Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте особливості менеджменту на стадіях життєвого циклу.

2. Назвіть принципи управління нововведеннями на підприємстві.

3. Назвіть функції управління інноваційним розвитком підприємства на макрорівні.

4. У чому полягає особливість організаційних структур в управлінні інноваційною діяльністю?

5. Охарактеризуйте структуру методів управління інноваційним розвитком господарюючих суб’єктів на макрорівні.

6. Розкрийте суть функціональної структури.

7. Які недоліки проектної структури?

8. Перелічите завдання інноваційного менеджера.

9. Розкрийте методи прямого та непрямого стимулювання працівників підприємства.

Тема 8. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції

1. Підприємство як основний суб’єкт реалізації нововведень. Принципи функціонування інноваційних підприємства. Фактори розвитку вітчизняних підприємств.

2. Поняття техніко-технологічної бази підприємства. Поняття технології як засобу виробництва. Оціночні показники техніко-технологічного стану підприємства. Загальні показники техніко-технологічного стану підприємства: фондовіддача, коефіцієнт енергооснащення, електроозброєність.

8.3. Шляхи удосконалення техніко-технологічної бази підприємства. Форми оновлення техніко-технологічної бази підприємства (нове будівництво, розширення, реконструкція, технічне переозброєння). Головні причини впровадження нововведень на підприємствах. Технологічна підготовка виробництва: завдання, стадії, стандарти.

1. Підприємство як основний суб’єкт реалізації нововведень

Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розглядати з позицій конкретного суб'єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і т. ін., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. Така взаємодія має імовірнісний характер і не піддається однозначному оцінюванню. В умовах ринкової економіки відбуваються зміни в пріоритетах об'єктів і цільових установок систем управління підприємства. Якщо в рамках централізованої планової економіки самостійність в маніпулюванні ресурсами для підприємств була сильно обмежена, а самі вони були поставлені в жорсткі рамки і не могли самостійно вибирати найбільш раціональну структуру всіх ресурсів, використовуваних у виробничо-господарській діяльності, то в умовах ринку ці обмеження більшою мірою знімаються, а ефективність управління визначається оптимізацією перерозподілу ресурсів між різними сферами діяльності підприємства.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонуватися згідно з такими принципами:

• адаптивності (адаптованості) - прагнення до підтримки певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності господарюючого суб'єкта і зовнішніх, що генерують у ринковому середовищі);

• динамічності - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

• самоорганізації - самостійне забезпечення умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;

• саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;

• саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

Останніми десятиліттями у світовій і останніми роками у вітчизняній економіці як доповнення до традиційних чинників, що визначають позиції підприємства на ринку (висока ефективність виробництва, здатність і стійкість до цінової конкуренції), з'явилися нові, і їх значимість постійно зростає. Не враховувати їх вже неможливо. Необхідність коригування традиційних поглядів щодо напрямів і шляхів розвитку вітчизняних підприємств визначається такими факторами.

1. В умовах відсутності дефіциту товарів і наявності гострої конкуренції виробників безглуздо випускати продукцію, навіть ефективну у виробництві і технічно досконалу, але таку, що не відповідає потребам і запитам споживачів, переваг якої ніхто за межами підприємства-виробника не оцінив.

Слід зазначити, що значна кількість товарів, які реалізуються в Україні (причому як вітчизняних, так і імпорт­них), неякісні, а іноді і взагалі неприйнятні для використання. Так за даними Управління у справах споживачів у Сумській області, що перевіряло діяльність 3688 підприємств різних форм власності, відсоток браку продукції дуже високий, а за окремими товарними позиціями досягає 90% і більше.

2. Як показує досвід зарубіжних і вітчизняних виробників, спроби шукати шляхи розвитку тільки за рахунок зниження витрат виробництва і просування на ринку традиційної, часто застарілої продукції, безперспективні і спричинюють значні збитки чи банкрутство.

3. Прискорення темпів НТП призводить до швидкого оновлення асортименту продукції. Як приклад можна навести персональні комп'ютери, периферійні пристрої і програмне забезпечення до них, електропобутові вироби, а також ряд товарів широкого вживання (бритви, зубні щітки, пральні порошки і таке інше). У цих умовах на розробку заходів щодо зниження витрат виробництва і їх виконання може просто не бути часу, оскільки при швидкому оновленні продукції основними конкурентами, вироби зійдуть з ринку раніше, ніж будуть реалізовані ці заходи. Як відзначає російський учений В.Е. Хруцький, у наш час попит споживачів стає все більш індивідуалізованим, а ринки різноманітнішими за своєю структурою, тому господарюючі суб'єкти, якщо вони прагнуть до успіху на ринку, повинні неухильно дотримуватися правил: робити, насамперед, ставку на збільшення доходів, а не на зниження витрат (природно, ці напрями взаємозалежні). Тобто не слід займатися нескінченним удосконаленням давно відомих, традиційних товарів. Досвід успішно працюючих на ринку вітчизняних і іноземних товаровиробників показує, що своїм успіхом вони зобов'язані переважно номенклатурній політиці, постійному оновленню номенклатури продукції відповідно до змін ситуації на ринку.

4. Зниження цін з метою підвищення конкурентоспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне підштовхнути конкурентів до різких відповідних заходів, на які адекватної відповіді може і не бути (наприклад, ситуація з експортом металу в США, коли товаровиробників України і Росії «підвели» під антидемпінгове законодавство).

5. Процеси ринкової трансформації економіки, що відбуваються в Україні, викликають різкі зміни потреб і запитів споживачів, характеризуються різким зростанням диференціації запитів, яке спричинене розшаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, зумовлює зростання спеціалізації і зниження серійності виробництва багатьох товарів.

6. Спостерігаються різкі зміни пропорцій між витратами на виробництво продукції і витратами на її збут на користь останніх, і ця тенденція все посилюється.

7. Підприємницькі структури економічно розвинутих країн все більше обирають інноваційний шлях розвитку, частка інновацій (нових технологій, нових продуктів, способів їх реалізації, організації виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.

8. Зростаюча відкритість економіки України та інтеграційних процесів у світовій економіці, а також зумовлена цим зростанням конкуренція з боку закордонних товаровиробників, ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації своєї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися, зважаючи на світові тенденції розвитку.

У цих умовах однією з основних складових тривалого виживання і розвитку вітчизняних суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності стає здатність запропонувати, розробити, виготовити, вивести на ринок і просувати на ньому товари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але новими нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямовано формують). В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси (товари з підкріпленням за Ф. Котлером), які включають: товар, передпродажний і післяпродажний сервіс, консультації і навчання споживача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробникові (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.

Певні успіхи вітчизняних товаровиробників, що намітилися впродовж останніх років в Україні, досягнуті переважно за рахунок використання раніше накопиченого виробничого потенціалу. При цьому стан матеріально-технічної бази виробництва продовжує залишатися незадовільним. Для того, щоб додати позитивним процесам необоротний характер і перейти на інноваційний шлях розвитку, потрібне якісне оновлення виробництва на новій технічній і технологічній основі. Не дивлячись на позитивні зрушення в процесах оновлення основних засобів і відновлення активної інвестиційної діяльності, проблема своєчасного оновлення виробничих потужностей для українських підприємств залишилася невирішеною. Існуючі темпи відтворення не дозволили припинити процес старіння основних фондів. Ступінь зношеності основних фондів на кінець 2005 року досягає 48%. Понад 40% балансової вартості основних фондів складають об'єкти віком понад 23 роки. На сьогоднішній день інноваційну діяльність в Україні здійснює тільки кожне десяте підприємство, тоді як в розвинених країнах частка інноваційно активних підприємств досягає 70%, а 85-90% приросту ВВП доводиться на виробництво наукоємкої продукції. У нашій країні наука, як і існуючі новітні технології, залишаються в значній мірі незатребуваними.

Таким чином, зростає необхідність переходу підприємств до конкретних дій у напрямі активізації інноваційних процесів.