10. Стратегія і тактика збереження життя на Землі.

Екологія у другій половині ХХ століття поставила перед політикою такі гострі екологічні проблеми, як регулювання чисельності населення, екологізація виробництва, екологічна безпека населення. Виникло нове явище в розвитку цивілізації – екологічна політика. Зараз в більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. В усіх країнах світу почалася розробка якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституцій держав, розвивається природоохоронне законодавство. Лідером у формуванні принципів екологічної політики є країни Західної Європи. Європейська Рада (ЄР) розробила та реалізувала чотири програми з охорони довкілля.

У 1993р. ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола промислових та сільськогосподарських продуктів та діяльності підприємств, відповідно якому більш жорстко регламентуються забруднення, витрати енергії, шумове забруднення. Продукція, що витримує цей стандарт, отримує знак “Зеленого голуба”, який дає переваги на ринку товарів.

Екологічну політику в Україні визначає Верховна Рада. Вона затверджує правові акти, що регламентують відношення в галузі охорони навколишнього середовища, установлює і забезпечує правовий режим в зонах надмірного екологічного навантаження та екологічного лиха.

Реалізація екологічної політики покладена на Уряд України.

Пріоритетними напрямками екологічної політики України в ХХІ столітті є:

• екологічно раціональне використання природних ресурсів, збереження сприятливого середовища тощо;

• економічно та екологічно раціональне розв’язання екологічних проблем;

• розвиток міжнародного співробітництва в галузі охорони природи;

• екологізація свідомості населення.

Державне управління в сфері довкілля здійснює Кабінет Міністрів України, державна адміністрація та виконавчі органи на місцях.

Державна система управління охороною довкілля, раціональним природокористуванням та екологічною безпекою має на меті:

• формування і впровадження екополітики держави;

• створення ефективного екологічного законодавства;

• створення організаційно-технологічного механізму реалізації завдань в галузі природокористування;

• вирішення питань підготовки кадрів для забезпечення природоохоронної діяльності;

• створення наукового і технічного потенціалу.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони природи та природокористування.

Природа екологічних проблем загальнопланетарна і її не можна вирішити в одній, окремо взятій країні.

Багато питань з охорони навколишнього середовища необхідно вирішувати на міждержавному рівні. Важливе значення в міжнародному співробітництві в галузі охорони природи мають спеціалізовані автономні установи Організації Об’єднаних Націй (ООН):

• Завданнями охорони здоров’я народів світу опікується Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).

• Проблемами забруднення Світового океану нафтою та екологічною безпекою судноплавства займається міжурядова морська консультативна організація (УМКО).

• Завданнями покращення харчування та підняття життєвого рівня народів засобами підвищення сільського господарства - Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО).

• Екологічними проблемами використання атомної енергії – Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ).

• Питаннями моніторингу навколишнього середовища – Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).

• У рамках ЮНЕСКО розроблений і успішно здійснюється рід природоохоронних програм: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма”, “Програма вивчення Світового океану”.

Протягом останніх десятиліть намітилася чітка тенденція вирішення ряду питань екологічної безпеки на міжнародному рівні. Стимулюючим поштовхом стала Стокгольмська Конференція 1971р., яка декларацією закріпила права людей не тільки на свободу і рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яка забезпечує їхню гідність та добробут.

Ідеї Стокгольмської конференції отримали розвиток в:

• рішеннях Віденської конференції захисту озонового шару (1985р.);

• Женевській конференції про трансграничне забруднення повітря (1979 – 1983рр.);

• Монреальському протоколі про обмежене використання хлорфторвуглеводів (1987, 1990р.);

• Всесвітній Хартії природи (1982р., ООН), в якій було проголошено відповідальність людства за стан природи;

• Конференції з питань розвитку довкілля (1992р. Ріо-де-Жанейро), де був прийнятий програмний документ “Порядок денний на ХХІ століття”, що вміщує план дій міжнародної спільноти з охорони довкілля та сталого розвитку на ХХІ століття.

Україна бере активну участь у міжнародному співробітництві з охорони природи. Як член ООН, вона є суверенним членом багатьох міжнародних природоохоронних угод з Венгрією, Словакією, Польщею, Болгарією та ін. Загальними зусиллями ведеться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, а в 1993р. був заснований Карпатський Єврорегіон.

Двобічне співробітництво України в галузі охорони довкілля розвивається також на основі угод з США, Канадою, Францією, Швецією, Германією, Великобританією, Ізраїлем, які передбачають проведення робіт, направлених на вивчення наслідків забруднення довкілля, розробку допустимих викидів, екологічного законодавства.

В усьому світі спостерігається сплеск природоохоронної активності на недержавному рівні – від вражаючих доповідей Римського клубу до народження сотень “зелених” рухів та організацій в усіх куточках світу.

Загальновідомі значні успіхи міжнародної організації “Грінпіс” у вирішенні проблем заборони випробувань атомної зброї, розвитку атомної енергетики та закриття Чорнобильської АЕС, заборони міжнародної торгівлі відходами, китового промислу та ін. З 1991р. в Європі працює добродійна екологічна організація “Легамбієнте”. До 1999р. за її допомоги в італійських сім’ях безкоштовно оздоровились понад 10 тис. дітей, що проживають в радіоактивно забруднених зонах України, Білорусі, Росії, до лікарень заражених зон передано десятки тон медикаментів тощо.