8.3. Шляхи удосконалення техніко-технологічної бази підприємства

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства відбувається в різних формах: нове будівництво, розширення, реконструкція і технічне переозброєння. Нове будівництво — це зведення будинків, споруд, що здійснюються на нових площах. Розширення діючих підприємств основного виробництва відбувається шляхом будівництва нових або розширення допоміжних цехів і комунікацій, що здійснюється на території діючого підприємства або ділянках, які прилягають до неї. Реконструкція — це здійснюване за єдиним проектом переобладнання виробництва, що може містити в собі як будівництво нових, так і розширення діючих об'єктів, допоміжного виробництва, але виключає будівництво й розширення об'єктів основного виробництва. Технічне переозброєння — комплекс заходів щодо підвищення техніко-технологічного рівня окремих виробництв, цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого й фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним, а також із удосконалення загальнозаводського господарства й допоміжних служб.

Ще зовсім недавно, за часів панування централізованої планової економіки й адміністративно-директивних методів її управління, оновлення техніко-технологічної бази підприємств і випуск нової продукції здійснювався на основі діючих народногосподарських планів розвитку науки і техніки, планів виробництва, планів капітальних вкладень. Планування розвитку науки і техніки вважалося найважливішою ланкою державної системи управління народним господарством. У структурі Державного плану економічного і соціального розвитку СРСР та Української РСР розроблявся спеціальний розділ «План розвитку науки і техніки».

При централізованому управлінні економікою формування стратегії технічного розвитку підприємства було прерогативою галузевого міністерства, а науково-технічної політики — центральних органів управління. Підприємство було обмежене навіть у виборі тактики розвитку — у нього практично не було можливості самостійно формувати структуру асортименту продукції, обирати тип технологічного обладнання та його постачальника, пред'являти до нього вимоги тощо. В умовах централізованого розподілу ресурсів і практики надання підприємствам права вирішувати лише обмежені поточні оперативно-тактичні завдання їх спроби виходу на довгострокові стратегічні орієнтири, як правило, наштовхувалися на внутрішні й зовнішні перепони.

З переходом нашої країни до ринкової економіки механізми управління, сформовані для планової економіки, перестали діяти. За ринкових принципів господарювання підприємствам надаються широкі можливості самостійного вибору на свій страх і ризик того чи іншого напряму розвитку й відповідного використання будь-якого комплексу методів управління своєю діяльністю. Проте ефективність діяльності у ринковій економіці, спроможність витримувати конкуренцію порівняно з аналогічними об'єктами на даному ринку, реалізація стратегії лідерства у скороченні виробничих витрат, економічно вигідні масштаби виробництва потребують енергійної боротьби. Успіх у ній забезпечується випуском нової продукції високої якості, скороченням витрат на неї і гнучкістю реакції на поведінку споживачів.

В умовах гострої конкурентної боротьби випуск нових видів продукції, впровадження передових технологій є умовою одержання прибутку і навіть виживання підприємств. До причин, що змушують сучасні підприємства впроваджувати нововведення, належать:

• пошук вирішення проблем, що виникають у діяльності організації;

• вимоги споживачів;

• конкурентна боротьба на ринку;

• бажання отримувати прибуток;

• підтримання чи підвищення престижу;

• бажання поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності;

• інтуїтивне уявлення, що нововведення може покращити діяльність організації.

Головний фактор розв'язання згаданих причин і проблем — науково-технічний розвиток й інноваційна діяльність. Лише на основі підвищення техніко-технологічного рівня виробництва, впровадження принципово нових технологічних процесів, вдосконалення організації праці й управління можливо вирішити проблему підвищення якості продукції, її конкурентоздатності на світовому ринку. Управління ними має бути цілеспрямованим і гнучким, здатним подолати численні перешкоди й суперечності.

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції відбувається в системі стратегічного, поточного й оперативного управління підприємства з виконанням ряду спеціальних функцій за схемою, яка включає: