Тема 2.3. Філософія як аксіологія Завдання для самостійної роботи

1. Перегляд з позиції аксіології основ онтології та гносеології.

Онтологія — вчення про суще, першооснову, систему найзагальніших понять матерії, за допомогою яких осягається, усвідомлюється дійсність. Ще в XVII ст. німецький філософ Ральф Гоклініус, розглядаючи суть буття, ввів поняття онтологія для визначення окремої галузі філософського знання, що вивчає суть і зміст буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність тощо. Проблемам онтології присвячені майже всі філософські системи. Зокрема, починаючи з XVII ст. у Києво-Могилянській академії в курсах метафізики висвітлювалися питання онтології: взаємодія буття і суті, суті й існування та ін. Тоді ж вважалося, що буття має три основні визначення: єдине, істинне і добро. У першій половині XX ст. в Європі філософське життя характеризується пошуками, спробами створення загальної онтології, формулюється не тільки концепція неотомізму з його давніми теологічними поясненнями буття, а й феноменологія Едмунда Гуссерля з відмовою від гносеологізму і філософія Макса Шеллера, спрямована на прорив до реальності. Найповніше проблема онтології відображається в неореалістичній новій онтології Миколи Гартмана, німецького філософа — ідеаліста, де пізнання виступає вторинним. Поширений у 20 — 60-х роках XX ст. екзистенціалізм розвинув суб'єктивну онтологію. У центрі філософії Мартіна Хайдеггера стоїть проблема змісту буття, що розкривається через аналіз суб'єктивного людського існування. Екзистенціаліст Жан-Поль Сартр прагнув створити феноменологічну онтологію. 

2. “Благо – істина – добро ” як вищі цінності (платонівська традиція).

Бла́га — засоби задоволення людських потреб.

Блага розділяються:

а) за натуральними характеристиками — на продукти і послуги;

б) за ступенем віддаленості від кінцевого споживання — на споживчі блага і ресурси;

в) за тривалістю використання — на короткочасні і довготривалі;

г) за характером споживання — на приватні і суспільні.

ґ) за природою — на матеріальні і духовні

І́стина — одна з центральних категорій гносеології[1], правильне відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини[2], її уявленнях, поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях об'єктивної дійсності[3].

У тлумачному словнику української мови істина трактується також як правда, як положення, твердження, судження, перевірене практикою, досвідом[4]. В мовах програмування «істина» — одне з двох значень, які можуть приймати логічні змінні[4]. У формальній логіці істиною вважають одне з двох логічних значень, яке приписують судженням (висловлюванням).

Абсолютна істина — повне, вичерпне знання.

Об'єктивна істина — такий зміст наших знань, що не залежить від суб'єкта за змістом (за формою завжди залежить, тому істина суб'єктивна за формою).

Відносна істина — форма вираження об'єктивної істини, яка відображає певну повноту знань, певну міру чіткості і точності, яка досягнена на певному етапі розвитку науки.

Добро́ — категорія етики, якою позитивно оцінюють певну поведінку, явища чи події. Добро — благо, моральне, правильне, стверджувальне, позитивний початок, корисне, пожиточне. Протистоїть злу, поганому, руйнівному, негативному початку. Людській волі є властивим бажання добра, краси або правдивого щастя. Кожна людина гостро відчуває природнє бажання добра, яке б зробило її правдиво щасливою. З цього приводу Святий Августин в своїх Сповідях писав:«Наше серце, Господи є невгамовним до часу коли воно знайде відпочинок у Тобі» (Книга 1. гол. 1).

Бажання добра, яке б зробило людину щасливою, не є чисто гіпотетичним бажанням, це вроджена основа в самій людській природі, а природа є постійною і стабільною, знаходиться в усіх людях, в усіх місцях, в усіх часах. Крім того це бажання — належить самій природі волі людини, яка є аперитивним членом, що має універсальне добро за ціль.

3. Проаналізуйте наступні відношення: “потреба – інтерес - цінність” та “цінність – норма - ідеал”

Потре́би —Потреби поділяють на групи:фізіологічні;екзистенціальні;престижні;особистісні;духовні.

Економічні потреби виступають основою діяльності людей. Потреби виступають як ідеальний внутрішньо спонукальний мотив їхньої діяльності. Потреба в найзагальнішому вигляді є усвідомленою індивідом необхідністю в певних духовних, матеріальних благах та послугах — його ідеальним прагненням.Види потреб:

Матеріальні: в їжі, одязі, предметах побуту, житлі (вони вважаються базовими).

Духовні: в освіті, вірі, в підвищенні кваліфікації, в художній творчості, в розвитку науки та мистецтва.Соціальні: в медичному обслуговуванні, в вихованні дітей, у вільному часі, в гідних умовах праці і навчання, а також відпочинку.

Інтере́с (у праві) — прагнення особи повніше задовольняти свої потреби і бажання, що прямо не формалізовано в конкретному суб'єктивному праві, проте не суперечить праву як такому.

Ці́нність — будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе. Вивченню людських цінностей присвячений розділ філософії аксіологія, який підрозділяється на етичну й естетичну аксіологію. Сучасні емпіричні дослідження людських цінностей охоплює теорія цінності.Цінності — це також соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружба тощо.За результатами «Світового обстеження цінностей», що проводиться під керівництвом Рональда Інґлегарта, цінності людей зазнають поступових змін під впливом поліпшення матеріальних умов житт

Но́рма (лат. norma — дослівно «косинець», у переносному значенні — «правило») — регулятивне правило, яке вказує межі свого застосування; відповідає чомусь типовому або звичайному. Ідеа́л (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений устрій суспільства, вища абсолютна істина, довершений взірець Бог.

Уявлення про ідеал, перетворення природи на основі цього уявлення є специфічно людською формою життєдіяльності, що відрізняє її від діяльності тварин. Як загальна форма діяльності, ідеал виступає у всіх областях суспільного життя:соціальній олітичній

Етичній стетичній і ін.Категорія ідеалу має глибоке соціальне значення. Упродовж століть «прогресивні класи» в боротьбі проти «віджилих форм суспільних відносин» черпали свій ентузіазм у високих ідеалах свободи, рівності, братерства.

Поняття ідеал застосовується однаково як до абстрактних понять, так і до конкретних речей:ідеал добра

ідеал жіночої краси

ідеал чоловічої краси

ідеал держави

ідеал громадянина і ін.

4 Порівняйте реальні та ідеальні цінності

У матеріалістичній філософії матерія визначається як субстанція (від латів. substantia - те, що лежить в основі), основа усіх речей і явищ у світі. До універсальних властивостей матерії відносять ту, що не її створила і неуничтожимость, вічність її існування в часі і нескінченність в просторі, невичерпність її структури. Матерії властиво рух як всяка зміна взагалі (фізичне, хімічне, біологічне, соціальне рухи матерії).

З поняттям матеріального нерозривно зв'язне поняття ідеального (оскільки вони визначаються як правило один через одного, не можна представити свідомість поза носієм, змістом, і матерію - поза її віддзеркаленням).До. Маркс таким чином визначає ідеальне: "Ідеальне - це матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній". Ідеальними образами називаються тому, що вони, хоча за змістом і відповідають об'єктивним предметам і явищам, але не містять в собі жодної матеріальної властивості, тобто вони позбавлені маси, протяжності і так далі. Ідеальне відрізняється від матеріального в тому плані, як думка про той або інший предмет і сам предмет.

Ідеальне - суб'єктивний образ об'єктивної реальності, результат освоєння світу людиною, представлений у формах його свідомості, діяльності і культури. Сферу ідеального утворюють різноманітні форми віддзеркалення дійсності : чуттєві і уявні образи, способи їх побудови і операції ними, духовні цінності і орієнтації. Ідеальне виступає як система стосунків між незалежними від свідомості і волі об'єктивними явищами і людиною, здатною ці явища відтворювати і перетворювати в процесі своєї теоретичної і практичної діяльності. Будучи похідним від матеріального, ідеальне придбаває відносну самостійність, стаючи активним початком життєдіяльності.