Диференціація доходів та її межі. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині
Коефіцієнт Джині (індекс Джині) - статистичний показник, який свідчить про ступінь розшарування суспільства даної країни або регіону по відношенню до якого-небудь досліджуваному ознакою (наприклад, за рівнем річного доходу - найбільш часте застосування, особливо при сучасних економічних розрахунках).
Як і крива Лоренца, коефіцієнт Джині може використовуватися для виявлення рівня нерівності по накопиченому багатства, однак у такому випадку необхідною умовою стає позитивність чистих активів домогосподарства.
Ця статистична модель була запропонована і розроблена італійським статистиком і демографом Коррадо Джині ( 1884 -1965) і опублікована в 1912 в його знаменитій праці "Варіативність і мінливість ознаки" ("Мінливість і мінливість"). Таким чином, це макроекономічний показник, що характеризує диференціацію грошових доходів населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розподілу доходів від абсолютно рівного їх розподілу між жителями країни
Найчастіше для виявлення ступеня рівномірності розподілу доходу загальну кількість сімей (100%) ділять на п’ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група містить 20% населення. Для кожної групи обчислюють її частку у сукупному особистому доході за відповідний рік.Ступінь нерівності розподілу доходів між домогосподарствами часто ілюструють за допомогою кривої Лоренца. Її будують так: по горизонтальній осі відкладають п’ять груп сімей, кожна з яких містить 20% населення; по вертикальній осі – частку кожної групи сімей у сукупному особистому доході. Площа між бісектрисою OB і кривою Лоренца (D) характеризує ступінь нерівності розподілу доходу. Чим менша ця площа, тим вищий ступінь рівності розподілу доходу, і навпаки.
Крива Лоренца
Криву Лоренца доповнює коефіцієнт (індекс) Джині.
де OAB S L S G ,
G – коефіцієнт Джині;
S L – площина між прямою ОА та кривою Лоренца;
S OAB – площина трикутника ОАВ.
Чим більший коефіцієнт Джині, тим менш рівномірно розподіляються доходи.
Ринок праці та особливості його функціонування
Заможно жити – треба працю любити.
Народна приказка
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв’язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, грошей (кредитів)) і ринок праці.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила». Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару «робоча сила», а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.
Склад суб'єктів ринку праці:
наймані працівники та представники їх інтересів — профспілки;
безробітні та представники їх інтересів — державна служба зайнятості, комерційні бюро працевлаштування;
роботодавці та представники їх інтересів— спілки та об'єднання підприємців;
держава, що виконує такі основні функції:
виступає в якості роботодавця;
встановлює "правила гри" на ринку праці, регулює його за допомогою законодавчих та нормативних актів;
являється посередником між роботодавцями і найманими робітниками та безробітними в якості інфраструктури ринку праці (Міністерство соціальної політики України, Державна служба зайнятості, науково-дослідні інститути з питань праці, фонди, профорієнтаційні центри, профпідготовці заклади тощо).
Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу ,які врівноважуються її ціною – заробітною платою.
Попит на ринку праці — платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічно системи, формуючи властиву для не організацію зайнятості на ринку праці. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення. При цьому розрізняють ефективний попит який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит що включає також зайняті працівниками, але неефективні місця.
Пропозиція на ринку праці — це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.
Кон'юнктура ринку праці — це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів.
Основним регулюючим інструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринкова ціна – заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робочої сили. Водночас вона відображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками.
Сегментація ринку праці— це «поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами». Найбільш поширеною та усталеною в світовій економічній науці є сегментація ринку праці на первинний і вторинний.
Первинний ринок праці— це ринок якісних робочих місць, що характеризується такими ознаками: стабільна зайнятість і надійність стану працівника; високий рівень заробітної плати; наявність службової кар'єри з чітко вираженими можливостями професійного росту; використання у виробництві прогресивних технологій, які вимагають високої кваліфікації працівників; наявність сильних профспілок.
Вторинний ринок праці характеризується такими ознаками: висока плинність кадрів; низький рівень заробітної плати; практично відсутня система просування по службових сходинках; використання примітивних технологій; відсутність профспілок .
Представники первинного і вторинного ринків праці відрізняються формою організації праці. До первинного ринку відносяться підприємці, особи, зайняті висококваліфікованою і високооплачуваною працею, що мають високий рівень загальної і спеціальної підготовки, стабільні гарантії зайнятості, перспективи кар'єрного росту. В змісті праці переважають творчі та управлінські функції. До вторинного ринку праці відносяться малокваліфіковані, сезонні робітники, соціально вразливі групи населення, працюючі неповний робочий день, які мають низькі доходи.
Функціонування ринку праці підпорядковуються законам товарного виробництва: закону попиту і пропозиції, закону вартості, закону конкуренції, що виражається у виконанні ним певних функцій, а саме:
суспільного поділу праці— він розмежовує роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;
інформаційної функції— ринок дає учасникам процесу купівлі продажу товару "робоча сила" інформацію щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили;
посередницької — встановлює зв'язок між роботодавцями та найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу товару "робоча сила";
ціноутворюючої— встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили, на ринку діє закон вартості і відбувається загальне визнання витрат праці на відтворення товару "робоча сила" та його суспільної корисності;
стимулюючої — ринок вимагає якісної робочої сили, стимулюючи найманих працівників поліпшувати свій рівень професійних знань та вмінь, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці;
регулюючої—виливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів та господарств в інші;
оздоровчої— в умовах дії закону конкуренції одержують перевагу працівники з більш високими характеристиками якості робочої сили, ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників утримувати свої робочі місця, а отже, і доход в умовах гострої конкуренції, а з іншого — матеріально зацікавлює, стимулює їхню ініціативність, компетентність, кваліфікованість;
соціальної— сприяє підбору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів.
Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість.
