямована на виробництво різноманітних благ і послуг (не лише матеріальних, а й соціальних, духовних і культурних), завдяки чому зайнятість слугує задоволенню особистих і суспільних потреб;

– забезпечення індивіда конкретним робочим місцем, що дає змогу працівникові реалізувати свої фізичні та духовні здібності до праці; тому важливе значення для зайнятості має збалансованість трудових ресурсів із кількістю робочих місць;

– зайнятість є джерелом доходу у вигляді заробітної плати, прибутку та інших форм, причому дохід може виражатися як в грошовій, так і в натуральній формах.

Отже, економічна зайнятість – це суспільно корисна діяльність з виробництва суспільного продукту, яка підкріплена конкретними робочими місцями і слугує джерелом доходу.

У державах із соціально-ринковою економікою набуває поширення гнучка зайнятість, яка характеризує трудову діяльність із гнучкою формою оплати, неповним робочим днем, високою мобільністю працівників (тимчасова робота, надомництво, поділ робочого місця між двома і більше працівниками тощо).

За критерієм відповідності чи суперечності різновиду діяльності чинному законодавству розрізняють законну та незаконну зайнятість (злодійство, підпільна діяльність з виробництва, транспортування, збереження й реалізації наркотичних речовин, зброї тощо).

Приватизація державної власності та розвиток корпоративної, групової й індивідуальної приватної власності зумовили структурні зміни зайнятості в сучасному українському суспільстві. Перетворення у сфері зайнятості є однією з умов ринкової трансформації, пов’язаної зі становленням багатосекторної економіки, поновленням галузевої структури виробництва, формуванням системи ринків та їхніх інфраструктур.

Структурні зрушення в економіці, що супроводжуються скороченням питомої ваги зайнятості у традиційних галузях економіки, відставанням темпів створення нових робочих місць від темпів вивільнення робочої сили, скороченням попиту на робочу силу, викликали до життя нетрадиційні форми організації праці, орієнтацію на нестандартні форми зайнятості. Стандартною, зазвичай, вважають зайнятість за наймом у режимі повного робочого дня на підставі безтермінового трудового договору на підприємстві чи в організації під безпосереднім керівництвом роботодавця чи менеджера. Всі інші форми зайнятості можна розглядати як нестандартні. До нестандартних форм зайнятості В. Гімпельсон і Р. Капелюшніков відносять:

– тимчасову зайнятість (temporary or fixed-term employment). Тимчасово зайнятими вважають тих працівників, які уклали трудові контракти на певний термін або на виконання конкретного обсягу робіт, а також тих, хто має сезонну, випадкову чи разову роботу;

– неповну зайнятість (part-time employment). Для її визначення використовують кількісний і якісний підхід. У першому випадку до неповністю зайнятих відносять працівників, тривалість робочого часу яких є меншою від нормальної величини, у другому – тих, хто має трудові контракти на неповний робочий час;

– недозайнятість (underemployment). До цієї категорії належать працівники, які тимчасово відсутні на робочому місці або працюють менше встановленого часу з причин, які не залежать від них (відпустка з ініціативи роботодавців, вимушене переведення на скорочений графік роботи тощо);

– надзайнятість (overtime employment). Надзайнятими вважають працівників, робочий час яких триває вище визначеної норми (зазвичай понад 40 робочих годин у тиждень);

– самостійну зайнятість (self-employment), яка охоплює роботодавців, членів виробничих кооперативів і самозайнятих у вузькому тлумаченні (own-account workers);

– неформальну зайнятість (informal employment), яка включає зайнятих індивідуальним (некорпоративним) підприємництвом; тих, хто працює за наймом у фізичних осіб; зайнятих у домашньому господарстві; зайнятих у формальному секторі на основі усної домовленості;

– зайнятість у домашніх господарствах населення (household employment). Ця категорія охоплює тих, хто займається виробництвом товарів чи наданням послуг у домашніх умовах або для продажу на ринку, або для власного споживання.

В. Онікієнко і Н. Коваленко пропонують розрізняти й інші форми зайнятості, до яких вони віднесли ефективну, раціональну та продуктивну зайнятості.

● Ефективна зайнятість полягає у максимально повному задоволенні потреб суспільства та його членів у матеріальних і духовних благах та послугах з мінімально можливими суспільними затратами.

● Раціональна зайнятість – це оптимальний розподіл трудових ресурсів, що забезпечує найефективніший розвиток усіх сфер народного господарства. За умови раціональної зайнятості створюється достатня кількість робочих місць, а підприємства й організації забезпечуються необхідною кількістю робочої сили.

● Продуктивна зайнятість передбачає наявність необхідних умов, які сприяють високопродуктивній праці та реалізації індивідуальних здібностей людей, їхніх професійних та ділових якостей. Вона дає змогу отримувати дохід при найбільш повному задоволенні інтересів особистості.

Зайнятість є одним із визначальних чинників економічної поведінки у різних сферах господарської діяльності, зокрема споживацькій, сфері заощаджень і накопичень та ін. Психологи (див. Г. Ложкін, В. Спасєнніков, В. Комаровська) усю сукупність причин, які спонукають до зайнятості, зводять до чотирьох груп мотивів:

1. інструментальні, пов’язані з необхідністю заробляти кошти для існування;

2. задоволення, пов’язані з цінністю роботи як такої;

3. самореалізації, пов’язані з потребою реалізувати потенційні можливіості індивіда;

4. соціальні, пов’язані з певними психосоціальними нормами, що стверджують цінність і важливість роботи.

В Україні зайнятість має свої особливості, які є наслідком колишньої командно-адміністративної системи та сучасних трансформаційних змін. Ці особливості характеризуються значними масштабами нерегламентованої зайнятості, наявністю прихованого безробіття, низькою ціною робочої сили та ін. Особливо поширеною є така форма зайнятості, як самозайнятість, що становить окреме соціальне та економічне явище, що потребує глибшого аналізу.