2.5. Філософська антропологія Завдання для самостійної роботи

1. Проаналізувати відмінності дуалістичного та моністичного підходів до визначення біологічно-соціальної природи людини.

З усього розмаїття існуючих підходів у часі зупинимося двома –биологизаторском ісоциологизаторском, виражають крайні позиції з розумінні природи людини.

Річ у тім, що у епоху Просвітництва багато мислителі виділяючи природне й суспільне, розуміли громадське як «штучно» створене людиною і відносили сюди все атрибути життя – духовні потреби, соціальні інститути, моральність, традиції та звичаї. Звідси природне чи природне розглядалося як чи підставу правильного суспільного ладу. Так, Т. Мальтус наприкінці XVIII століття запропонував розглядати громадське життя як арену боротьби окремих осіб за своє існування, де перемагає сильніший, а слабкі приречені на загибель. Він пояснював це природними обставинами, відповідно до якими чисельність населення, зросла в геометричній прогресії, стримується нестачу коштів існування, збільшуються лише у арифметичній прогресії. Тому голод, епідемії, війни, відповідно до Т.Мальтусу, - «природні» й необхідні регулятори громадських відносин.

Визнаючи визначальний влив культурної еволюції,социобиологи намагаються звернути увагу, що наш біологія, нехай на тонкому, структурному рівні впливає нашу мислення та форми діяльності.

Схожі погляди на природу людини, можна знайти й в расистських концепціях, відповідно до якими існують «вищі» і «нижчі» раси, що, зокрема, проявилося під час фашистської ідеології,ратовавшей за «расову гігієну» і здійснення «расового відбору». Цим ідеям співзвучна і одержала розвиток наприкінці ХІХ – початкуXXвв. євгеніка – вчення у тому, якими коштами підприємців і як можна досягати «вищої якості спадковості людини».

Через війну застосування спеціальних навчальних методик, вони оволоділи здатністю діяти, починаючи з приймання їжі і закінчуючи складними навичками листи, навчилися балакать і читати з допомогою абеткиБройля. У результаті сформувалися люди, хоч і які продовжують залишатися сліпими і глухими, але у інші стосунки цілком нормальні. Цей експеримент і що підтверджує, на думку його дослідників, соціальну природу людини.

2. Розкрити роль мови у формуванні свідомості та предметно-практичної діяльності.

Мова — друга сигнальна система людини, в якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися на засіб позначення речей, їх властивостей і відношень, і стали виконувати функцію навмисного повідомлення. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отримує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав можливість відображати останній в узагальненій формі мовних знаків. Людина набула здатності знати те, що безпосередньо сама могла не відчути. Мова внесла новий принцип у роботу центральної нервової системи і стала потужним засобом розвитку людської свідомості. У людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяльності людей. Без мови неможлива ні постановка загальної мети, ні вибір засобів її досягнення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налагодження спілкування людей, ні передання та засвоєння досвіду. Вона є основним матеріальним посієм духовної культури. М. Хайдеггер називав мову домівкою буття, а Х.Г. Гадамер — місцем зустрічі людини зі світом.

Мова — це система знаків. Знаком є будь-який матеріальний об'єкт, що у своєму бутті представляє інші предмети реального світу і у зв'язку з цим може бути використаний у процесі пізнання і спілкування для набуття, збереження, перетворення і передання інформації. Вивчає різного роду знакові системи семіотика.

Отже, поява і розвиток свідомості органічно пов'язані не тільки з доцільною трудовою діяльністю, а й з виникненням і удосконаленням мови. Саме мова була могутньою силою, яка сприяла виокремленню людини з тваринного царства, розвиткові її мислення, організації матеріального виробництва.

Свідомість — це функція мозку людини, який сформувався в людському оточенні, у певному колективі, людському суспільстві, і постійно зазнавав і зазнає їх суттєвого впливу. Але тільки спілкування з людьми, оволодіння мовою, залучення до людської практики і культури роблять людину людиною. Іншого шляху розвитку свідомості не існує.

Сучасна філософія, як і загальна психологія, виокремлюють у структурі індивідуальної свідомості чотири основних елементи: знання, самосвідомість, волю і переживання. Центральне місце займає знання. Воно є інформацією про реальну дійсність, яку людина отримує завдяки органам чуття і мисленню, і фіксує її в мові. Знання — це результат пізнання у формі чуттєвих та інтелектуальних образів, уявлень, суджень, логічних категорій. Воно має різний ступінь достовірності і поділяється на повсякденне та наукове. Знання може бути виражене не тільки природною та штучною мовами, а й мовою жестів (пантоміма), образів та комп'ютерних систем.

Знання, як і мова, є способом існування свідомості. Воно служить не тільки пристосуванню та орієнтації людини в зовнішньому світі, a ft перш за все активному перетворенню нею реальної дійсності та утвердженню свободи і прогресу суспільства. Знання — наймогутніша сила людини.

Отже, свідомість — це функція (або властивість) людського мозку, яка полягає в узагальненому, оцінному і цілеспрямованому відображенні та конструктивно-творчому перетворенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні та самоконтролі поведінки людини.

3 Творчість як спосіб самореалізації особистості.

Становлення цілісної, творчої особистості є нагальною соціальною потребою, виходячи з якої ставила і ставить перед собою певні завдання вся система освіти, а особливо вища школа. Тому втілюється в життя певна організація і реорганізація навчального процесу на основі його гуманізації, демократизації, гуманітаризації, яка б була здатною формувати пізнавальні, професійні, громадянські та інші інтереси особистості, спрямовані на рішення суспільних потреб як мети життєдіяльності особистості. Не викликає сумнівів положення Гегеля, що освіта здатна сформувати «суб’єктивність в її особливості», тобто людину, що усвідомлює свої інтереси як інтереси суспільства.

Освіта також сприяє досягненню і іншої мети суспільної діяльності – свободи особистості. Основним фактором, що зумовлює цілісний розвиток людини, є свободна людська діяльність. Зміст і сама можливість якої залежить від певних суб’єктивних і об’єктивних умов, серед яких чільне місце посідає час, який витрачається суспільством на науку, освіту, мистецтво, тобто того, що сприяє розвитку творчих здібностей, внутрішнього багатства кожної особистості.

Моральність в своїй світоглядній функції дозволяє поєднувати поточне з універсальним, повсякденне з величним і вічним. Моральність робить людське життя осмисленим, виявляє його людський і людяний смисл. Вона формує здатність долати егоїстичну замкненість, "замурованість" у власному «Я». Морально культурна людина вважає «своїм» не лише безпосереднє оточення і навіть не тільки все суспільне, але й світ в цілому.