2.1. Характеристика харчової промисловості України.

Харчова́ промисло́вість України включає в себе понад 40 різноманітних галузей виробництва: борошномельнокруп'яну, цукрову, спиртову, пивоварну, хлібопекарську, кондитерську, молочну, рибну, крохмально-мелясну, лікеро-горілчану, макаронну, м'ясну, олійно-жирову, виноробну, консервну, соляну, овочеву тощо. Крім харчосмакової продукції, Х.п. випускає добрива, комбікорми, тютюнові, косметичні вироби, мило тощо.

Харчова промисловість України — це тисячі великих, середніх і малих підприємств різної форми власності, які виробляють майже 20 % від загального обсягу промислової продукції. Найбільша частина реалізованої продукції — це напої, м'ясні і молочні продукти, тютюнові вироби, хліб і хлібобулочні вироби, жири.

2.2.Вплив гмо на Людину

Будь-які продукти, що з'являються в нашій тарілці легко можуть виявитися генетично модифікованими. Суперечки про шкідливість чи нешкідливість модифікованої їжі йдуть і, напевно, будуть тривати ще багато років. Обмовимося, що створена для вивчення цього питання організація при Європейському союзі беззастережно винесла вердикт про повну нешкідливість трансгенних продуктів для вживання у якості страв людиною. Незважаючи на це тільки деякі держави Євросоюзу дозволяють вирощувати в себе або імпортувати генно модифіковані продукти. Офіційне пояснення це турбота про правовий бік питання.

У країнах СНД загальна точка зору на цю проблему не вироблена, а ось трансгенні продукти завозяться в неконтрольованих кількостях. В наш час, одною з основних позицій, що вказує на шкідливість ГМ-продуктів, полягає в тому, що мікроорганізми які населяють травний тракт людини можуть вибирати посторонні гени і впроваджувати їх у себе. Так,методом підселення, гени мають можливість функціонувати. Яким може бути їхній вплив на організм людини? Існують гени, які активізують швидкий ріст та набування форми в овочах і фруктах . Такі гени можуть сприяти росту різних новоутворень .Генно модифіковані картопля та соя можуть бути причиною порушення функції залоз внутрішньої секреції та алергічних реакцій.

ЩО Ж РОБИТИ НАМ – ПРОСТИМ СПОЖИВАЧАМ?

Як вберегти себе від шкідливого впливу генно модифікованих продуктів,в ситуації,коли не всі подібні продукти не мають відповідного маркування,а навіть вміст маркованих продуктів залишає відкриті питання,в звязку з недосконалістю законодавства.

Виробники ГМО запевняють, що можуть вирішити проблему голоду,бо їх рослини добре захищені від шкідників,засух,несприятливих впливів навколишнього середовища і дають великі врожаї. Чому тоді щорічно по кілька країн відмовляються від застосування генетично модифікованих продуктів? І який вплив ГМО на організм людини?

Недавно певний громадянин Росії і інтервю місцевій газеті розповів , що кілька років поспіль немає проблем з вирощуванням картоплі на своїй землі.За його словами з невідомих причин її не їсть колорадський жук. Картоплю швидко розібрали сусіди та посадили на свої ділянки, їх дуже порадувала можливість позбавитися від смугастого загарбника.

Ніхто з них не знав, що вирощує генетично модифікований сорт картоплі «Новий лист», що був розкрадений з експериментальних посадок в кінці 90-х. Щоправда, за офіційною версією, всі рослини та плоди, отримані в результаті цього експерименту, повинні були знищити,через загрозу безпеці.

Сьогодні ГМО компоненти містять в багато звичних нам доступних продуктів харчування, навіть дитячі суміші.

ЩО ЯВЛЯЮТЬ СОБОЮ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНІ ОРГАНІЗМИ І ЯКІ РИЗИКИ ЇХ ВЖИВАННЯ

Сучасні технології дозволяють вченим брати гени з клітин одного організму і вбудовувати їх у клітини іншого,припустим, рослини чи тварини. Завдяки такому переміщенню організм наділяється нової характеристикою – наприклад, стійкістю до певної хвороби або шкідника, посухи, морозу, а також іншими, на перший погляд, корисними властивостями. Генна інженерія дала людині можливість творити дива. Ще кілька десятків років тому сама думка про те, щоб схрестити, скажімо, помідор і рибу, здавалася абсурдною. А сьогодні цю ідею успішно втілили в життя, створивши холодостійкий помідор, – в овоч пересадили ген північноатлантичної камбали. Аналогічний експеримент був проведений з полуницею. Ще один приклад – картопля, яку не їсть колорадський жук (перенесення в рослину гена земляної бактерії наділило його здатністю продукувати у своїх листах токсичний для жука білок). Є дані, що в пшеницю «вбудували» ген скорпіона – для забезпечення стійкості до посушливого клімату. Японські генетики ввели в геном свині ген шпинату: в результаті м'ясо стало менш жирним.

За офіційними відомостями, сьогодні в світі ГМ-культурами (соя, кукурудза, рапс, бавовна, рис, пшениця, а також буряк, картопля і тютюн) засіяно понад 60 млн. гектарів. Найчастіше культурні рослини наділяють стійкістю до гербіцидів, комах або вірусів. Також у них вбудовують вакцини і ліки проти різних хвороб. Наприклад, виведений салат-латук, який виробляє вакцину проти гепатиту В, банан, що містить анальгін, рис із вітаміном А.

Трансгенна овоч чи фрукт виходить яскравим, великим, соковитим і неприродно ідеальним. Розріжеш це красиве воскове яблучко – воно лежить кілька годин без зміни кольору. А наш рідний «білий налив» через 20 хвилин темніє, тому що в яблуці відбуваються окислювальні процеси, передбачені природою.

ЯКИЙ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ МАЮТЬ ГМО?

Мільйони людей в усьому світі кожен день вживають їжу, що містить ГМО. При цьому питання впливу ГМО на здоров'я людини досі залишається без відповіді. Дискусії на цю тему тривають у світі більше 10-ти років. Вчені-генетики ніяк не дійдуть певного думку про те, як же впливають на організм людини трансгенні продукти, якими можуть бути наслідки їх споживання у віддаленому майбутньому. Адже з моменту їх появи минуло трохи більше 20-ти років, а це надто малий термін для остаточних висновків.

Деякі експерти вважають, що змодельовані гени здатні викликати генетичні мутації в клітинах організму людини.Отже ГМО можуть здійснювати негативний вплив на організм людини.

Вчені не виключають, що ГМО можуть стати причиною алергій і серйозних порушень обміну речовин, а також збільшувати ризик виникнення злоякісних пухлин, придушувати імунну систему і привести до несприйнятливості організму до окремих медичних препаратів. З кожним днем з'являються нові наукові дані, що підтверджують факти негативного впливу ГМО на піддослідних тварин, у яких всі процеси в організмі протікають набагато швидше, ніж у людини.

Існує побоювання, що широке застосування генів стійкості до антибіотиків при створенні ГМО може сприяти поширенню нових штамів хвороботворних бактерій, несприйнятливих до ліків проти інфекцій. У такому випадку багато медичні препарати будуть просто неефективними.

За даними досліджень британських вчених, оприлюднених, ГМО мають властивість затримуватися в організмі людини і в результаті так званого «горизонтального поширення» вбудовуватися в генотип мікроорганізмів кишечника (раніше подібна можливість заперечувалась). У 2003 р. були отримані перші дані про те, що ГМ-компоненти виявлені в коров'ячому молоці. А вже через рік у пресі з'явилися скандальні дані про трансгени у м'ясі курчат, вигодуваних на ГМ-кукурудзу.

Учені особливо виділяють ризики, пов'язані з використанням ГМО у фармацевтиці. У 2004 р. одна американська компанія повідомила про створення сорти кукурудзи, з якого в подальшому планувалося отримання протизаплідних препаратів. Неконтрольоване перезапилення такого сорту з іншими сільгоспкультурами може призвести до серйозних проблем з народжуваністю.

Незважаючи на наведені факти, слід враховувати, що довгострокові дослідження безпеки трансгенних продуктів не проводилися, тому ніхто не може точно стверджувати про будь-який негативний вплив їх на людину. Втім, як і заперечувати таке.

Стратегія розвитку аграрного сектору економіки України на період до 2020 року.

Ключові проблеми розвитку аграрного сектору економіки України:

нерівномірність розвитку різних форм господарювання (укладів) при послабленні позицій середньорозмірного виробника внаслідок створення для різних за розмірами та соціальним навантаженням економічних суб’єктів формально однакових, але не рівних умов господарювання;

недостатність нормативно-правових засад та відсутність мотивації до кооперації та укрупнення дрібних сільськогосподарських виробників в рамках сільських громад, низька товарність виробництва продукції, ослаблення економічного підґрунтя розвитку сільських громад;

нестабільні конкурентні позиції вітчизняної сільськогосподарської продукції та продовольства на зовнішньому ринках через не завершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності сільськогосподарської сировини та харчових продуктів;

низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва;

ризики збільшення виробничих витрат через зростання зношеності техніки, переважання використання застарілих технологій, при зростання вартості невідновлювальних природних ресурсів в структурі собівартості;

значні втрати продукції через недосконалість інфраструктури аграрного ринку, логістики зберігання;

відсутність мотивації виробників до дотримання агроекологічних вимог виробництва;

обмежена ємність внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, обумовлена низькою платоспроможністю населення;

недостатня ефективність самоорганізації та саморегулювання ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, складність у виробленні консолідованої позиції сільськогосподарських товаровиробників у захисті своїх інтересів;

непоінформованість значної частини сільськогосподарських виробників про кон’юнктуру ринків та умови ведення бізнесу в галузі;

незавершеність земельної реформи.

Стратегічні цілі розвитку аграрного сектору:

• гарантування продовольчої безпеки держави;

• забезпечення прогнозованості розвитку та довгострокової стійкості аграрного сектору на основі його багатоукладності;

• сприяння розвитку сільських поселень та формування середнього класу на селі через забезпечення зайнятості сільського населення та підвищення їх доходів;

• підвищення інвестиційної привабливості галузей аграрного сектору та фінансової безпеки сільськогосподарських підприємств;

• підвищення конкурентоспроможності продукції, ефективності галузей, стабільність ринків;

• розширення участі України у забезпеченні світового ринку продукцією сільського господарства та продовольства;

• раціональне використання сільськогосподарських земель та зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на довкілля.

Принципи розвитку аграрного сектору

1. У сфері організації аграрного виробництва:

1.1. Багатоукладність при пріоритетності формування селоутворюючих господарств;

До селоутворюючих відносяться наступні форми господарювання:

– сімейні господарства, які базуються переважно на власній праці, ведуть товарне виробництво, орієновані на збільшення загального доходу господарства (сім’ї), а тому більше мотивовані до виробництва працемісткої сільськогосподарської продукції;

– сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, включаючи фермерські господарства, які зареєстровані за місцем здійснення господарської діяльності, їх власники проживають в громаді, базуються на переважно найманій праці односельчан;

1.2. Збалансованість розвитку за економічними, соціальними та екологічними критеріями;

1.3. Формування зацікавленого в довгостроковому ефективному господарюванні відповідального виробника/користувача (власника) землі.

2. У сфері формування та здійснення державної аграрної політики:

• пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці;

• упередження загроз продовольчій безпеці та забезпечення її в умовах глобалізації;

• застосування інструментів стратегічного управління розвитком аграрного сектору та оперативного впливу на кон’юнктуру ринку;

• диференційованість підходів до формування умов державної підтримки сільськогосподарських виробників залежно від встановлених критеріїв їх діяльності;

• орієнтація на підтримку розвитку кооперації та кластерної організації виробництва;

• розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування частини повноважень держави щодо регулювання аграрного ринку, в тому числі контролю якості та безпечності продукції;

• формування позитивних довгострокових очікувань сільськогосподарських виробників;

• створення умов для запровадження найкращих за продуктивністю, ресурсомісткістю та енергоефективністю засобів виробництва та технологій;

• стимулювання раціонального аграрного природокористування;

• урахування регіональних умов у розвитку сільського господарства.

Цільові орієнтири реалізації Стратегії

(до 2020 року порівняно з 2012 роком)

1. Макроекономічні показники розвитку галузі

Збільшення обсягів валової продукції сільського господарства (у порівняних цінах) – у 1,3рази.

Збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продовольства на 3-4% щорічно.

Зростання середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства до середньої по галузях економіки.

2. Продовольча безпека

Забезпечення пропозиції основних видів сільськогосподарської продукції, та продовольства (зерно молоко, м'ясо, цукор, яйця, олія соняшникова, овочі) вітчизняного виробництва на внутрішньому ринку на рівні не менше 80 відсотків від внутрішнього попиту.

3. Конкурентоздатність

Зменшення витрат енергетичних ресурсів на 1 тонну виробленої продукції в середньому на 1-2 % щорічно.

Створення та функціонування саморегулівних організацій у всіх агропродуктових ланцюгах.

Збільшення питомої ваги сільськогосподарської продукції, що реалізується за довгостроковими контрактами, у загальному обсязі реалізації на 1% щорічно.

Пріоритетні напрями досягнення стратегічних цілей

1. Забезпечення продовольчої безпеки держави:

1) формування стратегічних продовольчих запасів держави;

2) забезпечення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції та продовольства відповідно до вимог продовольчої безпеки та можливості реалізації експортного потенціалу;

3) забезпечення якості та безпечності сільськогосподарської сировини та харчових продуктів, дотримання вимог до їх виробництва:

– удосконалення системи сертифікації виробництв та стандартизації продукції сільського господарства, максимальне охоплення системами управління якістю та безпечністю підприємств переробної та харчової промисловості;

– формування мережі лабораторій для визначення якості сільськогосподарської продукції та продовольства;

– делегування частини повноважень із контролю відповідності стандартам сільськогосподарської продукції та продовольства саморегулівним об’єднанням на основі взаємовідповідальності.

4) створення системи логістики і забійних пунктів живої худоби та птиці, інших елементів ринкової інфраструктури для дрібних господарств;

5) моніторинг та прогнозування ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, реагування на ринкові ризики.

2. Земельні відносини:

1) гарантування захисту прав власності та законних інтересів власників земельних ділянок;

2) створення сприятливих умов для набуття пріоритетного права власності/користування сільськогосподарськими землями особами, які проживають в сільській місцевості та господарюють виключно та переважно власною працею;

3) включення земель сільськогосподарського призначення до ринкового обігу та державне регулювання обігу сільськогосподарських земель, зокрема шляхом:

– поетапне запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення:

– на першому етапі – вихід на ринок Державного Земельного Банку з метою формування передумов для запровадження вільного обігу земель сільськогосподарського призначення, зокрема шляхом їх консолідації (до зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення);

– на другому етапі – запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення на всій території країни.

– поліпшення системи державного контролю в сфері земельних відносин, зокрема шляхом недопущення неконтрольованої зміни цільового призначення;

– запобігання спекулятивним операціям в сфері обігу земель сільсько-господарського призначення через заборону перепродажу земельних ділянок протягом певного строку та встановлення диференційного підходу до оподаткування таких операцій;

– недопущення монополізації обігу земель сільськогосподарського призначення, зокрема через обмеження площі земель сільськогосподарського призначення, що може знаходитись у власності або оренді однієї особи;

4) удосконалення орендних відносин, зокрема шляхом стимулювання довгострокової оренди земель сільськогосподарського призначення, встановлення мінімального терміну укладання угоди оренди земель сільськогосподарського призначення та визначенні умов дострокового їх розірвання, запровадження консолідованої відповідальності колективу орендарів при наданні в оренду консолідованих масивів земель сільськогосподарського призначення;

5) стимулювання раціонального і ефективного використання земель та підвищення рівня екологізації сільськогосподарського землекористування.

3. Фінансова політика:

1) Фіскальна політика – створення прозорих інструментів системи оподаткування аграрного сектору залежно від його економічних особливостей та соціальної ролі:

– встановлення режиму оподаткування операцій зі зміни власника земельних ділянок залежно від періоду володіння;

– поетапна трансформація системи оподаткування в аграрному секторі:

– спеціальний режим оподаткування зберігається на період його дії згідно чинного законодавства;

– розробка нового інструментарію системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників різних форм господарювання.

2) Бюджетна підтримка – забезпечення стабільної системи державної підтримки аграрного сектору:

– запровадження середньострокового бюджетного планування, зокрема системи індикаторів фінансування аграрного сектору;

– надання переваги державній підтримці заходам, що не причиняють неефективний розподіл ресурсів в аграрній сфері;

– запровадження цільової підтримки на поворотній основі з умовою формування відповідальних за цільовий результат господарів;

– перехід до порядків переважно компенсаційних виплат взамін порядкам виплат по заявочному принципу;

– пріоритет фінансування інноваційно-інвестиційних проектів на засадах державно-приватного партнерства;

– встановлення критеріїв доступу до коштів прямої бюджетної підтримки з урахуваннямселоутворюючої ролі та вимог агроекології.

3) Фінансово-кредитна політика:

– створення дієвої системи земельної іпотеки;

– розвиток системи кредитного забезпечення аграрного сектору, в тому числі шляхом застосування аграрних розписок та електронних складських свідоцтв.

4. Регуляторна політика в аграрному секторі:

1. Адміністративне регулювання:

1) формування ефективної регуляторної системи на засадах державно-приватного партнерства, впровадження ризик-орієнтованого підходу при здійсненні державного контролю;

2) делегування частини повноважень з питань регулювання аграрного ринку саморегулівним галузевим і агропродуктовимоб’єднанням та розширення їх участі у формуванні і реалізації державної аграрної політики;

3) зменшення регуляторного навантаження на агробізнес за рахунок максимального скорочення кількості дозволів та ліцензій;

4) впровадження системи «єдиного вікна» з надання адміністративних послуг для представників аграрного бізнесу.

2. Технічне регулювання:

1) адаптація до вимог ЄС і СОТ технічного регулювання безпечності продукції;

2) підвищення відповідальності галузевих саморегулівних, кооперативних об’єднань у здійсненні контролю якості та безпечності продукції, виробленої її членами;

3) обмеження безпосереднього контролю сімейних, малих та середніх господарствах в разі, якщо вся продукція реалізується на товарні ринки через кооперативи.

3. Регулювання ринків:

1) відмова від адміністративного регулювання цін та перехід до регулювання обсягів виробництва (на основі продуктових балансів) при залученні національних галузевих саморегулівних об'єднань виробників;

2) стимулювання споживчого попиту через запровадження програм адресної підтримки малозабезпечених категорій населення;

3) зниження ринкових ризиків для суб’єктів господарювання через урізноманітнення ринкових інструментів – страхування, гарантійних фондів, форвардної торгівлі, торгівлі деривативами, електронної торгівлі, тощо;

4) удосконалення системи інформаційно-аналітичного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, запровадження системи оперативного моніторингу ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, розбудова розвинутої системи сільськогосподарського дорадництва.

5. Конкурентоспроможність продукції сільського господарства та продовольства:

1) створення мотивації до технологічного переоснащення та модернізації галузей аграрного виробництва, в тому числі через стимулювання забезпечення необхідними машинами, обладнанням та виробничою інфраструктурою кооперативних структур;

2) сприяння розвитку галузевих, міжкооперативних об’єднань товаровиробників та підвищення рівня їх відповідальності за формування та дотримання галузевих балансів, за якість і безпечність продукції, виробленої її членами, в т.ч. шляхом створення колективних брендів продуктів;

3) запровадження системи узгодження економічних інтересів в ланцюжку «виробництво-переробка-торгівля»;

4) сприяння становленню системи спільної реалізації продукції національного аграрного сектору на цільових зовнішніх ринках;

5) створення умов для поглиблення переробки продукції, яка направляється на експорт;

7) формування дієвої інфраструктури аграрного ринку і забезпечення розширеного доступу виробників до організованих каналів збуту сільськогосподарської продукції, зокрема мережі складських та елеваторних потужностей, а також розширення можливостей участі малих форм господарювання в організованому ринку;

8) стимулювання раціонального розміщення і спеціалізації аграрного виробництва відповідно до природнокліматичних умов.

9) наукове забезпечення інноваційного розвитку, формування партнерських відносин між саморегулівними об’єднаннями сільськогосподарських товаровиробників, державою та галузевою наукою в сфері розвитку насінництва, селекції та племінної справи, техніко-технологічного забезпечення аграрного сектору;

10) сприяння розвитку органічного землеробства, передусім у малих та середніх господарствах.

6. Розвиток галузей аграрного сектору економіки:

1. Галузі, що потребують пріоритетної підтримки:

1) у тваринництві

– м’ясне скотарство, свинарство, козівництво, вівчарство, кроликівництво, бджільництво, індиківництво за рахунок мотивації сімейних, малих та середніх господарств і їх кооперативів;

– свинарство у великих господарствах при високому рівні автоматизації та механізації;

– молочне скотарство за рахунок розвитку довгострокових контрактних відносин із молокопереробними підприємствами цільно– та кисломолочного напрямів, виробництва сухого молока (переважно для постачання на експорт);

– молочне скотарство у сімейних, малих та середніх господарствах, їх кооперативах за рахунок становлення і розвитку регіональних торгових марок із виробництва усіх видів сирів, інших молочних продуктів підвищеної доданої вартості;

2) у рибництві

– розвиток аква– та марикультури на водних об’єктах загальнодержавного та місцевого значення;

– будівництво та підтримка роботи рибопромислового флоту.

3) у рослинництві

– ягідництво, садівництво, виноградарство та непромислове виноробство, овочівництво за рахунок мотивації сімейних, малих та середніх господарств і їх кооперативів;

4) розвиток харчової та переробної промисловості:

– стимулювання виробництва нових видів продукції (біоетанолу, ріпакової та соєвої олії) та розширення виробництва дитячого харчування, харчових концентратів.

2. Галузі, що розвиватимуться за рахунок переваг різних форм господарювання:

– виробництво зернових та технічних культур великими господарствами на основі їх стійких зовнішньоекономічних відносин та інтеграції із зерноторговими, зернологістичними та олійноекструдними підприємствами;

– виробництво зернових у середніх господарствах та у кооперативах за рахунок покращення можливостей для цих учасників в участі в організованому ринку;

– виробництво харчових продуктів на підприємствах стратегічних інвесторів (з відомими на цільових ринках торговими марками);

– розбудова мережі складських та елеваторних потужностей, що надають послуги виробникам зернових та зернобобових за рахунок розвитку організованого ринку;

– розвиток виробництва альтернативних видів енергії, насамперед застосування методів виробництва біопального із культур, продукція яких не використовується з продовольчою метою та на корм.

7. Раціональне використання природних ресурсів, залучених до господарського процесу в аграрному секторі:

– впровадження системи моніторингу та контролю якості всіх земель сільськогосподарського призначення шляхом обов‘язкової агрохімічної паспортизації;

– створення умов для збереження, відтворення та підвищення родючості ґрунтів;

– регламентація розміщення у сівозмінах екологічно деструктивних культур відповідно до науково обґрунтованих норм;

– відновлення зрошувальних та меліоративних систем;

– стимулювання землекористувачів до раціонального використання і охорони земель сільськогосподарського призначення.

Механізм реалізації Стратегії

Стратегія реалізовуватиметься шляхом розроблення, ухвалення та запровадження Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, яка за структурою відповідатиме Стратегії, визначатиме шляхи та способи реалізації її завдань по кожному із пріоритетних напрямів, міститиме перелік заходів, обсягів і джерел фінансування, очікуваних результатів (індикаторів), строків та відповідальних виконавців зі сторони Уряду та партнерів зі сторони учасників ринку.

Моніторинг та оцінка реалізації Стратегії

Моніторинг, контроль та оцінку реалізації Стратегії здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. До моніторингу з метою дотримання об'єктивності та неупередженості залучатимуться наукові установи, неурядові організації та незалежні інститути. Оцінка ефективності реалізації Стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання вищезазначеної Державної програми.

Теорія золотого мільярда

У статті «Якщо деградує середовище мешкання. Мрія про "золотий мільярд"» Рудольф Баландін писав: «.. Так вже вийшло, що про цей самий мільярд обраних я почув в кінці вісімдесятих, працюючи в одній із наукових груп, яка готувала екологічну концепцію доповіді тодішньому керівнику СРСР до наради у Ріо-де-Жанейро. На одному із засідань виступив академік Нікіта Моісеєв. Він... повідомив, що вихід із глобальної екологічної кризи, яка насувається, перш за все в обмеженні народжуванності і доведення числа землян до одного мільярду.

— Одного мільярду кого?

— спитав я.

— Одного мільярду самих гідних людей. Саме стільки може існувати в біосфері, не руйнуючи її... Але це будуть найкращі люди, золотий мільярд...»

За словами Сергія Кара-Мурзи, золотий мільярд споживає левову частку всіх ресурсів на планеті. Якщо хоча б половина людства почне споживати ресурси в такій кількості, їх очевидно не вистачить.

Перший закон народонаселення сформулював Томас Мальтус у книзі “Досвід про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства” (1798), де показав загрозу зростаючого населення, що збільшується у геометричній прогресії та ресурсами продовольства, які зростають в арифметичній прогресії. Він розрахував максимально можливу кількість населення Землі, стверджуючи, що для підтримки комфортного рівня життя окремої людини населення планети повинно становити 1,4 млрд. Сучасні “мальтузіанці” скоротили цю цифру до мільярда, який назвали “золотим”. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд людей, на 2009 рік – понад 6,5 млрд. За даними ООН, сировини й енергії вистачить (за оптимального використання) лише на 1 млрд чоловіків. Не випадково, що до золотого фонду "одного мільярда" належать такі країни, як США, Японія, країни ЄС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, пострадянського простору, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з "місця під сонцем" і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Американський дослідник Френсіс Фукуяма поділяє народи на історичні і постісторичні. Якщо для других можливі конфлікти і голод, то перших можуть тривожити лише теми нудьги і духовної порожнечі постісторичного буття. Теоретик “відкритого суспільства” включає в обрані – історичні народи. До постісторичних відносяться чотири мільярди людей, що живуть на грані існування, тобто 2/3 населення планети. Під егідою ООН за останні десятиліття розроблена різностороння концепція сталого розвитку суспільства і економіки. Для ефективного функціонування цієї системи достатньо 20% найкваліфікованіших працівників, вчених та спеціалістів планети. Вони, в основному, уже інтегровані країнами “золотого мільярда”.

У ХХ столітті відбулося багатократне зростання продуктивності у сільському господарстві (правда, за рахунок колосального збільшення витрат енергії), було розроблено багато нових матеріалів, які зменшили потребу у сировині, за рахунок технічного прогресу також знижена матеріаломісткість у тих виробництвах, в яких замінити натуральну сировину на синтезовану не вдалося. В той же час відбувався швидкий ріст розвіданих запасів корисних копалин. Однак ще в середині ХХ століття був передбачений пік нафти. На думку С. Кара-Мурзи, за терміном "золотий мільярд" стоїть певна цілісна геополітична, економічна і культурна концепція: розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, будуть політично, військово та економічно утримувати інший світ в промислово нерозвинутому стані в якості сировинного додатку, зони зберігання шкідливих відходів і джерело дешевої робочої сили.

Колишній радник президента Франції Франсуа Міттерана Ж. Аргалі в своїй книзі "Тисячоліття. Переможці і переможені в прийдешньому світовому порядку. Лінія горизонту" (1990), переведеною в Росії в 1993 році під назвою "На порозі нового тисячоліття", вказує, що планета перенаселена за рахунок країн "третього світу". Відомий своєю безпосередньою причетністю до глобального проекту депопуляції Г. Кісінджер. Головною метою створеного ним Управління (Бюро) у справах народонаселення стало “скорочення народонаселення до 2 млрд чоловік шляхом розпалювання воєн, голоду, хвороб і інших необхідних засобів”. Відтак постає необхідність обмежити зростання населення в межах достатності природних ресурсів. Немає потреби говорити про те, що еліта не дозволить поставити власне існування під загрозу бурхливому зростанню кількості “зайвих ротів”, а отже, слід розпочати практику відбору. Тому демографи вважають, що людство у XXI ст. перейде від нерегульованої високої до низької регульованої народжуваності.

На думку С. Кара-Мурзи золотий мільярд, як концепція, пропонує маніпулювання суспільною свідомістю для збереження стійкого зросту у країнах золотого мільярду – і відключення сировиних придатків від можливості незалежного розвитку, самостійного проникнення на капіталістичний ринок, від інформаційних, технологічних та фінансових можливостей так званого "цивілізаційного світу".