4.3. Внутрішнє регулювання та стимулювання інноваційної діяльності

Характерною тенденцією світового економічного розвитку початку XXI століття є загострення конкуренції різних типів промислової політики та розмаїття макроекономічних моделей. Конкуренція ж товарів та послуг відступає на другий план. Вже не ринок відкриває шлях до процвітання, а ступінь наукового й інформаційного забезпечення виробництва, рівень його організаційних форм, якість підготовки кадрів, їх зацікавленість у кінцевих результатах праці.

Для досягнення стійкого економічного зростання держава мусить забезпечити збалансованість конкурентної та промислової політики.

Інноваційна політика спрямована на забезпечення ефективності інноваційної діяльності. Стратегія і механізми реалізації державної інноваційної політики, як правило, визначаються її законодавчими та урядовими структурами. Орієнтація на суто ринкові механізми розвитку та подолання кризових явищ в національних економіках, як свідчить світовий досвід (США часів великої депресії, Німеччина та Японія в повоєнні роки), безперспективна.

На Заході державне втручання в інноваційну сферу стало нормою, і його методи постійно вдосконалюються. Основною метою такого втручання є забезпечення сталого економічного розвитку, підтримка низького рівня інфляції, високої інноваційної активності і зайнятості.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом визначення та підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального та місцевого рівнів.

До основних принципів державної інноваційної політики належать:

1. урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2. пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3. свобода наукової і науково-технічної творчості;

4. правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5. інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6. підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7. концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8. створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів обладнання, сировини, матеріалів, енергії;

9. заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10. підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11. сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12. ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Пріоритет інновацій над традиційним виробництвом передбачає визнання за наукою провідної ролі в системі продуктивних сил. Тільки використовуючи на практиці результати наукових досліджень, можна забезпечити конкурентоспроможність продукції та самих підприємств.

Свобода наукової та науково-технічної творчості в контексті інноваційної діяльності забезпечується відповідними законодавчими актами та Конституцією країни.

Інтеграція наукової, науково-технічної діяльності і освіти зміцнює взаємозв'язки між системою освіти та науково-виробничими системами, що дає змогу прискорити впровадження інновацій у виробництво, а наукову діяльність орієнтувати на вирішення виробничих проблем.

Принцип підтримки конкуренції у сфері науки, техніки та інноваційній діяльності означає поєднання стимулювання з функціонуванням інноваційних структур в умовах конкурентного середовища.

Держава стимулює інноваційну активність, сприяє розвитку науки, малого інноваційного підприємництва і обмежує діяльність підприємств-монополістів через антимонопольне законодавство. Зростає чисельність інноваційних фірм, які конкурують між собою, що стимулює інноваційний розвиток.

Концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах забезпечує вирішення глобальних першочергових проблем інноваційної діяльності, розроблення відповідних програм з урахуванням інноваційного потенціалу держави, які становлять основу сучасного технологічного прогресу. Наприклад, США прагне стати світовим науково-дослідним центром, де буде зосереджена більшість усіх принципових наукових розробок планети і налагоджений процес дослідного виробництва найсучасніших, технічно складних і дорогих промислових виробів та систем, що стане новою спеціалізацією країни в міжнародному поділі праці.

Особливість інноваційної політики України визначається тим, що українська економіка розвивалась як підсистема єдиного народногосподарського комплексу СРСР, виробляла лише 20 % кінцевого продукту та була зорієнтована на обслуговування промислового виробництва інших союзних республік. З моменту проголошення акта про політичну незалежність перед Українською державою постало актуальне завдання створити власну економічну систему, що має функціонувати на ринкових засадах. Важливою особливістю трансформаційного процесу перехідного періоду в Україні є його інверсійний характер (тобто формування ринкового господарства в умовах уже існуючого індустріального суспільства). Функціональна заміна централізовано керованих планових зв'язків на ринкові в системі державного управління економікою обов'язково супроводжується глобальними структурними перетвореннями на всіх рівнях суспільного життя. Особливе місце в цьому процесі належить реструктуризації економіки, складовими якої, на думку провідних українських економістів, слід вважати:

• структурні зрушення (тобто виведення основних фондів з виробництва без заміни та відшкодування);

• створення нових виробничих структур на базі принципово нових технологій;

• структурне трансформування, що поєднує перші два напрями та передбачає оптимізацію заміни старих фондів і економічних форм існування підприємницької діяльності на нові.

Кінцевою метою ринкових перетворень, як відомо, є створення в Україні соціальне орієнтованої та внутрішньо збалансованої національної економіки, що може органічно інтегруватися в систему міжнародного поділу праці та посісти відповідне місце серед розвинених країн світу. Реалізація цієї стратегії, виходячи з реалій сучасного становища України, можлива лише за умов упровадження науково обґрунтованої державної політики структурної переорієнтації економіки, що має інноваційно-інвестиційну спрямованість.

Структура органів державного регулювання інноваційної діяльності в Україні:

1. Національна рада з питань державної політики у сфері науково-технічної діяльності;

2. Комітет з питань науки та народної освіти;

3. Національна академія наук України;

4. Кабінет Міністрів України;

5. Державна інноваційна компанія;

6. Галузеві академії наук;

7. Комісія з науково-технічної політики;

8. Галузеві міністерства України;

9. Міністерство освіти і науки України;

10. Міністерство промислової політики України;

11. Міністерство фінансів України.

Україна має всі передумови для створення й затвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Це - і високий науково-технічний, кадровий і інтелектуальний потенціали, і розвинена учбово-наукова система, наявність галузевих всесвітньо відомих наукових шкіл, структурно розгалужених наукових комплексів і ряду наукоємних високотехнологічних секторів. Однак стратегічна помилка, допущена на старті ринкового реформування вітчизняної економіки, що складалася у визначенні України як економічно й технічно нерозвиненої держави, привела до того, що країна фактично почала рухатися в напрямку демонтажу накопиченого інноваційного потенціалу.

Для прискорення процесу затвердження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки необхідне посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності. До першочергових заходів у цій сфері варто віднести збільшення фінансування інноваційної діяльності, вдосконалення законодавчої бази та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.

Регулювання інноваційної діяльності в Україні здійснюється на основі Законів України «Про інноваційну діяльність», «Про приоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», «Про податок на додаткову вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», а також нормами Господарського, Цивільного, Митного, Кримінального кодексу, податкового законодавства.

У 1991 році був прийнятий Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», на зміну якому в 1998 році прийшов Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Пізніше були прийняті ключові|джерельні| Закони України «Про пріоритетні напрями|направлення| розвитку науки і техніки» (2001 р.), «Про інноваційну діяльності» (2002 р.). У 1999 році Верховною Радою України схвалена Концепція науково-технологічного і інноваційного розвитку України. Законом України «Про пріоритетні напрями|направлення| інноваційної діяльності в Україні» (2003 р.) визначені стратегічні і середньострокові пріоритетні напрями|направлення| інноваційного розвитку суспільства|товариства|.

Відповідно до Концепції науково-технологічного і інноваційного розвитку України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 року № 916-Х1V, головними цілями науково-технологічного і інноваційного розвитку України є|з'являються,являються|:

• підвищення ролі наукових і технологічних чинників|факторів| у подоланні|здоланні| кризових|кризисних| явищ в соціально-економічному розвитку України і забезпеченні економічного зростання|зросту|, затвердженні духовності в суспільстві|товаристві|;

• створення|створіння| ефективних механізмів збереження|зберігання|, ефективного використання і розвитку національного науково-технологічного потенціалу;

• технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоздатних|конкурентоспроможних| на світовому і внутрішньому ринках;

• збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємких|наукоємних,наукомістких| галузей виробництва, зменшення залежності економіки України від імпорту;

• органічне включення|приєднання| інноваційних чинників|факторів| в процес соціально-економічного розвитку держави, збереження|зберігання| навколишнього середовища і ефективного використання природних ресурсів, сприяння створенню|створінню| в економіці достатньої кількості робочих місць, зокрема для випускників учбових закладів, фахівців|спеціалістів|, які внаслідок|внаслідок| економічної кризи втратили свої робочі місця у виробництві, науці, освіті|утворенні| і т.п., а також для фахівців|спеціалістів|, які звільняються|визволяються| з|із| Озброєних Сил;

- відродження творчої діяльності винахідників і раціоналізаторів виробництва;

- розвиток людини як особистості|особистості|, збереження|зберігання| і захист його здоров'я та середовища|середи| у якому мешкає, створення|створіння| умов для високопродуктивної, творчої і безпечної роботи та сучасного побуту.

Концепція науково-технологічного і інноваційного розвитку України і сформувала основні напрями|направлення| інноваційної політики як держави в цілому|загалом|, так і окремих регіонів. Невід'ємною частиною|часткою| державної інноваційної політики, як відзначає Концепція, повинне стати створення|створіння| умов для розширення сфери і масштабів попиту, пропозиції|речення| і розповсюдження|поширення| науково-технічних знань в країні, комерційного впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

Для цього, як вказано в Концепції, повинно бути забезпечено:

• підвищення рівня і розширення сфери науково-дослідних, дослідно-конструкторських розробок, зокрема шляхом систематичного підвищення частки|долі| витрат|затрат| на науку в державному бюджеті;

• розвиток фундаментальних досліджень, які мають особливе значення для переходу економіки на інноваційний шлях|колію,дорогу| розвитку;

• оптимізація структури установ і господарюючих суб'єктів, які діють в науково-технічній сфері;

• формування в суспільстві|товаристві| методів сприяння розвитку інновацій шляхом впровадження нових освітніх програм і розвитку системи безперервної освіти|утворення| (підвищення кваліфікації кадрів) в науці, виробництві, сфері послуг;

• створення|створіння| основ для розвитку науково-технічної діяльності підприємств і посередницьких організацій, які сприяють активізації інноваційної діяльності, допомагають встановленню зв'язків між науково-дослідною сферою і виробництвом (особливо тих, які займаються комерціалізацією результатів наукових досліджень);

• створення|створіння| інноваційних структур (інкубаторів, центрів і т.п.), інформаційних і інфраструктурних підприємств, які сприяють впровадженню нових технологій у виробництво;

• удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу технологій з метою створення|створіння| політичних, правових і економічних умов для зростання припливу іноземного капіталу, а також експорту вітчизняних технологій;

- сприяння розвитку винахідництва і забезпеченню надійного патентного захисту результатів прикладних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у державі та за кордоном.

Концепція проголошує основні засоби|кошти| стимулювання інноваційної діяльності:

• застосування|вживання| пільг для всього циклу інноваційного процесу від фундаментальних досліджень до впровадження у виробництво при використанні інновацій для збільшення об'єму|обсягу| і підвищення якості виробленої продукції;

• диференціація розмірів податкових пільг залежно від активності в інноваційному процесі конкретних підприємств, організацій і окремих осіб|облич,лиць| при щорічному збільшенні витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менше ніж на 25 %|проценти|;

• звільнення|визволення| від оподаткування тієї частини|частки| прибутку, який прямує підприємствами, організаціями, приватними особами до Державного інноваційного фонду України, Державного фонду|фундації| фундаментальних досліджень, галузевих інноваційних фондів|фундацій|, галузевих фондів|фундацій| технологічного розвитку і реконструкції виробництва та т.п., або місцевих фондів|фундацій| розвитку науки і технологій, а також на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт у рамках|у рамках| міжнародних, державних програм і проектів;

• введення|вступ| податкових пільг на прибуток і додану вартість для наукових організацій, які входять в національну систему науково-технічної інформації та ін.