10.2. Критерії і показники ефективності інноваційної діяльності

Після відбору інноваційного проекту для реалізації наступає відповідальний етап — використання інновацій і за рахунок цього — отримання відповідного ефекту.

Розрізняють наступні види ефекту від реалізації інновацій — економічний (вартісні показники);

• науково-технічний (новизна, корисність, надійність);

• фінансовий (фінансові показники);

• ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсів);

• соціальний (соціальні результати);

• екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізичного стану навколишнього середовища).

Виділяють показники ефекту за розрахунковий часовий період і показники ефекту за рік.

Тривалість прийнятого розрахункового періоду визначається такими факторами:

• тривалістю інноваційного періоду і терміном експлуатації об'єктів інновацій;

• ступенем достовірності вихідної інформації;

• вимогами інвесторів.

Загальним методом оцінки інновації є відношення ефекту (результату) до витрат.

Визначення ефекту і вибір кращого варіанта реалізації інновацій вимагає покриття кінцевими результатами затрат на розробку, виготовлення і реалізацію. При цьому необхідно зіставити одержані результати з результатами використання аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Гостра необхідність швидкої оцінки і правильності вибору інноваційного варіанта виникає на фірмах, що застосовують прискорений варіант амортизації, при якому термін заміни діючого устаткування істотно скорочується.

Основними показниками загальної економічної ефективності інновацій є наступні:

• інтегральний ефект;

• індекс рентабельності інновацій;

• норма рентабельності;

• період окупності.

Їх суть і порядок визначення.

Інтегральний ефект, або чиста теперішня вартість (Net Present Value NPV) (Еін) — це різниця між результатами та інноваційними витратами за розрахунковий період, що приведені до одного року (як правило, до початкового), тобто з врахуванням дисконтування результатів і витрат.

Визначається згідно з наступною формулою:

де В_р – витрати розрахункового періоду (року);

P_t – результат діяльності за t-ий період;

B_t – інноваційні витрати за t-ий рік;

d_t – коефіцієнт дисконтування (дисконтний співмножник).

Назва цього показника залежно від умов термінології може змінюватися, а також інтегральним ефектом може вважатися чистий дисконтований доход, чиста приведена або чиста теперішня вартість, чистий приведений ефект, але суть їх одна і та ж.

Індекс рентабельності (І_P) — це відношення наведених доходів до наведених інноваційних витрат. Для розрахунку індексу рентабельності використовується наступна формула:

де Д_t – доход за t-ий період;

K_t – сума інвестицій в інновації за t-ий період.

В чисельнику формули – доход, наведений до початку реалізації інновацій, а у знаменнику – величина інвестицій в інновації, дисконтованих до початку процесу інвестування. Тобто порівнюються дві частини потоку платежів – доход від інновації та інвестиційні вкладення в інновації.

Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефектом, і якщо інтегральний ефект Е_ін. > 0, то індекс рентабельності теж І_P > 1, інноваційний проект слід вважати економічно ефективним і його доцільно рекомендувати для впровадження у практику. Якщо І_P < 1, то інноваційний проект неефективний.

В умовах дефіциту коштів перевагу необхідно віддавати тим інноваційним проектам, для яких значення І_P найбільше.

Норма рентабельності — (внутрішня норма доходності Internal Rate of Return IRR (Д) — це норма дисконту, при якій дисконтовані доходи за відповідний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням (витратам). В цьому випадку доходи і витрати інноваційного проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового моменту згідно наступних формул:

де Д_t – дисконтовані доходи відповідного періоду;

K_t – дисконтовані вкладення того ж періоду.

Тоді, якщо дисконтовані доходи за відповідний період дорівнюють інноваційним вкладенням, тобто Д = К, то:

Д – К = 0

Показник Ер – норма рентабельності має і інші назви: внутрішня норма доходності, внутрішня норма прибутку, норма повернення інвестиції.

За кордоном розрахунок норми рентабельності часто застосовується як перший крок якісного аналізу інвестицій. Для подальшого аналізу відбирають ті інноваційні проекти, внутрішня норма доходності яких оцінюється величиною не нижче 15-20%.

Отриману розрахункову величину Ер порівнюють з доцільною для інвестора нормою рентабельності. І лише тоді можна розглядати інноваційні рішення, коли значення Ер не менше того, що вимагає інвестор.

Якщо інноваційний проект повністю фінансується за рахунок позики банку, то значення Ер вказує верхню границю припустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить проект економічно неефективним.

Якщо проект фінансування з інших джерел, то нижня часина Ер відповідає ціні авансового капіталу (Cost of Capital), яку можна розрахувати як середньоарифметичну зважену плату (процентну ставку) при залучених фінансових ресурсах за наступною формулою:

Ц_інв =

де Ц_інв. – ціна залученого капіталу (інвестицій) – (Cost of Capital);

К_j – ставка залучення фінансового капіталу (К_j = 0 для безкоштовних позик) % річних;

V_j – обсяг залучення коштів;

т – кількість джерел залучення капіталу.

Приклад: Для впровадження крупного винаходу фірма залучила довгострокові кредити, акції і бюджетні асигнування за даними табл. 1.

Таблиця 10.1.

Джерела фінансування	Питома вага, %	Річні нарахування, %
Довгострокові кредити	30	15
Акції	35	20
Бюджетні кошти	35	0
Разом	100

Ціна авансового капіталу в наведеному прикладі, яка відповідає мінімуму Ер, становитиме:

(15×30 + 20×35 + 35×0)/100 = (450 + 700 + 0)/100 = 1150/100 = 11,5%

Таким чином, ціна капіталу визначає нижню межу доходності інноваційного проекту — норму прибутку на інновацію. Інноватор, приймаючи рішення щодо реалізації проекту, повинен враховувати ціну власного капіталу, ціну залученого капіталу, структуру капіталу. Аналіз сукупності цих факторів є основою для визначення інвестиційної привабливості інноваційного проекту, а також для вирішення проблем еквівалентності вкладання коштів: в інноваційний проект чи вкласти їх як тимчасово вільні в банківські депозити або державні цінні папери, отримуючи певний доход без зайвого ризику. Тому дохідність інноваційного проекту повинна бути більшою за ставку банківських депозитів та доходи за цінними паперами.

Ризик інвестицій на фінансовому ринку оцінюють фінансові менеджери. І на основі такої оцінки при прийнятті рішень щодо фінансування інноваційного проекту інвестор закладає рівень ризику як надбавку до норми прибутку.

Рівень ризику визначається залежно групи інвестицій.

Таблиця 10.2. – Групи інвестицій

Група інвестицій	Необхідна норма прибутку
Заміщаючі інвестиції – категорія 1 (нові машини або устаткування, транспортні засоби тощо, що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, яке замінюється).	Ціна капіталу
Заміщаючі інвестиції – категорія 2 (нові машини і устаткування, транспортні засоби тощо, що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, яке замінюється, однак є технологічно досконалішими, для їх обслуговування потрібні спеціалісти вищої кваліфікації, організація виробництва потребує інших рішень.	Ціна капіталу + 3%
Заміщаючі інвестиції – категорія 3 (нові потужності допоміжного виробництва: склади, будівлі, що замінюють старі аналоги, а також заводи, що розміщуються на новому майданчику	Ціна капіталу + 6%
Нові інвестиції – категорія 1 (нові потужності або поєднання устаткування, за допомогою якого будуть вироблятися продукти, що вироблялися раніше).	Ціна капіталу + 5%
Нові інвестиції – категорія 2 (нові потужності або машини, котрі тісно пов'язані з діючим устаткуванням).	Ціна капіталу + 8%
Нові інвестиції – категорія 3 (нові потужності або машини, поглинання або придбання інших фірм, котрі не пов'язані з діючим технологічним процесом).	Ціна капіталу +15%
Інвестиції в науково-дослідницькі роботи категорія 1 (прикладні НДР, направлені на визначені специфічні цілі).	Ціна капіталу + 10%
Інвестиції в науково-дослідницькі роботи категорія 2 (фундаментальні НДР, цілі котрих точно не визначені і результати попередньо невідомі).	Ціна капіталу + 20%

Виходячи з високого рівня ризику інноваційних проектів значно зростає ціна науково-дослідницьких робіт, які в світі є надзвичайно високовартісними.

На норму прибутку впливає також рівень конкуренції в тій чи іншій галузі, а також масштаби виробництва.

Середня норма прибутку відрізняється також за сферами діяльності і навіть за країнами. Так, серед провідних країн світу найбільша норма прибутку у видавничій справі європейських країн складає 27,9%, в той час як у СІЛА в цій сфері діяльності цей показник становить 13,9%, а в Японії — 8,4%. У США найвища норма доходності спостерігається в сфері комп'ютерних послуг і програмного забезпечення (21,2%). Для порівняння: в Японії цей показник — 4,9%, а в європейських країнах — 23,1%. Слід зауважити, що в Японії норма прибутковості по всіх сферах діяльності значно менша, ніж у США та Європі, що відображено у таблиці 3.

Саме цим гарантується в першу чергу висока конкурентоспроможність японських товарів, котрі значно дешевші за американські і європейські. Особливо це стосується продукції високотехнологічних галузей промисловості: радіоелектроніки, автомобілебудування, суднобудування. В Україні за часів централізовано планової економіки була встановлена норма прибутковості для нової техніки на рівні 15% (у вигляді нормативу економічної ефективності). Це приблизно відповідає рівню доходності інвестицій в Європі та США (розрахованих на підставі наведених в табл. 2. значень), де середні значення норм прибутку становлять 15,1% та 14,1% відповідно. В Японії цей показник значно нижчий — на рівні 5,4%.

Таблиця 10.3. – Динаміка показників сфер діяльності різних країн.

Сфера діяльності	США	Японія	Європа
Комп'ютерні послуги та програмне забезпечення	21,2	4,9	23,1
Засоби зв'язку	19,1	9,0	15,5
Електроніка	17,7	5,4	16,5
Багатогалузеве хімічне виробництво	17,7	3,3	13,7
Видавнича справа, включаючи газети	13,9	8,4	27,9
Електротехнічна промисловість	12,7	4,0	11,2
Машини і обладнання	12,2	4,3	12,4
Автомобілебудування	10,5	7,6	6,7
Комерційні банки	8,8	2,6	19,6
Фінансові установи	7,5	4,8	4,8

При плановій економіці не існувало реального критерію оцінки впливу того чи іншого нововведення на поведінку його споживачів (через відсутність попиту нововведення залишились локальними), і визначити його доцільність можна було тільки на підставі зіставлення витрат та результатів реалізації проекту.

Безпосередньо техніко-економічне обґрунтування нововведення носило обов'язковий, однак чисто формальний характер, оскільки грошові кошти на здійснення капітальних вкладень виділялися безповоротно, а міністерства, відомства і підприємства не були власниками цих коштів: вони їх тільки розподіляли і використовували. Був сформований свого роду механізм впровадження НТП з метою виконання плану з нової техніки. Тому при обґрунтуванні нової техніки застосовувались дещо «умовні» показники: «умовно річна економія», «умовне вивільнення робітників» тощо. Реально кошти, що виділялись на нову техніку, не завжди використовувались оптимально, з користю для виробництва. Устаткування, що купувалось, не використовувалось на повну потужність; техніка, що була придбана за валюту, досить часто взагалі не використовувалась, оскільки не могла бути пристосована до вітчизняних технологічних процесів.

З метою техніко-економічного обґрунтування нової техніки тривалий час використовувався підхід, що ґрунтувався на критерії мінімуму наведених витрат. Мінімум наведених витрат В, визначається за формулою:

де С_i – витрати виробництва (собівартість варіанта);

Е_и – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

К_i – інвестиції по даному варіанту.

Основними перевагами цього підходу є його простота, логічність та можливість формалізувати прийняті рішення. Однак показник «річних наведених витрат» ґрунтується на дещо «ідеальних» умовах, які за ринкових умов не є реальними. Так, капітальні вкладення в цьому розрахунку умовно наводяться до року, який передує початку функціонування нової техніки; поточні витрати за весь період функціонування нової техніки приймаються як змінні. Дана методика не враховує можливості зміни в умовах реалізації проекту, а також динаміку цін на сировину, матеріали, енергоносії, і в кінцевому варіанті – на продукцію.

Таким чином, необхідно переорієнтуватися на вимоги ринку і відмовитися від критерію «мінімум наведених витрат» як від такого, що не відповідає сучасним виробничим відносинам. Треба також відійти від орієнтації на розрахунки порівняльної економічної ефективності проектів з метою вибору кращого і прийняти за основу абсолютну економічну ефективність, яка дозволяє робити висновки по кожному інноваційному проекту окремо.

Такі кроки було зроблено в 1989 році, ще за часів Радянського Союзу, коли були видані Методичні рекомендації і коментарі до них «Комплексна оцінка ефективності заходів, направлених на прискорення науково-технічного прогресу».

Однак дана методика не знайшла широкого застосування в українській економіці. По-перше, вона більше зорієнтована на впровадження нової техніки, а не на інноваційну діяльність: в методиці не врахований фактор ризику, притаманний розробці та реалізації інновацій. По-друге, про можливість врахування витрат, пов'язаних безпосередньо з виконанням науково-дослідних робіт, згідно з даними Рекомендацій, можна тільки здогадуватись. По-третє, при обґрунтуванні результатів впровадження інновацій за ринкових умов важко визначити вартісні показники (ціни) на продукцію впродовж достатньо тривалого періоду споживання продукції-нововведення.

За ринкових умов оцінка економічної ефективності інновацій проводиться з метою визначення, гарантує той або інший інноваційний проект повернення вкладених грошових коштів інвестора за обумовлений період часу та бажану доходність чи ні. Тому фінансово-економічні критерії відіграють при обранні проектів для фінансування найважливішу роль.

Цих критеріїв пропонується досить багато. Кожен з дослідників інноваційних процесів пропонує власні: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, термін досягнення точки рівноваги і максимальне від'ємне значення кумулятивної оцінки витрат та доходів, потенційний річний розмір прибутку, очікувану норму прибутку; економічну доцільність, сумарний доход за весь життєвий цикл, сумарний показник прибутку; абсолютну та відносну ефективність, вплив розміру виробництва на ефективність, врахування невизначеності.

Серед фінансово-економічних критеріїв найбільш важливими є показники абсолютної ефективності проектів, що дають можливість оцінити кожен інноваційний проект окремо, без вирішення проблем розподілу ресурсів між альтернативними варіантами. Абсолютна ефективність оцінюється за наступними показниками руху фінансових потоків (витрат і надходжень), що прийняті в світі:

• вартість проекту та джерела його фінансування;

• чиста поточна вартість (Net Present Value);

• рентабельність (віддача капітальних вкладень);

• внутрішній коефіцієнт ефективності (Internal Rate of Return);

• період окупності капіталовкладень;

• індекс прибутковості.

Період окупності (То) – один з найпоширеніших показників оцінки ефективності інвестицій.

На відміну від використовуваного у вітчизняній практиці показника «терміну окупності капіталовкладень» він базується не на прибутку, а на граничному потоці з приведенням інвестиційних коштів в інновації і сум грошового потоку до теперішньої вартості.

Термін окупності — це час, протягом якого можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект з урахуванням початкових капітальних вкладень.

Період окупності — це відрізок часу, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде дорівнювати сумі інвестицій: цей показник використовується в міжнародній практиці замість терміну окупності.

Інвестування в ринковій економіці пов'язане зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим більша тривалість періоду окупності вкладень: за цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни; з'являться нові технології і вироби, що швидко знецінює попередні інвестиції.

Термін окупності (То) використовується тоді, коли нема впевненості в тому, що інноваційні заходи будуть реалізовані, і тому власник коштів не ризикує вкладати інвестиції на довгий термін. Термін окупності розраховується за формулою:

То =

де К – початкові інвестиції в інновації;

Д – щорічні грошові доходи.

Оскільки норматив і термін окупності вкладень є своєрідним «критерієм безпеки» для інвесторів, то необхідно оцінити фактори, що на нього впливають. Найважливішими факторами виступають ціна капіталу у випадку зовнішнього інвестування та ступінь ризику.

Оцінка фактора ризику в фінансовому аналізі відіграє провідну роль. Ризик може виникати за різних обставин. Проект просто може бути невдалим з технічних або експлуатаційних параметрів. Можливі ситуації, коли на результат реалізації проекту впливають політичні, соціально-психологічні або якісь інші обставини. Однак все ж таки фінансові обставини реалізації проекту — це основне. Найбільш ризикованими є ситуації, коли інвестори або інноватори реальними витратами на інновацію суттєво перевищують свої фінансові можливості, оскільки наявність власних фінансових ресурсів є визначальним фактором інноваційної діяльності.

Підприємець завжди ризикує, коли вкладає кошти в розвиток науки і техніки. Однак якщо добре вивчити всі фактори ризику, точно спрогнозувати розвиток ситуації, то додаткові прибутки при успішній реалізації проекту компенсують всі витрати, в тому числі психологічні, пов'язані з ризиком. Адже підприємство в результаті впровадження інновацій отримує додаткові ринкові переваги.

Щоб оцінити ризикованість інноваційного проекту, необхідно проаналізувати можливі види ризиків, які поділяються на технічні та комерційні. Технічні ризики пов'язані з ймовірністю від'ємних результатів НДР, недосягненням певних технічних параметрів у процесі конструкторської чи технологічної підготовки виробництва, виникненням при використанні нових технологій і продуктів проблем, які неможливо вирішити за сучасних умов розвитку науки і техніки.

Комерційні ризики можуть виникати на кожній стадії реалізації інноваційного проекту. Найчастіше їх спричиняють хибний прогноз ринкової кон'юнктури, неадекватна оцінка (переоцінка) значущості та можливості комерціалізації власних ідей дослідниками, неефективність обраного джерела фінансування, невчасне виконання окремих етапів проектів, хибна оцінка часу, необхідного для освоєння та реалізації новації, недостатня увага до маркетингової діяльності, помилки в ціноутворенні.

Кожний ризик може бути кількісно визначений через ймовірність небажаного результату і «ціну ризику», під якою розуміємо вартість втрачених доходів внаслідок ймовірності небажаного результату. За Ф. Олсеном, ціну ризику (ЦР) можна визначити наступним чином:

ЦР = R – R*,

де R – прибуток, що планується без врахування ризику;

R* – ймовірний прибуток з врахуванням даного виду ризику.

Проаналізувавши ризики, підприємство повинно зробити висновки:

1) про своє принципове рішення щодо здійснення інноваційного проекту;

2) про виділення в межах бюджету проекту оптимальної суми, яка дозволяє за прийнятих умов страхування знизити ризик до необхідного рівня (визначеного найбільш вагомим пріоритетом фірми або інвестора з приводу поєднання надійності та доходності інвестицій, причому надійність можна визначити як різницю між стовідсотковою ймовірністю успіху і процентною нерівністю ризику);

3) про ранжування ризиків за значущістю з метою розподілу коштів на їх скорочення.

Очікуваний ризик визначається як сума добутків ціни ризику на ймовірність його наступлення по кожному виду ризику. Чим більший очікуваний ризик, тим більшою повинна бути доходність проекту, що виправдовує цей ризик.

Оцінку ризику інноваційних проектів та необхідного корегування його параметрів вирішують із застосуванням ЕОМ. В повному обсязі її проводять або на великих підприємствах, де розвинений науково-дослідницький сектор і досить великі інвестиційні можливості, або на невеликому суто інноваційному і підприємстві, де здійснюється досить великий щодо його фінансових можливостей інноваційний проект, який вимагає мобілізації всіх можливих його ресурсів. Якщо інноваційна структура спеціально створюється «під реалізацію» певного проекту, то вона не буде доводити його економічну ефективність. При створенні венчурного фонду, що має на меті фінансування декількох інноваційних проектів, такий аналіз проводитиметься обов'язково.

Крім показників дисконтування при аналізі ефективності інноваційних проектів, необхідно використовувати статичні показники — просту норму прибутку та термін окупності проекту.

Проста норма прибутку (відношення середньорічного чистого прибутку від реалізації інновації до інвестиційних витрат) засвідчує, яка частка інвестиційного проекту окупається за рік.

Термін окупності розраховується шляхом віднімання від загальної суми інвестицій сумарних грошових надходжень за кожний рік до того моменту, коли результат стане від'ємним. Це і буде терміном окупності проекту (метод заміщення). Зазначений метод свідчить про ризиковість проекту, коли йдеться про окупність інвестицій в обмежено короткий термін. Так, при фінансуванні проектів інноваційним фондом виходять з терміну окупності до трьох років. Для підприємств, що здійснюють інноваційну діяльність повного циклу, такі вимоги практично нереальні. Однак і потенційна ефективність ще не свідчить про успіх проекту на ринку. За даними обстежень, що були проведені в США, найбільш важливими при наданні фінансування були такі фактори, як ефективне управління (наявність персоналу, спроможного здійснити інновацію) та можливості ринку. Ефективність проекту залишилась на шостому місці серед інших факторів.

Багато економістів справедливо критикують підходи до оцінки економічної ефективності проектів та аналізу ризику на підставі розв'язання економіко-математичних задач, оскільки вони, як і кожна інша економіко-математична задача, мають певні обмеження. Уникнути їх можна за допомогою багатофакторних моделей, де широко використовуються експертні оцінки. Як правило, при експертних оцінках використовується десятибальна шкала оцінок різних факторів, які характеризують комерційну привабливість проекту: наприклад, потенційний прибуток від реалізації, темп росту продажів, конкурентоспроможність новації, ступінь поширення ризику, політичні, екологічні, соціальні наслідки, а також ресурсні обмеження реалізації — витрати капіталу, маркетингові можливості інноваторів, наявність та можливості використання виробничих потужностей, потенціал науково-технічної бази, можливості постійного забезпечення сировиною та комплектуючими, наявність висококваліфікованих виконавців та управляючих тощо. До фінансування рекомендується проект, що набрав певну кількість балів. Основним недоліком такого підходу є суб'єктивність і, відповідно, можливість помилок в результатах.

Коефіцієнт технічного ризику визначається шляхом взаємного аналізу трьох факторів: технічного рівня інновації, її патентоспроможності і ринкової новизни (наявності конкуруючих товарів на ринку).

Приклади:

1. У виробництво впроваджується новий швидкодіючий штамп з виготовлення контактів для радіовиробів. Необхідно визначити економічний ефект від використання штампу з врахуванням фактору часу, а також питомі витрати (табл. 10.4).

Таблиця 10.4.

Показники	Значення показників за роками розрахункового періоду
	1-й	2-й	3-й	4-й
Результати (Р) грн.	22000	24000	26000	28500
Витрати (В) грн.	2000	2800	12300	25000
Коефіцієнт дисконтування приставці доходу 10% (1/1+і)	0,9091	0,8264	0,7513	0,683

Виконуємо розрахунок:

1. Визначаємо коефіцієнт дисконтування Кдиск. при ставці доходу 10%:

1-ий рік К¹_диск = (1,0000 : 110) × 100 = 0,9091;

2-ий рік К²_диск = (0,9091 : 110) × 100 = 0,8264;

3-ий рік К³_диск = (0,8264 : 110) × 100 = 0,7513;

4-ий рік К⁴_диск = (0,7513 : 110) × 100 = 0,6830.

2. Визначаємо результати (Р_диск) з врахуванням коефіцієнта дисконтування (i):

P_диск = 22000 × 0,9091 + 24000 × 0,8264 + 26000 × 0,7513 + 28500 × 0,683 = 20000 + 19830 + 19530 + 19470 = 78830 грн.

3. Визначаємо витрати (В_диск) з врахуванням коефіцієнта дисконтування (i):

В_диск = 2000 × 0,9091 + 2800 × 0,8264 + 12300 × 0,7513 + 25000 × 0,683 = 1818 + 2314 + 9241 + 17075 = 30448 грн.

Таким чином, економічний ефект від впровадження штампа становить

Е = P_диск – В_диск = 78830 – 30448 = 48382 грн.

Питомі варіанти:

К_пит. = В_диск / P_диск = 30448 / 78830 = 0,386 або 38,6%.

2. Дані про витрати виробництва і реалізацію радіоприймачів наведені в табл.10.5.

Таблиця 10.5.

Показники	Значення
Обсяг реалізації Qt тис. штук	30
Витрати на виробництво одиниці. (Bt) грн.	24
Ціна одиниці продукції (Pt), грн.	32

Визначити економічний ефект (прибуток) від виробництва і реалізації радіоприймачів за розрахунковий період.

Е_t = (Р_t – B_t)Q_t, = (32 – 24) × 30 = 8 × 30 = 240 тис. грн.

3. Запропоновані до впровадження три технології. Визначимо, яка із них найбільш рентабельна. Дані для розрахунку наведені в табл. 10.6.

Таблиця 10.6.

Вар. тех.	Інвестиції (КT) тис. грн.	Прогнозований дохід (ДT), тис. грн.
1	340	480
2	650	870
3	1050	1280

Індекс прибутковості визначимо за формулою І_приб. = (Д_T/K_T) × 100%

1. За першою технологією: І¹_приб. = (480 / 340) × 100 = 141,2%;

2. За другою технологією: І²_приб. = (870 / 650) × 100 = 133,8%;

3. За третьою технологією: І³_приб. = (1280 / 1050) × 100 = 121,9%.

Таким чином, найбільш рентабельна перша технологія.

4. Є три варіанти технології виготовлення виробів. За даними табл. 10.7. розрахувати найефективніший варіант.

Таблиця 10.7.

Показник	Варіанти
	1	2	3
Інвестиції, тис. грн.	250	280	220
Витрати на виготовлення одного виробу, грн.	2.70	2.47	2.60
Річний обсяг виробництва, тис. штук	70	100	60

Найефективніший варіант технології виробництва визначимо методами наведених витрат згідно з формулою:

Приймаємо i = 0,14.

Варіант 1: В₁ = 2,70 × 70000 + 0,14 × 250000 = 189 + 35,0 = 224 тис. грн.

Варіант 2: В₂ = 2,47 × 100000 + 0,14 × 280000 = 247 + 39,2 = 286,2 тис. грн.

Варіант 3: В₃ = 2,60 × 60000 + 0,14 × 220000 = 156 + 30,8 = 186,8 тис. грн.

Найменші наведені витрати за варіантом №3. Але обсяг виробництва різний, то ж доцільно врахувати наведені витрати на одиницю виробу.

Наведені витрати на одиницю виробу розраховуємо за формулою:

Варіант №1

В¹_од = В₁/Q₁ = 224000 / 70000 = 3,2 грн.

Варіант №2

В²_од = В₂/Q₂ = 286,200 / 100000 = 2,86 грн.

Варіант №3

В³_од = В₃/Q₃ = 186800 / 60000 = 3,11 грн.

Отже, питомі наведені витрати на одиницю виробу найменші по виробу №2.

Крім визначення показників ефективності інноваційної діяльності, в основі якого є величина ефекту (прибутку), необхідно визначити зміну тих показників, на які мала вплив сама інноваційна діяльність: підвищення продуктивності праці, зростання фондовіддачі, зменшення матеріально-сировинних ресурсів, скорочення чисельності робочого персоналу тощо.