8.2. Поняття техніко-технологічної бази підприємства

Поняття техніко-технологічної бази підприємства розглядається за натурально-речовим складом та за суспільно-економічною формою. У першому випадку техніко-технологічна база підприємства — це сукупність спеціалізованих знарядь, предметів та засобів праці, за допомогою яких виробляються певні види однорідної продукції або надаються послуги які задовольняють однорідні потреби. Основу техніко-технологічної бази підприємства становлять знаряддя праці — машини, обладнання, прилади. Від ступеня їх розвитку залежать масштаби використання предметів праці — сировини, палива, різних видів енергії, допоміжних матеріалів тощо. Водночас, розширення складу предметів праці прискорює процес розвитку засобів праці, особливо знарядь виробництва. Це простежується в епоху сучасного розвитку країни, коли освоєння нових видів сировини, енергії, матеріалів значною мірою визначає бурхливий прогрес техніки. При цьому під технікою розуміють сукупність речовинних факторів виробництва (засобів і предметів праці), у яких матеріалізовано нові знання і вміння людини.

Удосконалення і освоєння засобів праці і предметів праці — дві сторони єдиного процесу розвитку матеріальної культури людства.

Таким чином, техніко-технологічна база підприємства — не тільки основні виробничі фонди, а й технологічні процеси, операції з обробки, переміщення, складування, контролю; інформаційно-обчислювальна техніка, засоби зв'язку і енергетична база.

Технологію слід розглядати як спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного споживання, який складається з окремих послідовних або одночасних процесів (технологічного ланцюжка), на яких ґрунтується виробництво. Спектр трактувань терміну «технологія» у контексті економічних відносин дуже широкий. Технологія (від грецьких techo - мистецтво і logos — слово, вчення) розглядається як спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі виготовлення продукції, обробки й переробки матеріалів, складання готових виробів, контролю якості та управління.

Технологію ще визначають як сукупність прийомів та способів виготовлення і застосування техніки і перетворення природних речовин на продукти промислового і побутового призначення.

З розвитком науки і техніки всі технології безперервно оновлюються і розвиваються. І в даний період виділяються три основні напрямки розвитку сучасних виробничих технологій:

• перехід від дискретних (циклічних) технологій до безперервних (потокових) виробничих процесів як найефективніших;

• впровадження замкнутих (безвідходних) технологічних процесів у складі виробництва як найбільш економічно нейтральних;

• підвищення наукомісткості високих і нових технологій як найпріоритетніших у бізнесі. Все це приводить до зміни техніки, основних виробничих фондів.

Кінцевим результатом підприємницької діяльності є виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Технологія забезпечує той чи інший попит на результати виробництва.

Понятійний апарат економіки науково-технічного прогресу визначає поняття «технологія» переважно через категорію виробничого процесу. Наприклад, нормативною вважалася дефініція, що технологія — це сукупність прийомів і способів отримання та переробки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які застосовуються в різних галузях промисловості, будівництва, в інших сферах матеріального виробництва. Технологіями називаються також самі операції видобутку, обробки, переробки, транспортування, зберігання, які є складовою частиною виробничого процесу.

В економічній літературі Заходу цей термін використовується у значно ширшому значенні і є універсальним поняттям, що означає сферу діяльності людини, пов’язану з перетворенням результатів наукових досліджень на суспільно корисну продукцію, а також сукупність знань, які обслуговують цю діяльність, і відповідну їй техніку. Енциклопедія «Британіка» визначає технологію як застосування науки для практичних цілей суспільного буття, інакше кажучи, для зміни й перетворення оточуючого людину середовища.

Як економічна категорія, техніко-технологічна база підприємства — це, насамперед, частина виробничого капіталу, матеріалізована у будівлях, спорудах, машинах, в обладнанні та в інших засобах праці, які багаторазово застосовуються у виробництві, переносять свою вартість на готовий продукт частинами і поступово, їх називають основними засобами і включають до складу необоротних активів підприємства. Вони пов'язані з предметами праці певною його організацією і технологією. Разом вони складають поняття техні-ко-технологічної бази виробництва.

У сучасних умовах невід'ємною частиною господарських ресурсів підприємств є нематеріальні активи. До таких відносять об'єкти, які не мають фізичних властивостей, проте вони забезпечують можливість ефективної діяльності підприємства, отримання ним постійно або на протязі значного періоду доходу. Сприяє цьому володіння правами на винахід і ноу-хау, патенти, товарні й торгівельні знаки. Важливе значення для підприємства має наявність інформаційних комунікацій, баз даних тощо. Інтерес до нематеріальних ресурсів як комплексу найважливіших ресурсів підприємства постійно зростає. Це пов'язано з посиленням конкурентної боротьби за лідерство у глобальному масштабі, розширенням сфери послуг, прискоренням і ускладненням науково-технічного розвитку, менш швидким (порівняно з матеріальними ресурсами) знеціненням тощо.

Зазначимо, що вартість деяких видів нематеріальних ресурсів може значно перевищувати продажну ціну підприємства за вартістю його необоротних матеріальних активів. У сучасне розуміння поняття техніко-технологічної бази підприємства обов'язковою складовою слід включати нематеріальні активи.

Ще й досі не існує загальновизнаної методики оцінювання техніко-технологічної бази підприємства. На практиці для цього використовується комплекс показників, які відображають стан та розвиток основних фондів, існуючі технології й організації виробництва, роль і участь у ньому нематеріальних активів. Серед показників комплексу це, передусім, вартість основних фондів, їх стан і рух — введення, оновлення, вибуття, ліквідація та відповідні їм розрахункові коефіцієнти.

Наприклад, оціночними показниками техніко-технологічного стану підприємства можуть бути наступні:

• фондовіддача;

• фондоозброєність;

• механоозброєність праці;

• енергоозброєність праці;

• трудомісткість продукції;

• продуктивність праці;

• частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції;

• середній вік застосовуваних технологічних процесів;

• коефіцієнт використання сировини і матеріалів;

• рівень утилізації відходів виробництва;

• надійність, довговічність продукції;

• питома металомісткість;

• середній строк експлуатації;

• частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості:

• частка технологічно та економічно застарілого обладнання загальному парку;

• частка екологічно чистої продукції;

• ступінь охоплення робітників механізованою працею;

• частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці;

• коефіцієнт фізичного зносу обладнання;

• коефіцієнт оновлення обладнання;

• коефіцієнт вибуття обладнання;

• коефіцієнт використання обладнання;

• коефіцієнт ритмічності;

• коефіцієнт змінності роботи устаткування;

• коефіцієнт використання робочого часу;

• коефіцієнт використання кваліфікації робітників;

• рівень забруднення природного середовища;

• коефіцієнт обороту нормованих оборотних коштів;

• питома вага працівників управління в загальній кількості промислово-виробничого персоналу.

• коефіцієнт ефективності управління.

Всі ці показники можна звести в наступні групи, що характеризують:

• ступінь технічної оснащеності праці;

• рівень прогресивності технології;

• технічний рівень устаткування (обладнання);

• рівень механізації та автоматизації праці;

• рівень організації підприємницької діяльності;

• рівень управління підприємством.

Всі показники у взаємозв'язку характеризують ефективність підприємницької, в тому числі інноваційної діяльності підприємства.

Вартість основних виробничих фондів на кінець періоду розраховується за формулою:

Ф_к = Ф_п + Ф_вв — Ф_виб,

де Фп — вартість основних фондів на початок періоду; Фвв — вартість основних фондів, введених за даний період; Фвиб — вартість основних фондів, що вибули за даний період.

Стан і рух основних фондів підприємства можна описати системою таких показників:

1) Квв = — коефіцієнт введення;

2) Ко = — коефіцієнт оновлення, де Фонов — вартість нових основних фондів;

3) Квиб = — коефіцієнт вибуття;

4) Кл = — коефіцієнт ліквідації, де Фл — вартість ліквідованих основних фондів.

Для оцінки стану основних фондів використовуються також показники зносу й придатності основних фондів, які являють собою відношення відповідно зносу і залишкової вартості останніх до повної вартості наявних основних фондів.

Загальним показником техніко-технологічної бази підприємства є фондоозброєність праці. Вона визначається як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих фондів і середньооблікової чисельності працюючого виробничого персоналу за формулою:

Фо =

де Фср — середньорічна вартість основних виробничих фондів; Чпр — середньоспискова чисельність працюючого виробничого персоналу.

До таких самих загальних показників, які характеризують техніко-технологічну базу підприємства, належать фондовіддача, фондоємкість, енергооснащеність та електроозброєність праці.

Фондовіддача визначається за формулою:

Фе =

де Q — обсяг виробленої за рік на підприємстві продукції; Фср— середня вартість виробничих фондів у періоді.

Фондоємкість — це показник, який є зворотним до фондовіддачі і вказує на потребу в основному капіталі (основних фондів) на одиницю виробленої продукції

Коефіцієнт енергооснащеності праці встановлюється як потенційний, плановий і фактичний. Потенційний коефіцієнт енергооснащеності праці визначається поділом встановленої потужності всіх джерел енергії (теплової, електричної) на число робітників у зміні, в якій зайнята найбільша кількість, або на їх загальну чисельність. Плановий коефіцієнт — те саме співвідношення показників, з урахуванням можливого використання у плановому періоді енергії. Фактичний коефіцієнт енергооснащеності розраховується поділом кількості споживаної енергії усіх видів на загальну чисельність робітників або промислово-виробничого персоналу. Кількість спожитої енергії вимірюється у тоннах умовного палива.

Електроозброєність праці визначається шляхом поділу встановленої потужності електричних двигунів або спожитої електроенергії на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Поряд із згаданими показниками розраховуються специфічні. На підприємствах енергетики, наприклад, це витрати умовного палива на 1 кВттод відпущеної електроенергії, у металургії — виплавка сталі тим чи іншим способом тощо. Основними показниками, що характеризують ступінь хімізації, є: зростання обсягу випуску найважливіших видів продукції хімічної промисловості, зміна питомої ваги прогресивних матеріалів, використаних при виготовленні тих чи інших виробів.

При аналізі техніко-технологічної бази підприємства доцільно порівняти за роками динаміку енерго-, електро-, фондоозброєності праці й основні показники виробництва: обсяги виробленої продукції, отриманого прибутку, рентабельність продукції, рентабельність основної діяльності тощо.

Розвиток техніко-технологічної бази не є простим кількісним нагромадженням засобів праці і технологій. Цей процес полягає у якісних змінах, покращенні структури, системи організації й інтенсифікації виробництва. Його об'єктивною основою є прискорений розвиток науки і техніки, всебічне використання досягнень науково-технічного прогресу. Це — головний фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, покращення якості виробів, створення нової інноваційної продукції. Вклад науково-технічного прогресу у приріст валового внутрішнього продукту найбільш розвинених країн сягає, за різними оцінками, 75-100 %. Пріоритет розвитку досягається активізацією інноваційної діяльності у наукомістких галузях і виробництвах, які є двигунами розвитку економіки.

Особливості сучасних процесів стосовно техніко-технологічної бази підприємства і продукції у нашій країні зумовлюються кількома основними обставинами. Насамперед, вони пов'язані із загальною трансформацією економічної системи. Наслідки кризи вітчизняного виробництва, гостра нестача коштів, необхідність докорінної реструктуризації промисловості та інших галузей і сфер діяльності економіки незалежної держави, відсутність чіткої промислової й інвестиційної політики, невизначеність пріоритетів розвитку та багато інших причин призвели до значної техніко-технологічної відсталості вітчизняних підприємств від розвинених країн світу, фізичного і морального зносу основних фондів, старіння багатьох технологічних процесів. Це характерно для всіх галузей народного господарства України. За статистичними даними, ступінь зносу основних фондів у цілому по народному господарству країни сягає майже 50 %, в обробній промисловості — понад 56%, на транспорті — більше 57 %. Технологічно відсталими є більшість вітчизняних галузей промисловості. Так, у чорній металургії дуже високою залишається частка виробництва сталі мартенівським способом, незначна частка електросталеплавильного виробництва у 5-6 разів нижча від рівня розвинених країн Заходу. Незначна частка сталі, що розливається безперервним способом, є однією з причин високих витрат паливно-енергетичних ресурсів, які значно перевищують аналогічні світові показники. Понад нормативний строк експлуатується 54% коксових батарей, 89% — доменних печей, 92% — мартенів, 39% — конвертерів, 86 — електропечей, 82 % сортових і 100 % листових станів. На агрегатах із терміном експлуатації більше нормативного виготовляється близько 50% усієї металопродукції. Прогресуюче старіння основних фондів є головною причиною постійного зростання витрат. Технологічна відсталість вітчизняних галузей промисловості є причиною не конкурентоспроможності багатьох видів продукції, яка на внутрішньому ринку знаходить збут через її дефіцит, а на зовнішніх значною мірою реалізується через бартер або ж за демпінговими цінами.

Поглиблює технологічну відсталість щорічне скорочення інноваційної діяльності підприємств промисловості України. Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації за остання п’ять років знизилася на 54,3%, що складає 681 одиниць, а підприємства які впроваджували прогресивні технологічні процеси і їх частка у загальній кількості за цей період скоротилася лише на 0,45 рази й становила у 2005 р. 402 підприємства. Збільшилась майже у 2 рази кількість підприємств, що здійснюють комплексну механізацію й автоматизацію своїх виробничих процесів, але скоротилась на 54,1% кількість підприємств, що освоювали нові види продукції (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 – Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації¹

Показник	2000		2003		2004		2005
	Усього	у % до обстежених	Усього	у % до обстежених	Усього	у % до обстежених	Усього	у % до обстежених
Усього	1491	34,1	1120	25,6	958	21,8	810	18,5
3 них:
• проводили комплексну механізацію та автоматизацію виробництва	174	3,9	315	7,1	356	8,1	323	7,4
• впроваджували нові технологічні процеси	416	9,5	476	10,9	473	10,8	402	9,1
3 них:
• маловідходні, ресурсозберігаючі та безвідходні	172	3,9	230	5,3	224	5,1	208	4,7
• освоювали виробництво нових видів2 продукції	1372	31,3	917	20,9	742	16,9	630	14,4
3 них:
• нові види техніки	202	4,6	185	4,2	192	4,4	156	3,6

¹Таблицю створено за даними статистичного щорічника України за 2005р.

²З 2003 р. – видів інноваційної діяльності.