Тема. Утворення та розвиток Київської Русі. Галицько-Волинська держава.
ПЛАН.
Передумови утворення Київської Русі. Перші Київські князі.
Період піднесення та розквіту Київської Русі:
а) Володимир Великий. Його внутрішня та зовнішня політика;
б) Ярослав Мудрий. Його внутрішня та зовнішня політика.
Утворення Галицько-Волинської держави. Роман Мстиславович.
Данило Галицький. Внутрішня та зовнішня політика.
Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького.
1. Передумови утворення Київської Русі. Перші Київські князі.
Норманісти в XVIII ст. (Г. Байєр, Г. Міллер) посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь, ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави. "Антинорманісти" рішуче заперечували проти абсолютизації «варязького фактора» в становленні державності русів і підкреслювали, що слово «Русь» є слов’янського походження і не стосується варягів. Цю концепцію започаткував М. Ломоносов, який доводив провідну роль слов’ян у створенні Київської Русі.
Сучасна наук відкидаючи крайнощі обох підходів, визнає, що нормани протягом ІХ-ХІ ст. Відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили київську династію, однак держава на українських землях почала формуватись задовго до ІХ століття як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації слов’янства.
Хозарська гіпотеза, виводила коріння Київської держави з Хозарського халіфату (О. Пріцак).
Археологічні дослідження стародавнього Києва свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури. Паросток державності Київської Русі виріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально – економічного та культурного розвитку слов’янського суспільства.
До утворення Давньоруської держави у схід. слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань. Прямими предками українців є сім союзів східнослов'янських племен, які протягом VII - VIII ст. розселилися на території сучасної України, а згодом утворили державу. Назви цих союзів зберіг літопис «Повість минулих літ». Це — поляни, деревляни, волиняни (поряд з цією назвою літописець вживає ще назви дуліби та бужани), хорвати, уличі, тиверці, сіверяни.
Спочатку виникали тимчасові об'єднання племен для боротьби з ворогами або для здійснення воєнних походів: згодом - союзи близьких за культурою сусідніх племен і, нарешті, утворювалися територіальні політичні союзи. Одним із перших у VII ст. виник Дулібський союз.Політичний розвиток Полянського союзу племен на межі VIII - IX ст. призвів до створення Київського князівства. Центром Київського князівства став Київ, назва якого за легендою походить від імені старшого з трьох братів - засновників міста - Кия. Київ виник наприкінці V ст. на правому березі Дніпра, Кий — засновник Києва - був полянським князем, а відтак городище виникло як центр полянського князівства.
Київська держава за перших князів. Династія Києвичів.
Закріплення за державою з центром у Києві назви «Руська земля» відбулося в другій половині IX ст. і було пов'язане з діяннями руських князів Діра та Аскольда. Про князювання Діра сьогодні нічого певного сказати не можна. Про Аскольда з чужоземних джерел відомо: 860 р. Аскольд здійснив морський похід проти Візантії. Зібравши чимале військо, він пограбував і спустошив передмістя візантійської столиці, а сам Константинополь протримав тиждень в облозі. Потужний удар руського флоту змусив Візантію визнати Русь як державу. Як зауважив літописець, відтоді вона стала називатися Руською землею. З цим походом Аскольда історики пов'язують першу спробу впровадження заходами князівської влади християнства як державної релігії Русі. Ймовірно, 860 р. під час мирних переговорів з імператором обряд хрещення прийняв не лиши Аскольд, названий по-християнському Миколою, але й більшість його дружинників.
Аскольд був останнім правителем з династії Києвичів, яка була усунута від влади представниками варязького роду Рюриковичів. У 882 р., з Новгорода до Києва із загоном воїнів прибув Олег (опікун малолітнього сина князя Рюрика - Ігоря, мав повноваження правити від імені княжича), який заманив на зустріч Діра й Аскольда, вбив їх і захопив владу. Правління династії Києвичів завершилося.
Династія Рюриковичів. Убивши 882 р. князя Аскольда, Олег із роду Рюрика почав княжити в Києві. Відбулось утвердження в Руській державі династії Рюриковичів.
Олег (882 - 912). Після захоплення влади 882 р. Олег об'єднав Новгородську і Київську землі в єдину загальноруську державу (Київська Русь), столицею якої став Київ. Формально Олег правив від імені Ігоря, але фактично він був повновладним князем. Правитель збільшив територію держави: приєднав землі деревлян, сіверян, радимичів, словенів, кривичів та племен неслов'янського походження (меря, весь, чудь). Олег посилив князівську владу за допомогою дружинників, які збирали данину (полюддя), чинили суд на місцях. Олег здійснив два воєнні походи па Константинополь: 907 р. і 911 р., унаслідок чого було укладено вигідні для Русі договори. Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату. У 912 р. під час одного з походів він загинув.
Ігор (912 - 945). Ігор підкорив деревлян (914) і після трирічної боротьби переміг уличів. Князь послабив владу дружинників-варягів, місцевих князів. У 915 р. та 920 р. воював з печенігами, які вперше з'явилися на південних кордонах держави. Здійснив походи на Константинополь.
Перший похід (941) був невдалим: човни русичів наразилися на «грецький вогонь» візантійців (суміш смоли, сірки, селітри, нафти тощо, яка горіла на воді). Другий похід (943 - 944) завершився укладанням мирної угоди з Візантією (були підтверджені основні торговельні інтереси Русі на ринках Візантії, але руські купці позбавлялися права безмитної торгівлі в Константинополі). Воєнні походи поглинали багато коштів, вимагали від держави постійного їх поповнення. Саме тому Ігор збільшував данину з підлеглих народів. Одне з повторних збирань данини в 945 р. призвело до повстання деревлян, під час якого князя було вбито.
Ольга (945 - 964). Княгиня Ольга для зміцнення великокнязівської (центральної) влади здійснила реформи: ліквідація місцевого княжіння: 946 р. знищила деревлянську знать, спалила столицю Іскоростень, ліквідувала правління династії князя Мала. Ольга провела реформу збору данини: точно встановлені норми данини, податків, повинностей (статути, уроки, оброки), які тепер збирали в спеціально відведених для цього місцях - погостах. Вони стали опорними пунктами верховної влади на місцях. Там представники князя не тільки збирали податки, але й виконували адміністративні і судові обов'язки.
У 957 р. княгиня здійснила мирне посольство до Константинополя, де особисто прийняла хрещення. Після цього Ольга спробувала поширити християнство на всю державу: на місцях культових відправлень були встановлені хрести. У 961 - 962 рр. у Києві діяла запрошена Ольгою християнська місія (єпископи і священики) на чолі з єпископом Адальбертом, але під загрозою фізичної розправи з боку руських язичників місія вимушена була рятуватися втечею. Правителька вдавалася до мирної дипломатії, (уклала вигідні договори з Візантією, установила мирні відносини з Германією, оженила сина Святослава на візантійській принцесі).
Святослав (964 – 972). 964 - 966 рр. - підкорює в'ятичів, які сплачували данину хозарам; перемагає союзників хозарів - завойовує Волзьку Булгарію, буртасів (мордва); завдає поразки Хозарському каганату, заволодіває його столицею Ітіль. На Північному Кавказі підкорює племена ясів і косогів. Падіння Хозарського каганату відкрило шлях на Русь кочівникам-печенігам. У 968 - 972 рр. Святослав воює з цими ворожими племенами. Успішними були дії князя на землях уздовж Дунаю, де, розбивши болгарське військо під Доростолом, Святослав захопив 80 міст. Метою князя було створення могутньої Дунайсько-Дніпровської держави.
Одним з кроків до здійснення цього плану був намір перенести князівську столицю на Дунай у Переяславець. Для зміцнення влади своєї династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Деревлянській землі - Олег, у Новгороді - Володимир. Ці дії поклали початок адміністративній реформі на Русі.
У 969 р. князь-воїн здійснив другий похід на Балкани, просунувшись у глиб Візантійської імперії. Проте події завершилися мирною угодою з візантійським імператором. Святослав зобов'язався не воювати з Візантією і відмовитися від претензій на Булгарію і Крим. Навесні 972 р., повертаючись з цього невдалого походу, поблизу дніпровських порогів князь потрапив у засідку печенігів і трагічно загинув. З його черепа хан Куря наказав зробити чашу, обкуту золотом.