Лабораторна робота № 4 Тема розгляд земельно-кадастрового обліку для потреб еколого-економічної оцінки земель

Еколого-економічне вивчення земель потребує наявності достатньої, періодично поновлюваль­ної інформації, що різнобічне характеризує стан земельних ресурсів. Основним джерелом такої ін­формації є державний земельний кадастр (ДЗК) – єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка містить відомості й документи про міс­це розташування і правовий режим земельних ді­лянок, їх оцінку, класифікацію, кількісну та якіс­ну характеристику, розподіл серед власників зем­лі та землекористувачів тощо.

Відповідно до закону дані ДЗК призначені для використання у процесі регулювання земельних відносин, раціонального використання й охоро­ни земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням та охороною земель, економічного й екологічного – обґрунтування бізнес-планів і проектів землеустрою.

У даний час ДЗК здійснюється відповідно до Положення (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 12.01.1993 р.), згідно з яким до земельно-кадастрових віднесено дані реєстрації права влас­ності, права користування землею і договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій насе­лених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.

Земельно-кадастрова документація ведеться у формі кадастрових карт і планів (графічних та цифрових), схем, графіків, текстових та інших ма­теріалів, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок, правовий режим земель, їхню кількість, якість, господарську цінність та продуктивність.

Впровадження комплексу заходів, спрямова­них на автоматизацію інформаційно-технологіч­них процесів, пов’язаних з оперативним веденням і використанням даних державного земельного кадастру, мало здійснюватися в контексті реалі­зації “Програми створення автоматизованої сис­теми ведення державного земельного кадастру” (затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1355 від 02.12.1997 р.).

Перспективи вдосконалення та подальшої ав­томатизації системи ведення ДЗК у даний час пов’язуються із здійсненням “Проекту видачі дер­жавних актів на право власності на землю у сіль­ській місцевості та розвитку системи кадастру”, який серед іншого передбачає:

а) розробку і вста­новлення системи збору географічних та якісних даних, одержаних на основі проведених землевпорядних робіт;

б) розвиток системи кадастру в сільській місцевості, у тому числі розробку, по­стачання і встановлення програмного забезпе­чення та навчання роботи з ним;

в) забезпечення обладнанням і модернізацію та встановлення мо­дуля реєстрації комп’ютерної системи кадастру і реєстрації на місцях.

Одним із головних недоліків нинішнього зе­мельно-кадастрового обліку слід вважати його статистичний характер, оскільки, починаючи з радянських часів, актуалізація кадастрових да­них значною мірою підмінялася веденням статис­тичної звітності з кількісного обліку земель (нині форми № 6-зем, 6а-зем, 2-зем, а просторові характеристики земельних ділянок, крім тих, що пов’язані з реєстрацією майнових прав), нерідко облічувалися з недостатньою точністю та ретельністю.

У діючих автоматизованих кадастрових систе­мах, впровадження яких спорадично розпочалося з середини 90-х років минулого століття, черговий кадастровий план, як правило, містить два базових інформаційних шари: межі земельних ділянок – землеволодінь і землекористувань (з необхідними характеристиками об’єктів нерухомості) та межі земельних угідь. Незважаючи на безсумнівну цін­ність цієї інформації для розвитку земельних від­носин, вона недостатня для здійснення ефектив­ної еколого-економічної оцінки земель територі­альних утворень й окремих земельних ділянок.

Проектоване положення:

1. Природно-сільськогосподарське районування.

2. Кадастровий облік просторових характеристик ґрунтового покриву земель сільськогосподарського призначення.

3. Кадастровий об­лік рельєфу земельних ділянок.

4. Об­лік меж захисних, охоронних та інших передбачених законодавством зон з особливими умовами користування, а також прибережних за­хисних смуг.

5. Облік територій національної екологічної мережі.

6. Результати геоботанічних обстежень сіножа­тей і пасовищ.

7. Відновлення екосистем на порушених територіях і виключення токсикогенного впливу на навколишнє середовище винесених на донну поверхню гірських порід.

8. Перспективи впровадження генеральних планів розвитку територій, схем та проектів землеустрою, місто­будівної документації.

9. Відомості про перспективні напрями розвитку територій.

Територіальною основою для оцінки земель і розробки землевпорядної документації щодо використання та охорони земель є природно-сільськогосподарське районування – поділ території з урахуванням природних умов і агробіологіч­них вимог сільськогосподарських культур. Стає можливим використання єдиних шкал бонітування ґрунтів, подібність спеціалізації сільськогосподарських підприємств спрощує розрахунок показників ди­ференціального рентного доходу для цілей еко­номічної оцінки земель, а подібність ландшафт­них умов дає змогу застосовувати уніфіковані ти­пові проектні рішення при розробці документації із землеустрою тощо.

Наступною дуже важливою обставиною є не­обхідність кадастрового обліку просторових характеристик ґрунтового покриву земель сільськогосподарського призначення.

При складанні інвентаризаційного списку ґрунтів за результатами першого туру велико­масштабних обстежень ґрунтів України було встановлено, що до його складу увійшло близько 5 тис. ґрунтових відмін з урахуванням варіантів (розрядів) механічного складу та ґрунтотворних і підстилаючих порід.

Картограми агровиробничих груп ґрунтів ви­користовували при розробці схем паювання земель колективних сільськогосподарських підпри­ємств для проектування земельних часток (паїв).

Просторова інформація про поширення агро­виробничих груп ґрунтів може бути пов’язана з атрибутивною інформацією про показники боні­тування ґрунтів і нормативну грошову оцінку сільськогосподарських угідь, а також із відомос­тями про придатність ґрунтів для вирощування певних сільськогосподарських культур та ін. За такого підходу значною мірою спростяться роботи з масової грошової оцінки земель сільськогоспо­дарського призначення.

Більше того, на основі агровиробничого гру­пування ґрунтів можуть бути опосередковано оцінені ландшафтні умови територій, оскільки будова й властивості ґрунтів у переважній більшості випадків є похідними щодо місцевих рель­єфу та природної рослинності. Але навіть незва­жаючи на це, досить перспективний для оцінки й організації використання земель кадастровий об­лік рельєфу земельних ділянок.

Облік топо­графії земельних ділянок може здійснюватися у формі набору координат (з висотними відмітка­ми) характерних точок земної поверхні, розміщених із щільністю, достатньою для тривимірного моделювання рельєфу за допомогою спеціалізо­ваного програмного забезпечення.

ЗО-моделі рельєфу земельних ділянок – це ос­нова для створення надзвичайно інформативних землевпорядних документів – картограм кру­тості схилів, які використовують з метою оцінки придатності земель для різних видів використан­ня, при моделюванні ерозійних процесів та розробці заходів щодо боротьби з їх проявами, про­ектуванні сівозмінних ділянок тощо.

У районах, які характеризуються поширен­ням процесів яроутворення, доцільно в ув’язці з рельєфом враховувати межі яружно-балкових систем, а також вірогідні напрями їхнього розвитку. Це дасть змогу відкоригувати показники оцінки навколишніх земель з урахуванням екзо­генних ризиків, а також забезпечити інфор­маційну базу для моніторингу і підготовки проектних рішень стосовно протияружних за­ходів.

Окремим інформаційним шаром доцільно об­лічувати межі захисних, охоронних та інших передбачених законодавством зон з особливими умовами користування, а також прибережних за­хисних смуг. Ця інформація є важливою для оцінки земель в двох аспектах. З одного боку, має бути зафіксоване зниження грошової оцінки зе­мельних ділянок, що входять до цих зон (смуг), у зв’язку з накладанням обмежень на їх викорис­тання, а з другого – згадані відомості в більшості випадків є обов’язковими для врахування при розробці містобудівної й землевпорядної проект­ної документації.

Наступною обставиною, яку, на нашу думку, доцільно враховувати при веденні земельного кадастру, має бути облік територій національної екологічної мережі – єдиної територіальної сис­тем й, що утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підви­щення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного і біологіч­ного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, гене­тичного фонду, шляхів міграції тварин через по­єднання територій та об’єктів природно-заповід­ного фонду, а також інших територій, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища й відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.

Розбудова національної екомережі, яка нале­жить до загальноєвропейських екологічних зобов’язань України, протягом найближчих деся­тиліть стане одним із головних важелів у збіль­шенні площі земель з природними ландшафтами, збереженні біологічного різноманіття і природ­них шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, що забезпечить збереження природних екосистем, видів рослинного й тваринного світу та їхніх популяцій. Відповідно до Загальнодер­жавної програми площа територій, включених до складу екомережі, має становити 22,9 млн. га.

Згідно з проектами формування екомережі ма­ють, крім іншого, здійснюватися заходи щодо створення об’єктів природно-заповідного фонду, збереження природних ландшафтів на ділянках, що мають історико-культурну цінність, реалізо­вуватися програми екологічного оздоровлення басейнів річок Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, Дністра, Дунаю, а також заходи щодо створення і впорядкування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об’єктів, запровадження особливого режиму використання земель на ділянках витоку річок, форму­вання транскордонних природоохоронних тери­торій міжнародного значення, збереження при­родних ландшафтів на землях промисловості, транспорту, зв’язку, оборони тощо.

Фактично межі ділянок, включених до складу екологічної мережі, доцільно винести в окремий інформаційний шар. Це дасть змогу, по-перше, здійснювати оцінку земель екомережі й навколишніх територій з урахуванням їхнього специ­фічного екологічного значення і, по-друге, точ­ніше регламентувати обмеження та обтяження щодо їх використання.

Результати геоботанічних обстежень сіножа­тей і пасовищ, які є важливим інформаційним ресурсом для еколого-економічної оцінки діля­нок природних кормових угідь, також доцільно облічувати у формі окремого інформаційного шару, що містить межі поширення певних рослинних асоціацій. Ця інформація може бути ви­користана для прогнозу екологічних наслідків консервації земель. Адже фітоценотичні угрупо­вання, властиві навколишнім природним кормовим угіддям, значною мірою визначатимуть ха­рактер рослинного покриву земельних ділянок, які виводяться з інтенсивного сільськогосподар­ського обороту.

Великої шкоди довкіллю завдають гірничо­технічні, будівельні та інші роботи, які пов’язані з порушеннями земної поверхні. Тому досить важ­ливим завданням є відновлення екосистем на порушених територіях і виключення токсикогенного впливу на навколишнє середовище винесених на донну поверхню гірських порід. Основою для еколого-економічного вивчення стану порушених земель та вибору доцільних напрямів рекульти­вації є їх класифікація за характером порушення і типом техногенного рельєфу.

Досить перспективним є вра­хування в процесі еколого-економічної оцінки земель і тих обставин, які пов’язані з перспектива­ми впровадження генеральних планів розвитку територій, схем та проектів землеустрою, місто­будівної документації тощо. Це випливає з того, що віддаленість чи наближеність земельної ділянки до інженерної інфраструктури, транспортної мережі, ринків збуту, об’єктів природоохоронного, соціально-культурного і рекреаційного значення тощо значною мірою позначаються на її еколого-економічній оцінці. Отже, прийняте й затверджене в установленому порядку рішення, наприклад, щодо будівництва через два роки на певній території залізничної вітки, у перспективі знизить еко­логічну цінність навколишніх територій, але під­вищить ринкову ціну ділянок, розміщених поряд із промисловими підприємствами.

Виходячи з вищенаведеного, цінність земельно-кадастрової документації значно зросте, якщо вона буде доповнена окремим інформаційним шаром, який міститиме відомості про перспективні напрями розвитку територій.