2. Критерії визначення розмірів страхових внесків

Відповідно до законодавства, такі критерії визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати: 1) надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством; 2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; 3) створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; 4) покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.

При визначенні розмірів страхових внесків законодавство використовує диференційний підхід. Підстави для диференціації є різноманітними, але в межах одного виду страхування для однакових суб’єктів, на нашу думку, – вони повинні бути однаковими. Законодавство про пенсійне страхування містить норми щодо диференційованого підходу справляння страхових внесків: для працівників льотного складу цивільної авіації, бортоператорів, державних службовців, наукових працівників та інших категорій працівників. Але об’єкти для нарахування внесків встановлені різні: для осіб льотного складу цивільної авіації це вся сума оподаткованого доходу; для науковців, державних службовців та інших категорій працівників, яким призначається пенсія за спеціальними законами – з певної частини оподаткованого доходу. Причини різного диференційованого підходу не визначені.

Встановлення розміру страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві для роботодавців здійснюється на диференційній основі. Підстав для диференціації дві: джерело фінансування заробітної плати та клас професійного ризику. Для бюджетних установ та об’єднань громадян страхові тарифи встановлюються в розмірі 0,2% від сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. Для всіх інших роботодавців, при встановленні страхових внесків, передбачено таку диференціацію:

первинна – розподіл галузей економіки (видів робіт) за умовними класами професійного ризику виробництва (галузеві страхові тарифи);

вторинна – визначається на кожному підприємстві в межах галузевих тарифів залежно від рівня травматизму, професійної захворюваності та стану охорони праці з урахуванням знижки або надбавки в межах до галузевого тарифу.

Закон про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві передбачає існування знижок або надбавок до тарифів страхових внесків, основною метою яких є стимулювання роботодавців покращувати умови й безпеку праці. Розмір знижок чи надбавок до страхових коштів теж диференційний, але не може перевищувати 50% страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки.

Законодавство не містить поняття «професійна небезпека виробництва», яке є відправним моментом у визначенні класу професійного ризику, і має визначатися, на нашу думку, як ступень вірогідність втрати професійної працездатності або смерті особи під час виконання своїх трудових функцій, що встановлюється за статистичними даними, які вміщують в собі показники: частота нещасних випадків у галузі виробництва (на підприємстві), ступінь ушкодження здоров’я, тяжкість наслідків страхового випадку тощо.

Визначення поняття “класу професійного ризику” набуває першочергового значення в рамках змін, що пропонуються у порядку справляння страхових внесків. В чинному законодавстві “клас професійного ризику” є підставою диференціації розмірів страхових внесків для одного виду загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві. У разі запровадження єдиного соціального внеску це поняття стане визначальним при встановленні розміру цього платежу, тобто поняття “клас професійного ризику” буде розповсюджуватися на всі види загальнообов’язкового державного соціального страхування. Суттєвий недолік зареєстрованих законопроектів – відсутність визначення цього базового поняття, критеріїв, які складають його основу та впливають на встановлення класів. Зрозуміло, що більш детальні показники та сама класифікація, можуть регламентуватися підзаконними нормативно-правовими актами, але основні, базові поняття мають бути визначені в законі.

Викликає серйозні сумніви взагалі можливість запровадження такого єдиного для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування поняття. Соціальні ризики, які охоплені самостійними видами соціального страхування, мають різний ступень та характер соціально-правових наслідків, різну частоту виникнення та інші відмінності, які викликали необхідність їх окремого правового регулювання. Поняття “клас професійного ризику” є складним за змістом навіть в рамках чинного законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві. Введення його в ранг “загального” (базового) поняття для всіх видів соціального страхування неможливо без обґрунтування критеріїв, адже це безпосередньо впливає на розмір єдиного соціального внеску та стосується прав і законних інтересів кожного роботодавця. На підставі класу професійного ризику здійснюватиметься подальше пропорційне розподілення єдиного страхового внеску до окремих видів соціального страхування. Взагалі, доцільність запровадження єдиного соціального внеску, на наш погляд, має місце тільки тоді, коли йдеться про єдиний фонд соціального страхування. Запровадження єдиного страхового внеску за наявністю чотирьох самостійних фондів не має ані правових, ані соціально-економічних підстав.

Законопроектом “Про єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” для роботодавців встановлюються розміри єдиного соціального внеску, у відсотках до бази нарахування, відповідно до класів професійного ризику виробництва. Діапазон розмірів страхових тарифів встановлюється в залежності від класу професійного ризику підприємства, установи, організації – від 36,76% до 49,7%. Передбачено 67 класів професійного ризику виробництва. Для інших платників розмір єдиного соціального внеску встановлюється в залежності від обраного способу оподаткування, статусу (члени сім’ї фізичної особи-підприємця, які беруть участь у впровадженні ним підприємницької діяльності; сезонні працівники, працюючий пенсіонер) та підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, в яких кількість інвалідів становить не менш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менш як 25 відсотків суми витрат на оплату праці, встановлюється у розмірі 5,5 відсотка. В подальшому суми єдиного соціального внеску розподіляються за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування в пропорціях (%) від суми єдиного соціального внеску для платників внесків.

Для платників, які працюють на посадах, робота на яких зараховується до стажу, що дає право на одержання пенсії відповідно до законів України "Про державну службу" ( 3723-12 ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ), "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ), "Про службу в органах місцевого самоврядування" ( 2493-14 ), Митного кодексу України ( 92-15 ), Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року ( 379/95-ВР ), а також для льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, встановлюється єдиний внесок у розмірі 6,1 відсотка .

У загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,6 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

У загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,21 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

У разі бажання зазначених осіб бути застрахованими за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пенсійним, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності) єдиний внесок встановлюється у розмірі 38,11 відсотка визначеної для цієї категорії осіб бази нарахування єдиного внеску.

Єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, в яких працюють інваліди, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка.

Зазначення розмірів пропорцій не робить процес справляння єдиного страхового внеску прозорим. Відповідно до законопроектів розмір єдиного соціального внеску, а також пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування будуть встановлюватися Верховною Радою України в Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік щодо кожної категорії платників. Принциповий момент, який міститься в законопроектах, це положення про те, що розмір єдиного соціального внеску дорівнює сумі поданих правліннями фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування розмірів внесків на кожен з видів страхування, виходячи з того, що такий розмір повинен забезпечувати (до речі, це основні вимоги до встановлення розмірів страхових внесків, чинного законодавства). Виникає питання, як в остаточному варіанті встановлені пропорції будуть відповідати сумі поданих правліннями фондів соціального страхування? Яким чином фонди зможуть виконувати зобов’язання перед застрахованими особами в разі сум значно менших за подані? Зміст положень законопроектів це не розкриває.

 Чинне законодавство про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності та від нещасного випадку на виробництві передбачає можливість добровільної участі у системі державного соціального страхування осіб, які не увійшли до неї в обов’язковому порядку. Не акцентуючи увагу на доцільності окремого правового регулювання порядку та умов здійснення добровільного соціального страхування, зауважимо, що розміри внесків для осіб, які добровільно беруть участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування є завеликі, дорівнюють, здебільшого, сумарному показнику розмірів страхових внесків, які справляються з роботодавців та з осіб, на користь яких провадиться страхування. Особи, які не увійшли до кола застрахованих, в обов’язковому порядку, найменше зазнають певних видів соціальних ризиків, але вірогідність їх настання все ж існує. Законодавством передбачається добровільна участь цих осіб у соціальному страхуванні. Для осіб, які виявили бажання брати участь в загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні (а саме в загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні) розмір єдиного внеску становить 33,2%, суми що визначається таким платниками самостійно, але не більше від максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Занадто високий розмір страхових внесків відштовхує громадян від участі у системі соціального страхування. Їх суттєве зниження є необхідною умовою для збільшення кількості осіб, які братимуть участь у соціальному страхуванні на добровільних засадах.

Досліджені законопроекти не визначають порядок сплати єдиного страхового внеску на добровільних засадах. Коло осіб, які отримали право на добровільну участь в окремих видах загальнообов’язкового державного соціального страхування, стануть платниками цих внесків автоматично, бо вважатимуться платниками єдиного соціального внеску, а останній передбачає пропорційне відрахування до всіх діючих фондів соціального страхування. З точки зору загальних засад соціального захисту населення, це нововведення є позитивним. Участь у соціальному страхуванні є гарантією матеріального забезпечення та соціального обслуговування в разі настання соціального ризику в рамках соціального страхування, яке в ринкових умовах надає самий високий рівень соціального забезпечення. Водночас, запропоновані зміни суттєво впливають на обсяг прав та обов’язків осіб, стикаючись з вимогами Конституції щодо недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних. Вихід вбачається у встановленні окремого розміру та пропорційного розподілу в залежності від бажання особи брати участь у певних видах соціального страхування.

В разі запровадження єдиного соціального внеску невизначеним залишається питання про перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду пенсійного страхування, яке має бути запроваджено окремим законом. Невирішення цього питання буде гальмувати розвиток другого рівню пенсійної системи, який, за загальною думкою, буде основним джерелом достойного пенсійного забезпечення. Паралельне існування цих платежів аж ніяк не спрощує порядок справляння страхових внесків.

Відповідно до ст. 21 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються, виходячи з того, що вони мають забезпечувати надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення виплат і надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у тках одночасно із затвердженням державного бюджету 1 країни, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Для визначення розміру внесків додаткові джерела коштів можуть враховуватися у разі систематичного надходження їх до фонду.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного ряду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

1) для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; 2) для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку). У ст. 21 Основ також підкреслено, що внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Розміри страхових внесків та порядок їх здійснення регламентуються ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", СТ.18 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Законом України від 11 січня 2001 р. "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" визначені розміри внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Якщо кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то ці підприємства сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Суми штрафних санкцій, що надійшли до Фонду, використовуються: 1) на фінансування заходів із соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів і надання на основі повернення цільової позики на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів; 2) фінансування витрат на професійне навчання непрацюючих інвалідів, у тому числі за направленням державної служби зайнятості; 3) надання фінансової допомоги на здійснення реабілітаційних заходів шляхом забезпечення інваліда технічними реабілітаційними засобами, створення умов для занять фізичною культурою і спортом, оплата навчання та перекваліфікації, створення на робочому місці інваліда належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації інвалідів.

Таким чином, аналіз запропонованого порядку справляння страхових внесків шляхом запровадження єдиного соціального внеску свідчить про несуттєве спрощення механізмів формування страхових коштів, безперечно зменшення навантаження адміністративного фінансування для роботодавців. Натомність, значення має кінцевий результат – достатність страхових коштів для фінансування соціального забезпечення в рамках соціального страхування та на фінансування не менш важливих, на наш погляд, заходів щодо профілактики страхових випадків. Значне навантаження в рамках запланованих перетворень нестиме Пенсійний фонд: забезпечення збору єдиного соціального внеску, облік надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою. Враховуючи той факт, що пенсійна реформа не завершена, такі додаткові обов’язки навряд чи сприятимуть покращенню пенсійного забезпечення населення.