Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення інноваційної стратегії.

2. Надайте характеристику інноваційної політики підприємства.

3. Опишіть види інноваційних стратегій.

4. Назвіть чинники, що визначають успішність інноваційної стратегії.

5. Коли застосовується наступальна стратегія, імітаційна, оборонна? Наведіть приклади.

6. Які взаємини між ризиком та інноваційною політикою підприємства?

7. На чому базується розроблення інноваційної стратегії на підприємстві?

8. На скільки інноваційна діяльність підприємства зумовлена його розмірами виробництва?

9. З чого починається розробка інноваційної стратегії підприємства?

Тема 7. Система управління інноваційними процесами

7.1 Об'єктивна необхідність управління інноваціями на підприємстві. Особливості менеджменту на стадіях життєвого циклу інновацій. Об'єктивна необхідність і поняття управління суб'єктами інноваційної діяльності. Функції управління інноваційною діяльністю. Організація управління інноваційною діяльністю. Особливості організації управління дослідженнями, розробками та впровадженням інновацій.

7.2. Основні критерії вибору організаційних структур управління інноваційною діяльністю. Роль організаційних структур в управлінні інноваційними процесами. Особливості організаційних структур управління інноваційною діяльністю (лінійно-функціональні, матричні, дивізіональні, штабні). Принципи та етапи процесу побудови організаційних структур управління інноваційною діяльністю. Обґрунтування вибору організаційних структур управління інноваційною діяльністю на стадіях життєвого циклу інновацій.

7.3 Методи внутрішньокорпоративного стимулювання інноваційної діяльності. Специфіка структури персоналу. Мотиваційний механізм, як поштовх до впровадження та поширення інновацій. Завдання інноваційного менеджера. Методи прямого та непрямого стимулювання працівників підприємства.

7.1. Об'єктивна необхідність управління інноваціями на підприємстві

Постійні нововведення — головний чинник досягнення успіху на ринку будь-якого підприємства. В даний час швидко скорочується життєвий цикл послуги, різко загострюється конкуренція, підвищуються вимоги споживача до продукції підприємства. Щоб вижити в таких умовах підприємство вимушено безперервно покращувати і перетворювати свої продукти, удосконалювати виробничі і управлінські процеси.

Інноваційна діяльність є дуже складною, комплексною проблемою, яка охоплює всі функціональні сфери — планування, наукові дослідження, розробку проектів, виробництво, маркетинг. Сьогодні ні у кого не викликає сумніву про тісний зв'язок між конкурентними позиціями підприємства і його інноваційним потенціалом. Вся діяльність підприємств пов'язана з постійним оновленням. Підприємству необхідно не тільки чітко і швидко реагувати на нові тенденції, але також впливати на клієнтуру для швидкої реакції на його нововведення. Для організацій і господарюючих суб'єктів інновації стають не тільки критерієм конкуренції, але умовою виживання на ринку. Тому великого значення набуває їх здатність до реалізації інноваційного проекту і ефективного управляти їм. У центрі уваги постійно виникає питання: яким чином почати такого роду діяльність і зберігати її на стабільно високому рівні? Багато хто визнає важливість інновацій, але це не означає, що вони належним чином її здійснюють. Часто нововведення навіть не знаходять необхідної економічної мотивації.

Практика функціонування провідних підприємств і організацій розвинених країн світу показує, що їх успіхи пов'язані з розробкою цілісної системи управління інноваціями. Необхідне створення таких інноваційних структур і культур управління, в якіх напрями технологічного розвитку інтегруються в загальні стратегічні плани, політика зростання безпосередньо зв'язується з постійною розробкою перспективної продукції і проникненням в нові сфери бізнесу. Для них характерні децентралізація управління творчою діяльністю і широке використання принципів дрібного підприємництва, заснованого на використанні так званого "ризикового" капіталу, — вільних засобів малого підприємства і його відділень.

Пошук ефективних організаційних форм управління нововведеннями відбувається в двох напрямах. Перше пов'язане з виділенням і відособленням підрозділів, що займаються нововведеннями і довгостроковими проблемами розвитку будь-якого підприємства. Інший напрям відображає необхідність створення механізму інтеграції і координації діяльності підрозділів, міжфункціональної взаємодії в процесі розробки і впровадження нововведень. Найчастіше використовуються обидва підходи з пріоритетним використанням одного з них. Головне полягає в тому, що впровадження нововведень — це не епізодична діяльність, а систематично керований процес.

У сучасних умовах ринку для забезпечення успішної діяльності будь-якої організації, набувають великого значення наступні питання:

1. Принципи управління нововведеннями на підприємстві:

• створення атмосфери, яка стимулює пошук і освоює нововведення, а також залежить від кваліфікації вищих менеджерів;

• націленість всієї інноваційної діяльності на потреби споживача;

• скорочення числа рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження — виробництво — збут»;

• свідоме недовантаження наявного потенціалу з розрахунку на появу нових ідей і, відповідно, розширення можливостей ринку;

• максимальне скорочення термінів розробки і впровадження нововведень, організація роботи не за «естафетним» принципом, а на основі одночасного паралельного рішення інноваційних задач.

Реорганізація управління інноваційною діяльністю припускає створення таких організаційних відносин, які дозволяють більш повно використовувати творчий потенціал колективу. При всьому різноманітті сучасних форм подібних відносин представляється можливим виділити ряд загальних рис:

• беззастережна підтримка інноваційних ідей з боку керівництва. Ціннісні установки керівників малого підприємства багато в чому сприяють створенню в організації інноваційного клімату, особливої атмосфери, що сприяє вільному, творчому пошуку і реалізації нововведень;

• всемірне сприяння експериментаторові на всіх рівнях і у всіх підрозділах організації. Ентузіастам надаються всі можливості реалізувати їх новаторські ідеї (у продуктах, процесах, організаційних методах). У цьому керівники малого підприємства бачать ефективний метод боротьби з бюрократизацією і відсталістю мислення, що вбивають свіжі, нетривіальні ідеї;

• високий рівень і постійне вдосконалення комунікацій. Коли проблема «штурмується» з різних боків, утворюються нові інформаційні комбінації і зв'язки на кожному рівні управління, виникає широкий ряд рішень. Тому інноваційні структури прагнуть підсилити циркуляцію інформації між підрозділами і окремими співробітниками. Під час "мозкової атаки" дотримується неодмінна умова: ніхто не має права піддавати критиці висловлені точки зору. Свобода думок і висування ідей повинні бути гарантовані системою, що заохочує різноманіття і несхожість;

• застосування стилю, званого участю в управлінні. Працівники повинні бути залучені у всі фази впровадження інновацій і ухвалення рішень. Така участь попереджає опір персоналу технологічним і організаційним нововведенням, сприяє поліпшенню показників виробничої діяльності;

• використання комплексних мотиваційних систем, що включають різні форми і методи матеріального заохочення творчої та інноваційної діяльності, і, крім того, широкий набір заходів соціально-психологічної дії на працівників. Дана практика заснована на тому, що найбільшу творчу активність люди проявляють у випадку, якщо керівництво фірми підтримує в них відчуття соціальної значущості і захищеності, відповідальності і можливості професійного і посадового зростання.

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших господарюючих суб'єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їх досягнення.

У цілому, в масштабах ринку, таке узгодження цілей та інтересів господарюючих суб'єктів відбувається за допомогою ринкових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів і т. д.), організаційно-економічного механізму підприємства, а також механізмів державного і регіонального регулювання і підтримки.

Окремо взятий суб'єкт господарської (підприємницької) діяльності вплинути на дію цих механізмів не може, бо він здатний тільки враховувати їх у процесі свого функціонування, будуючи стратегію і тактику своєї поведінки таким чином, щоб максимально використовувати наявні сприятливі можливості і згладжувати деструктивний вплив несприятливих.

Для цього необхідно мати найбільш повну зовнішню інформацію стосовно суб'єкта господарювання, що характеризує різні сторони ринкового середовища. Відповідно потрібна інформаційна система, яка виконувала б функції збору, накопичення, збереження, переробки й аналізу інформації про процеси, що відбуваються на ринку, про дії суб'єктів ринкової діяльності (у сфері виробництва, фінансово-кредитній сфері, сфері послуг, науковій сфері та ін.), що регулюють вплив держави, стан економічної, політичної, правової, екологічної, соціальної, технологічної, демографічної й інших складових середовища господарювання.

Крім того, необхідно володіти інформацією, що характеризує безпосередньо сам господарюючий суб'єкт: його організаційний, виробничий, кадровий, технологічний, інвестиційний та інноваційний потенціал; стан і потенціал збутової мережі; організацію системи товароруху; відносини з економічними контрагентами; фінансовий стан; конкурен­тоспроможність продукції і підприємства в цілому й ін.

Інформація, що надходить, використовується у процесі вироблення заходів щодо пошуку свого місця на ринку (формування цільового ринку в загальному випадку) з метою реалізації визначених цілей інноваційного розвитку.

З вищевикладеного випливає, що управління інноваційним розвитком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб'єкта господарської діяльності. Перші два становлять макрорівень управління, а останній - мікрорівень.

Макрорівень управління включає елементи регулювальних механізмів: державного регулювання ринкових процесів, правового регулювання підприємницької діяльності, соціального, політичного регулювання тощо.

Структура методів, що застосовуються на макрорівні управління інноваційним розвитком господарюючих суб'єктів, та регулювальних механізмів:

- методи економічного стимулювання. За допомогою цих методів держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регулює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, в свою чергу, надає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості);

- методи планування. Включають групу методів, які передбачають проведення планово-дослідницьких робіт, що передають соціально-економічному розвитку. Методи цієї групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, видів діяльності, що, у свою чергу, зумовлює розробку новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку в цілому. Так, наявність державного замовлення на виробництво деяких видів сільськогосподарської продукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприємствам можливості розвитку;

• правові методи. Здійснюють регулювальний вплив через правове регламентування конкретних видів діяльності, систему державних стандартів і методів прямого адміністрування. Наприклад, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їх сертифікації;

• методи соціального регулювання. Впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи («зелені»), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив може стимулювати розвиток, а також протидіяти йому;

• методи політичного регулювання. На розвиток ринкових можливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права на підприємницьку діяльність, права на власність, надання певного правого статусу окремим територіям (вільні економічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т. ін.

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не можна нехтувати і адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.

Слід зазначити, що єдиної думки щодо необхідності втручання держави в систему вільних ринків не існує, ряд фахівців вважає, що сама система здатна координувати економічну діяльність без примусу і регулювання, а інноваційний розвиток являє собою процес, що самоорганізується. У той же час багато вчених і фахівців-практиків відзначають прямі порушення функціонування ринкового механізму, що формуються в результаті дії зовнішніх чинників. Звідси випливає, що тільки ринкові регулятори не здатні вирішити багатьох з існуючих економічних проблем, а тому регулювання ринкових процесів необхідне для забезпечення тривалого виживання і розвитку підприємницьких (господарських) структур. Таким чином, макрорівень управління визначає поле інноваційної діяльності підприємницьких структур і окреслює його межі.

Мікрорівень конкретизує варіанти дій окремих суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності з пошуку шляхів розвитку ринкових можливостей, які спираються на безупинну і послідовну розробку та виведення на ринок різного роду новацій з метою забезпечення тривалого виживання і стійкого розвитку в конкурентному середовищі.

Функції управління інноваційним розвитком на мікрорівні:

- аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку. Досліджується поточна кон'юнктура ринку і визначальні її фактори, складається прогноз розвитку кон'юнктури;

• аналіз внутрішнього середовища підприємства. Виявляють сильні і слабкі сторони діяльності підприємства, вивчають підсумки минулої діяльності, ефективність функціонування підприємства, тенденції його розвитку та ін;

• виявлення напрямів та варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей шляхом зіставлення можливостей і небезпек, зумовлених зовнішнім середовищем, а також сильні та слабкі сторони підприємства, наприклад, методом SWOT- аналізу;

• вибір цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації проектів інноваційного розвитку господарюючих суб'єктів, розробка підходів до формування цільового ринку на базі визначених ділянок;

• аналіз і кількісна оцінка ризику на етапах інноваційного розвитку і всього процесу в цілому, коригування робіт за результатами аналізу (в разі необхідності);

• виділення пріоритетних напрямів діяльності. На основі аналізу обраних варіантів інноваційного розвитку ринкових можливостей, з врахуванням даних сегментації формують систему цілей на поточний і довгостроковий періоди діяльності, визначають пріоритетні завдання, вирішення яких сприяє досягненню поставлених цілей;

-формування організаційної структури управління інноваційним розвитком. Відповідно до системи цілей і складу завдань, які потрібно вирішити, формують матричні організаційні структури, що складаються з фахівців різного профілю: маркетологів, економістів, фінансистів, конструкторів, збутових працівників і т. д., для управління процесами інноваційного розвитку ринкових можливостей;

• планування виробничо-збутової і фінансової діяльності за обраними пріоритетними напрямами. Розробляють перспективні і поточні плани, у тому числі бюджети проектів (планують обсяги необхідних інвестицій у новації) і визначають джерела їхнього фінансування, формують оптимальну структуру інвестицій;

• контроль за виконанням заходів, спрямованих на реалізацію потенціалу інноваційного розвитку. Збирається і аналізується інформація, що характеризує процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, процеси всередині самого підприємства, хід виконання запланованих науково-дослідних, дослідно-конструкторських і виробничо-збутових заходів. Виявляються причини відхилень фактично реалізованої програми від наміченої (за термінами, обсягами, ефективністю тощо);

• підготовка рішень про своєчасну зміну пріоритетів і пошук нових напрямів інноваційної діяльності. За підсумками контролю готують рішення про коригування і зміну пріоритетів діяльності, до припинення робіт над неефективними варіантами розвитку. Приймають рішення про розробку нових варіантів інноваційного розвитку. Ця функція відіграє особливу роль при орієнтації виробничо-збутової діяльності підприємства на ніші ринку, де зміна пріоритетів - явище звичайне.

Система управління інноваційним розвитком господарюючого суб'єкта є відкритою системою. Її вхід - інформація про зовнішнє середовище господарювання (економічну, політичну, соціальну, демографічну, екологічну й інші її складові), а також про потенційні можливості підприємства. Виходом є комплекс впливів на інші функціональні підсистеми підприємства, а також на цільовий ринок, об'єднаних у групу: товар, ціна, система розподілу (збуту), система стимулювання.

Суб'єктом управління є керівництво підприємства (керівники його структурних підрозділів); об'єктом управління - процес інноваційного розвитку, який реалізують працівники підрозділів підприємства.

Відповідно до поданої схеми керівництво підприємства управляє процесами інноваційного розвитку (орієнтуючи на це діяльність відповідних підрозділів) за допомогою системи економічних інструментів. Деякі з цих інструментів надають керівникам інформацію, яка характеризує результативність процесу розвитку. Необхідна для управління інформація про зовнішнє середовище і сам об'єкт управління надходить через систему інформаційного забезпечення.

Наявність зворотного зв'язку між системою інформаційного забезпечення і керівництвом підприємства характеризує той факт, що управлінню неминуче властиві елементи адмініст­рування, тобто вольові настанови керівника. Зворотний зв'язок з цілями управління показує, що формування й уточнення цілей виконується в процесі управління. Інноваційний розвиток підприємства впливає на стан ринку в цілому, про це свідчить зворотний зв'язок між зовнішнім середовищем і підприємством, який здійснюється через систему інформаційного забезпечення.