Правові основи природокористування:

Правову основу охорони природи становлять внутрішньо державні та міждержавні закони. В них наводяться обов’язкові для усіх громадян вимоги, спрямовані на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забезпечується різними методами : від виховних і просвітніх до штрафів, адміністративних та кримінальних покарань порушників.

Екологічне право – це галузь юриспруденції, що покликана законодавчо забезпечити права людини на здорове середовище проживання та раціональне природокористування.

Основним законодавчим актом у галузі охорони природи в нашій державі є Закон України “Про навколишнє природне середовище” (1991р.).

До важливих державних документів природоохоронного напряму належать також: Земельний кодекс України (1992р.), Водний кодекс України (1995р.), Закони України “Про екологічну експертизу” (1995р.), “Про природно-заповідний фонд України” (1992р.), Лісовий кодекс України (1994р.), кодекси України “Про надра” (1994р.), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995р.).

У вересні 2000р. був затверджений Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”.

Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охорону природи та раціональне використання її ресурсів було прийнято міжнародними організаціями, такими як ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) та ін. До них належать: міжнародно-правові акти ООН, Декларація та Програма дій людства в ХХІ столітті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984), Монреальний Протокол обмеження використання речовин, що руйнують озоновий шар (1987) та ін.

До найважливіших складових природоохоронного законодавства належить система екологічних стандартів.

Екологічні стандарти – це єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

До найважливіших нормативів якості довкілля належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. На основі ГДК розробляють нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) і гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у повітря і воду.

ГДК – це найбільша концентрація речовини в середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка практично не впливає на стан здоров’я людини.

Система екологічного контролю.

На державних і міждержавних рівнях створено організації, зобов’язані стежити за виконанням законів про охорону природи і здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища та виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, система Державних санітарно-епідеміологічних станцій та ін.

В систему екологічного контролю входять різні види екологічного моніторингу, екологічна паспортизація та екологічна експертиза.

Екологічна експертиза – це оцінка впливів на довкілля й здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

В Україні діють екологічні експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані.

За призначенням вони бувають первинні й вторинні, за масштабами – локальні (об’єктні), районні, регіональні, обласні й міжобласні, державні і міждержавні.

За українським природоохоронним законодавством проведення експертизи обов’язкове для будь-якої діяльності, проектів, технологій, будівництва, реконструкцій що впливають на довкілля.

Процес експертизи передбачає оцінювання й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров’я людей, якості повітряного середовища, води, харчових продуктів, виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Державну екологічну експертизу здійснюють експертні комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища та природних ресурсів України, його підрозділи на місцях та міжгалузеві комісії, а громадську експертизу – громадські комісії із залученням спеціалістів.

Екологічний паспорт – це комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин будь-якого об’єкта з навколишнім природним середовищем, а саме: відомості про об’єкт, сировину (її види, обсяги, екологічність), енергію, площу, кількість працівників, технологію виробництва, види продукції, системи природоохоронних заходів зберігання відходів (їхню токсичність, кількість, утилізацію) тощо. Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка “діагнозу” його “здоров’я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження довкілля.

Екологічний менеджмент – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та економічного стимулювання.

Екологічний маркетинг - це діяльність у складі системи менеджменту підприємства спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживчих потреб без порушення екологічної рівноваги довкілля та негативного впливу на стан здоров’я суспільства.

Завданням екологічного маркетингу є визначення потреби в екологічно безпечній продукції та інтенсифікація умов збуту продукції за мінімальних впливів на довкілля під час виготовлення та споживання.

Сучасна система охорони довкілля і природокористування передбачає наступні методи екологічного управління (менеджменту):

• інформаційні;

• адміністративні;

• ринково-економічні.

Інформаційні методи управління включають:

• екологічний моніторинг – система спостережень за якістю складових навколишнього середовища та станом біологічних об’єктів;

• екологічне картографування;

• державні природні кадастри – систематизований облік природних ресурсів, оцінка ресурсного потенціалу та умов його відновлення;

• географічні інформаційні системи;

• математичне моделювання і прогнозування особливостей природних процесів під впливом людської діяльності з використанням природних ресурсів.

Адміністративні методи управління охоплюють ліцензування природокористування, оцінку впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічний аудит і екологічну сертифікацію.

Ринково-екологічні методи передбачають різні економічні механізми управління охороною природи і використанням природних ресурсів, екологічне страхування тощо.

Питання для самоконтролю знань.

1. У чому полягає відмінність раціонального та нераціонального природокористування?

2. У чому полягає екологізація економіки?

3. Що таке еколого-економічна система?

4. Якими властивостями забезпечується екологічна безпека складної біологічної системи?

5. Чому в наш час людина, суспільство, держава не можуть бути гарантами власної екологічної безпеки?

6. Які основні шляхи досягнення екологічної безпеки?

7. У чому полягають економічні заходи збереження навколишнього природного середовища?

8. Які позитивні наслідки можуть мати природоохоронні заходи?

9. Що таке екологічні ліцензії?

10. Що таке екологічні збитки?

11. Якими заходами забезпечується виконання природоохоронних законів?

12. Що являється основним законодавчим актом в Україні у галузі охорони природи?

13. Якими установами в Україні здійснюється контроль за станом природного середовища та виконанням природоохоронних актів?

14. У чому полягає відмінність екологічної експертизи і екологічного аудиту?

15. Що таке екологічний паспорт та яку інформацію він містить?

16. Які методи екологічного управління природоохоронною діяльністю використовує екологічний менеджмент?

17. Які складові інформаційних методів управління?

18. Що таке екологічний маркетинг та які його завдання?

Література.

1. Л1 стор. 214-224

2. Л2 стор. 163-174