Тема 2.4. Філософія історії та соціальна філософія Завдання для самостійної роботи

1. Розкрити суть поняття суспільної свідомості та її відмінність від масової.

Взаємодiя суспiльного буття та суспiльної свiдомостi має ряд особливостей.

Перша. При вiдображеннi в суспiльнiй свiдомостi суспiльного буття немає однолiнiйних суб'єктно-об'єктних вiдношень. Iндивiдуальна духовнiсть як надприродний феномен в суб'єктно-об'єктному вiдношеннi протистоїть природi. Зазначене вiдношення в простому однолiнiйному видi iснує лише при взаємодiї мiж такими протилежними сторонами буття, як природа i людина. Коли взаємодiють люди i вiдображають в своїй свiдомостi один одного, то дiалектика суб'єктно-об'єктних вiдношень ускладнюється.

В суспiльному самопiзнаннi вiдображення реалiзується у всiй повнотi своїх проявiв, а кожний прояв - як наймасштабнiше.

Суспiльна свiдомiсть вiдображає суспiльне буття як цiле, тобто, i економiчнi, i полiтичнi, i духовнi стосунки разом. Таке вiдображення є одночасним пiзнанням, розумiнням i творенням. Iдеальне в суспiльнiй свiдомостi постiйно матерiалiзується в людських стосунках. Кожне "Я" в суспiльствi дiє так, як розумiє ситуацiю за даних умов. В дiю, в стосунки людей вплетене iдеальне. Без iдеального людськi стосунки втрачають людську сутнiсть, людську характеристику. Та суспiльна свiдомiсть несе в собi не тiльки пам'ять про процес формування свiтових релiгiй. В нiй в певнiй формi закодована вся складна система стосункiв, що формувались i розвивались в iсторiї творення та розвитку людства.

Третя особливість. Суспiльна свiдомiсть це i самосвiдомiсть людства. Свiдомiсть пiзнає сама себе, свою гносеологiчну спроможнiсть в рiзних сферах буття, свiй рiвень розвитку, свої можливостi впливу на iншi сторони реальностi.

Суспiльна свiдомiсть є вiдображенням буття в складному триєдиному процесi: пiзнання, розумiння та творення. Вона охоплює буття минуле, сучасне, а через це й частково ближче майбутнє. Будучи вiдображенням суспiльного буття, суспiльна свiдомiсть є в той же час i його стороною, органiчною складовою частиною

Так ми визначили сутнiсть суспiльної свiдомостi та її зв'язок з буттям. Розумiння сутностi суспiльної свiдомостi було б майже мiстичним, коли не враховувати ще однієї її загальної характеристики. Суспiльна свiдомiсть iснує лише через наявнiсть реальної iндивiдуальної духовностi. Взаємовiдношення i взаємозалежнiсть iндивiдуального та суспiльного в духовнiй сферi - один з ключових моментiв розумiння сутностi духовностi як такої.

2. Визначити основні підходи до дослідження суспільства.

Суспільство – одна з основних категорій соціальної філософії, історії та соціології. Тому поняття "суспільство", "суспільне", "соціальне", "соціум" широко поширені. На сьогодні поняття "суспільство" вживається у різних значеннях у філософській, історичній та соціологічній літературі:

Ø Суспільство як окреме суспільство, як самостійна одиниця історичного розвитку (суспільство Стародавнього Єгипту чи Афін, середньовічної Флоренції, сучасної України, Польщі чи Німеччини). Кожне таке суспільство є єдиною, притаманною лише йому системою суспільних відносин, розвивається відносності незалежно від інших суспільств або ж, як часто пишуть, є "соціальним організмом".

Ø Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів (у цьому значенні вживається, наприклад, поняття "європейське суспільство").

Ø Суспільство певного типу (первісне, феодальне, індустріальне чи постіндустріальне, інформативне).

Ø Насамкінець, як сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто людство в цілому.\

Отже, суспільство – це продукт цілеспрямованої і розумово організованої сумісної діяльності великих груп людей, об’єднаних на підставі сумісних інтересів та договору.

3. Інформаційне суспільство та його проблеми.

Значний вплив в розвитку ідей інформаційного суспільства надали роботи М. Кастельса, присвячені аналізу ролі інформацією суспільстві.Кастельс уникає поняття «інформаційне суспільство», на його думку, все суспільства однак використовували інформації і тому були інформаційними, так само й усе суспільства на певної міри були індустріальними. НатомістьКастельс використовує термін «інформаційна епоха», який, на його думку, має велику аналітичну цінність і дозволяє описати певний період змін, що поступово наростали, починаючи з 70-х років.Кастельс також вводить новий термін - «>информационализм», що визначає як «вплив знання на знання як основне джерело продуктивності». Розвитокинформационализма, на думку Кастельса, призводить до появи мережного нашого суспільства та «нової економіки». Тільки сучасних умовах поширення електронних зв'язку інформація стає структуроутворюючої основою розвитку суспільства нових типів. Дотримуючись постулату, що за своєю природою є ресурсом, який легше інших проникає через всілякі перепони та невидимі кордони, він розглядає інформаційну еру як епоху глобалізації. У цьому ядром нова форма комунікаційної організації товариства не інформація як така, а «мережна логіка його базисної структури», що надає розповсюджуваній інформації особливі якості і функції, системно змінюють все основні сфери життєдіяльності людей - від економічно і політично до освіти та міністерства культури. Мережні структури є це й засобом і результатом глобалізації суспільства. Саме мережі, на думку Кастельса, становлять нову соціальну морфологію товариств, а поширення мережевий логіки значною мірою б'є по ході і результаті процесів, що з виробництвом, повсякденної життям, культурою та владою.

У працяхКастельс також зосереджує уваги на трансформації громадських взаємин у різноманітних галузях під впливом розвитку. Специфіка трансформацій залежить від історичних, культурних та інституційних чинників, й інші процеси приносять як сприятливі можливості, і негативні наслідки. Він зазначає, що, як глобальна мережу мереж, стає телекомунікаційної основою мережного нашого суспільства та формулює певні проблеми були, що перешкоджають, на його думку, розвитку такого суспільства.

Зокрема, є велика небезпека, що інфраструктура Інтернету може у чиєїсь власності, а доступу до нього – об'єктом контролю. З іншого боку, неповний охоплення суспільства мережею з різних технічних, економічних чи інституціональних причин, призводить до ізоляції від цього окремих соціальних груп.

Також виділяються проблеми з недостатнім розвитком здібностей до опрацювання інформації та генерації відповідних знань — тобто. придбанням інтелектуальної здібностей до навчання тому, аби навчатися протягом усього життя, віднайденню і переробки інформації, її використанню для знань. Поява мережного підприємства міста і індивідуалізація схем зайнятості призводить до зміни механізмів соціального захисту, у яких грунтувалися виробничі відносини індустріального світу. Нова економіка запізнюється із запровадженням нових гнучких процедур інституціонального регулювання. Зрушення убік комп'ютеризованих глобальних мереж як організаційної основи капіталу значною мірою підірвав регулятивні здібності, як національних урядів, і міжнародних інститутів, отже потрібні нові механізми регулювання.Кастельс, як і Тоффлер, висловлює побоювання про можливість виходу з-під контролю людини створених нею технологічних пристроїв, а позаяк життя людей дедалі більше залежить від техніки, вона може виникнути небезпека глобальні катастрофічні наслідків всього суспільства

4. Вказати на сутність та основні завдання філософії історії

Філософія історії – це наукова теорія історії,

критичне переосмислення різноманітних

напівлегендарних або й відверто міфічних

відомостей і переказів.

Анн Робер Жак Тюрго

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з’ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального і локального, конкретно-історичного і архитипного, центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального в світовій історії тощо.

Філософія історії донедавна залишалася в Україні поза увагою суспільствознавців-дослідників та освітян. І не випадково, адже з ортодоксально марксистських позицій вона тлумачилась як донаукова спекулятивна галузь знань про розвиток людського суспільства. Як така вона або ж була приречена(з виникненням «наукового розуміння» історії) припинити своє існування, або ж мала б перетворитися на такий собі закут людських уявлень про історичний процес(теоретично неспроможний і ідеологічно реакційний).

Реальний перебіг процесів як самого суспільного життя та його осягнення і справді довів недолугість, проте не філософії історії, а подібного однобічного її розуміння.

У контексті західноєвропейської культури з другої половини 18ст. розпочинається поступова, але кардинальна трансформація у різних галузях пізнання. Якщо досі означені галузі знань вичерпувалися емпіричними узагальненнями, то далі відбувається їх найінтенсивніша теоретизація.

Отака філософія історії й справді на середину 19ст. виявила свою принципову обмеженість та безперспективність. Та це аж ніяк не означає, що безперспективною стала філософія історії взагалі. Традиційна, спекулятивна філософія історії відійшла у минуле тому, що внаслідок подальшого поступу людського пізнання вона розгалузилася.