Тема 2.2. Гносеологія Завдання для самостійної роботи

1. Розкрити співвідношення гносеології та онтології.

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що світ відображається у свідомості людини не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а через призму практично-діяльного відношення людини до світу і до самої себе, через призму потреб і інтересів. Саме пізнавальне відношення людини до дійсності є практичним за своєю природою. В основі відношення людини до світу лежать її потреби й інтереси. Вони можуть бути задоволені тільки в процесі практичного освоєння людиною дійсності.

Якщо потреби орієнтують людину насамперед на об'єкт задоволення потреб, на пізнання властивостей предметів і їхніх взаємозв'язків, які забезпечують задоволення потреб, то інтереси орієнтують людину на соціальні умови, у яких і за допомогою яких забезпечуються можливості задоволення потреб, а також на пізнання зв'язків і законів, що детермінує створення чи усунення соціальних умов, системи соціальних зв'язків і відносин, у яких здійснюється життєдіяльність людей. Таким чином, потреби й інтереси зумовлюють характер і спрямованість ставлення людини до світу і до себе. Щоб задовольняти свої потреби, необхідно створювати знаряддя праці і за їх допомогою виробляти необхідні для життя засоби, а також укладати певну систему суспільних відносин. Для цього людина повинна мати знання про властивості предметів і явищ, про зв'язки, закони природи, володіти знаннями, необхідними для здійснення виробництва, знаннями про суспільство, закономірності і тенденції його розвитку. Важливо зазначити, що всі ці знання фіксують у собі не тільки дані про об'єктивну дійсність, але і виражають оцінку її людиною.

2. Охарактеризувати особливості природничо-наукового та гуманітарного знання.

Усю історію розвитку психології можна охарактеризувати як взаємовідносини дві протилежні підходів — природничонаукового гуманітарної, причому у останні десятиліття спостерігається поступове витіснення першого другим. Спочатку Аристотель стверджував, що вивчення душі є натураліста. Сучасне стан справ можна охарактеризувати як криза спроб побудови психології на зразок природною науки. Наявність окремих розділів психології, які неможливо зарахувати до природничо-науковому лінії (психоаналіз, гуманістична психологія,логотерапия) лише погіршує кризовий стан.

Основні причини, які перешкоджають оформленню психології як природною науки, виступають:

>o духовний характер походження людини, який дозволить розглядати його як об'єкт першої природи чи механізм;

>o рефлексійність і активність людини; неможливість лише управління людиною - щодо людини органічні розуміє позиція, любов, допомогу, підтримка [5].

3 Діалектика чуттєвого та раціонального в пізнавальному процесі

Найпростішою, елементарною формою чуттєвого пізнання є відчуття. Відчуття виникає в мозку людини в результаті дії на органи чуття яких-небудь об'єктів. Матеріальна дія тієї або іншої речі, породжуючи матеріальну реакцію організму, одночасно перетвориться в нову, не властиву самому предмету якість - його суб'єктивний образ. Таким чином відчуття є суб'єктивним ідеальним чином предмета, оскільки відбиває, заломлює дію предмета через призму людської свідомості. Саме через відчуття людина отримує усю первинну інформацію про об'єктивний світ.

Відчуття - це чуттєвий образ окремих сторін, процесів, явища об'єктивного світу. Через активну діяльність людської свідомості образи відчуття, поступаючи в людський мозок, піддаються активній обробці і перетворюються на образи сприйняття.

Сприйняття - це цілісний чуттєвий образ предметів, процесів даних за допомогою спостереження. Сприйняття зароджується і існує у свідомості як форма активного синтезу різноманітних проявів предметів і процесів, яка нерозривно пов'язана з іншими актами пізнавальної діяльності. Саме тому процес сприйняття носить активний і творчий характер.

Мислення здійснюється в трьох основних формах: поняття, судження і висновки. Поняття - це форма думки, в якій відбиваються загальні, істотні властивості, зв'язки і стосунки дійсності. Поняття і кончина зближує те, що їх зміст носить узагальнений і опосередкований характер. Але між ними є і відмінності. Представлення дає наочний образ дійсності. Зміст поняття позбавлений наочності. У представленні відбиті загальні ознаки об'єктів, в понятті ж рівень узагальнення доведений до виділення істотного.

Діалектичний матеріалізм, виділяючи чуттєве і раціональне як два ступені пізнання, не протиставляє їх один одному. Його представники (Маркс, Енгельс) стверджують, що ці східці знаходяться в постійній взаємодії, утворюють нерозривну єдність пізнавального процесу. Раціональні форми пізнання неможливі без форм чуттєвого пізнання. Звідси вони черпають початковий матеріал. У свою чергу, на рівні людської свідомості чуттєве пізнання перебуває під впливом раціонального пізнання. Відчуття, сприйняття, представлення людини несуть в собі характеристики усієї духовно-інтелектуальної діяльності свідомості.

4 Проаналізувати рівні та критерії об’єктивності наукового знання

Наукове знання — система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку.

Наукове знання це:

когнітивна основа людської діяльності;

соціально обумовлена діяльність,

знання, що має різний ступінь достовірності

Наукове знання зазвичай розглядається на двох рівнях — емпіричному і теоретичному. Кожен з цих рівнів послуговується особливими методами дослідження та має різне значення для наукового знання загалом.

Емпіричне знання[ред.]

Емпіричне знання накопичується внаслідок безпосереднього контакту з реальністю при спостереженні або експерименті. Загалом наука спирається на твердо встановлені факти, що були отримані емпіричним, тобто дослідним, шляхом. На емпіричному рівні відбувається накопичення фактів, їх первинна систематизація і класифікація. Емпіричне знання уможливлює формулювання емпіричних правил, закономірностей і законів, які статистично виводяться зі спостережуваних явищ.

Основні методи емпіричного знання це:

Експеримент — спостереження за об'єктами та явищами в контрольованих або штучно створених умовах з метою виявлення їхніх істотних характеристик;

Спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності без внесення змін в реальність, що досліджується;

Вимірювання — виявлення кількісних характеристик досліджуваної реальності. В результаті вимірювання відбувається порівняння об'єктів за певними властивостями;

Порівняння — одночасне виявлення співвідношення та оцінка загальних для двох або більше об'єктів властивостей або ознак;

Опис — фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкти і явища.

Інформація, отримана за допомогою емпіричних методів, зазнає статистичної обробки. ПІсля цього науковці можуть робити певні узагальнення. Одержана інформація має бути верифікованою, тож науковці зобов'язані детально описати джерела інформації та використані методи.

Теоретичне знання[ред.]

Емпіричне знання саме собою рідко може вичерпно пояснити певне явище. Таке знання малоевристичне, тобто воно не відкриває нових можливостей наукового пошуку. Саме тому необхідний теоретичний рівень знання, на якому одержані емпіричні дані вписуються в певну систему. Водночас без певних теоретичних засад неможливо почати жодне емпіричне дослідження.

Таким чином, суть теоретичного знання — опис, пояснення і систематизація процесів і закономірностей, виявлених емпіричним шляхом, а також спроба цілісного охоплення дійсності.

Основні методи теоретичного знання це:

Формалізація — побудова абстрактних моделей, які мають пояснити суть досліджуваних явищ;

Аксіоматизація — теоретична побудова на основі аксіом, тобто тверджень, істиннісь яких доводити не потрібно;

Гіпотетико-дедуктивний метод — побудова дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, які пояснюють емпіричні факти.

Основні компоненти теоретичного знання це:

Проблема — форма знання, змістом якого є те, що ще не пізнане, але що потрібно пізнати, тобто це знання про незнання, питання, що виникло в ході пізнання і вимагає відповіді; проблема включає два основних етапи руху пізнання — постановку і рішення.

Гіпотеза — форма знання у вигляді припущення, сформульованого на основі низки фактів. Гіпотетичне знання носить імовірнісний, а не достовірний характер і вимагає перевірки, обґрунтування. Доведені гіпотизи стають теорією, тоді як інші видозмінюються, уточнюються й конкретизуються, а ще інші відкидаються як помилкові. Вирішальним критерієм істинності гіпотези є практика у всіх своїх формах, тоді як логічний (теоретичний) критерій істини відіграє допоміжну роль.

Теорія — знання, яке дає цілісне відображення закономірних та істотних зв'язків в певній галузі дійсності. Теорія будується з метою пояснення об'єктивної реальності. Головне завдання теорії - опис, систематизація і пояснення всіх наявних емпіричних даних. Проте теорія не описує безпосередньо навколишню дійсність. При формулюванні теорії дослідники оперують ідеальними об'єктами, які на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а обмеженою кількістю властивостей.

Теоретичний рівень знання має дві складові — фундаментальні теорії та теорії, які описують конкретну область реальності, спираючись на відповідні фундаментальні теорії.