11. Підтримка інфраструктурних утворень.

Перед нашою країною стоїть завдання розвитку ринкової інфраструктури у вигляді нових елементів господарського механізму, яка б забезпечувала кваліфіковане обслуговування вітчизняних та іноземних інвесторів. До їх переліку входять кредитні інституції, які є суб'єктами інноваційно-інвестиційної діяльності. Створення широкої мережі банківських установ — одна з обов'язкових умов активізації інновацій.

Банківські установи мають здійснювати кредитування проектів на основі їх ретельної оцінки і відбору та виконувати функції інформаційного обслуговування і консультації з питань ефективного інвестування, самостійно здійснювати інноваційну діяльність. Важливим елементом тут є створення фондових бірж, інвестиційних фондів й інвестиційних компаній, які мають забезпечити створення і функціювання фондового ринку. Великого значення для ефективного здійснення інноваційної діяльності набувають страхові компанії, які повинні надавати необхідний комплекс страхових послуг. Підвищується потреба в послугах консалтингових фірм, які виконують інформаційні та проектні роботи. В Україні значна увага приділяється створенню інноваційної інфраструктури, але гостро стоїть питання її розвитку і вдосконалення.

12. Розробка і реалізація державних і цільових комплексних програм.

Розробка і реалізація цільових комплексних програм — це одна з форм державного регулювання, а в країнах з ринковою економікою вона є основою програмного управління. В основу розробки цільових комплексних програм закладаються такі принципи цілеспрямованість, комплексність, системність, забезпеченість, пріоритетність, економічна безпека, погодженість, своєчасність. Цільові комплексні програми можна поділити на державні, регіональні, галузеві, об'єктні. Фінансове забезпечення програм здійснюється на підставі заяви до бюджету, у якій обґрунтовуються необхідні витрати.

В Україні реалізуються наступні цільові комплексні програми: Програма розвитку України як транзитної держави, Програма розвитку малого бізнесу, Державна програма ресурсозабезпечення, Програма боротьби з бідністю, Програма розвитку промислово-фінансових груп та транснаціональних комплексів, Програма комплексної реструктуризації промисловості, Державна Програма інформаційного забезпечення економіки та освіти. Ці програми є взаємопов'язаними між собою тому реалізація однієї програми може зняти питання інших.

Приватизаційні програми (які в Україні практично не виконуються — реальний власник не з'явився і підприємства не одержали необхідних інвестицій) також можна віднести до прямих засобів регулювання інноваційної діяльності. Сьогодні в Україні найефективнішою стала грошова форма приватизації. 3 точки зору залучення приватних інвесторів засобом прямого державного регулювання можна вважати участь держави у частковому фінансуванні інноваційних проектів. Як відзначається дослідниками, достатній рівень частки державних коштів у вартості інноваційних проектів становить 20%, а за реалізації довготермінових проектів — 40-50%. Важелі державного регулювання інноваційної діяльності застосовуються не лише для підвищення інноваційної активності, а й для того, щоб залучати кошти для розвитку пріоритетних галузей економіки за рахунок розвитку паливно-енергетичного комплексу, соціальної сфери, впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій, розширення асортименту та нарощування обсягів виробництва товарів народного споживання і послуг населенню, випуску конкурентоспроможної продукції, розвитку АПК, прискорення розвитку медичної та мікробіологічної промисловості, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Проведення інноваційної політики необхідно координувати та контролювати державними органами.

Процеси приватизації в Україні не принесли очікуваних результатів тому, що «паперова» форма проведення не накопичує необхідних коштів для структурної перебудови та модернізації виробничих процесів. Більшість підприємств зазнали відтоку інвестицій. Враховуючи довготривалість процесу формування ринкової інфраструктури, необхідність проведення структурної перебудови, відсутність необхідного обсягу фінансових ресурсів, бюджетна політика держави набуває важливого значення для накопичення та розподілу інвестиційно-фінансових ресурсів.