44. Форми правління і їх характерні ознаки за Ціцероном.

Залежно від кількості правителів, він розрізняє три прості форми правління: царську владу; владу оптиматів (аристократів); народну владу (демократію). "Коли верховна влада знаходиться в руках однієї людини, ми називаємо її царем, а такий державний устрій царською владою. Коли вона знаходиться в руках у виборних, то кажуть, що це громадянська спільнота керується волею оптиматів. Народною ж є така спільнота, в якій все знаходиться в руках народу". Кожна з цих форм має свої позитивні і негативні риси. При царській владі всі інші люди усунуті від участі в прийнятті рішень і законів; народ не користується свободою і усунутий від влади при пануванні оптиматів. При демократії, який би справедливий і поміркований народ не був, все ж таки сама рівність вже несправедлива, якщо при ній немає відмінностей у суспільному становищі. Головним недоліком цих форм Цицерон вважає їх нестабільність, яка може привести до тиранії, панування кліки ("коли найбагатші люди вважаються найкращими") чи "безумства і свавілля натовпу". Цицерон вважає, що ці види панування вже не є державою, оскільки тут відсутні спільні інтереси і загальнообов’язкове для всіх право, відсутня сама держава. Щоб цього не сталося Цицерон пропонує як засіб – змішану форму державного устрою, яка містить позитивні риси трьох простих форм, що має забезпечити стабільність і правову рівність громадян.

45. Суть ідеї мішаного устрою Ціцерона.

Цицерон вважає змішаною формою устрою - Римську сенатську республіку, мішаного устрою вимагають і розміри римської держави. Носієм царського начала тут є повноваження консулів, влади оптиматів – повноваження сенату, влади народу – повноваження народних зборів і народних трибунів. Між цими трьома частинами повинна бути рівновага, рівномірний розподіл повноважень, прав і обов’язків, бо самого тільки мішаного устрою мало, потрібна це і внутрішня рівновага. Форми держави Цицерон розрізняє за числом правлячих, «ха­рактером і волею того, хто править». За цими критеріями він розрізняв три прості форми правління: царська влада, влада оп-тиматів (тобто аристократія) і народна влада (тобто демократія). Кожна з них має свої переваги і недоліки. При царській владі «всі інші люди зовсім відсторонені від загального для всіх зако­нодавства». При пануванні оптиматів «народ навряд чи може Користатися свободою», він позбавлений і участі «у спільних нарадах і у владі». При владі народу рівність стає несправедли­вою, «раз при ній немає ступенів у суспільному становищі».

Тому, вважає Цицерон, заслуговує схвалення четвертий вид державного правління «шляхом рівномірного змішання трьох його видів». «Благоволінням своїм, — пише він, — нас привертають до себе царі, мудрістю — оптимати, волею — народи». Досто­їнства змішаної форми державного правління — у правовій рів­ності громадян, у міцності держави. Такими достоїнствами, вважає Цицерон, володіє сенатська республіка: царська влада тут представлена повноваженнями консулів, влада оптиматів — по­вноваженнями сенату, народна влада — повноваженнями Народ-*них зборів і народних трибунів. Він виступав за взаємну рівно­вагу влади в республіці, «рівномірний розподіл прав, обов´язків і повноважень», відстоюючи республіканські традиції і систему республіканських установ, виступав за «загальне благо», «загальну згоду» римських громадян, рішуче засуджував прагнення до осо­бистої диктатури. Вона й покладе кінець Римській республіці.