2. Місце та роль інновацій у системі господарювання

Структурний аналіз конкурентоспроможності економічно розви­нених країн засвідчує, що нецінові чинники конкурентоспромож­ності зумовлені новизною продуктів, їх якістю, наукомісткістю та високою технологічністю. Такі характеристики продуктів досяг­нуті за рахунок інноваційних чинників розвитку. Водночас, країнам з інноваційним типом економіки властива значна частка експорту товарів високого ступеня переробки, а також експорту технологій у загальному обсязі експорту товарів. Ці країни забезпечують підви­щення конкурентоспроможності національної економіки внаслідок формування в технологічній структурі економік п'ятого та шостого технологічних укладів, а також виробництва наукомістких і високотехнологічних товарів. Просування таких товарів у глобаль­ний ринок дає країні змогу реалізовувати свої порівняльні іннова­ційні переваги.

Сучасний етап розвитку світового господарства позначений по­єднанням інноваційного підприємництва з новою якістю капіталу. Тому помітна особливість сучасного господарства — набуття ним нової якості зростання.

Умовами, за яких розвиток економіки набуває нової якості, є:

• зростання стає винятково інтенсивним і супроводжується підви­щенням ефективності виробництва на основі інновацій;

• особливий характер приросту виробництва, що складається з на­укомістких товарів і послуг;

• визнання кордонів, за межами яких економічне зростання стає соціально небезпечним.

У наш час результати інноваційної діяльності та ініційованого прискорення темпів науково-технічного прогресу (НТП), істотно позначаються на всіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування і розвитку. Схему такої взаємодії подано на рис. 1.1.

Рис.1.1. Схема впливу інноваційної діяльності на різні сторони життєдіяльності суспільства

У постіндустріальному суспільстві виняткову роль відіграють інформаційно-комунікаційні та високі виробничі технології, які створюються внаслідок використання нових фізико-технічних і хіміко-біологічних принципів. На їх основі постають інноваційні технології, інноваційні системи та інноваційні організації різних сфер людської діяльності, кінцевим результатом якої є створення нової форми організації економіки — інноваційної економіки.

Інноваційна економіка – це економіка суспільства, яка заснована на знаннях, інноваціях, на позитивному ставленні до нових ідей, нових машин, систем і технологій, на готовності практично реалізувати їх в різних сферах людської діяльності.

Економіка країни є інноваційною, якщо стабільне функціонуван­ня підсистем її виробництва і відтворення підсистеми життєзабез­печення доповнено процесами розвитку, що визначають спрямова­ність позитивних змін у цих підсистемах, а саме:

• освоєнням продуктивнішої техніки і технології;

• розширенням і оновленням номенклатури виробництва;

• залученням в обіг нових ресурсів;

• використанням досконаліших технологій.

Результатом такої дії є підвищення ефективності господарської системи і поліпшення умов життєдіяльності та якості жит­тя населення.

Національна інноваційна система — це, з одного боку, сукупність взаємопов'язаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерційною реалізацією наукових знань і технологій у межах національних кордонів: малих і великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів; з іншого боку — комплекс інститутів правового, фінансового й соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси та спираються на національні звичаї, традиції, культурні та політичні особливості.

Мета національної інноваційної системи — підвищення якості життя населення шляхом:

• створення додаткових робочих місць у сфері науки, виробництва та послуг;

• збільшення надходжень у бюджети різних рівнів внаслідок збільшення обсягів виробництва наукомісткої продукції та доходів населення;

• зростання освітнього рівня населення;

• розв'язання екологічних і соціальних проблем за рахунок використання новітніх технологій.

Основними напрямами формування національної інноваційної системи є:

• створення сприятливого економічного та правового середовища (сприятливого інноваційного клімату);

• формування інноваційної інфраструктури;

• удосконалення механізмів державного сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень та експериментальних розробок.

Інноваційна система формується з урахуванням об'єктивно заданих для певної країни чинників, зокрема її території, наявності природних і трудових ресурсів, особливостей історичного розвитку інститутів держави та форм підприємницької діяльності. Такі чинники є детермінантами щодо напряму й швидкості еволюції інноваційної активності. Крім того, кожна НІС характеризується певною структурою та певним ступенем упорядкованості, що передбачає достатню стабільність інституційної взаємодії (рис. 1.2).