1. Поняття страхових внесків
Сучасне законодавство про державне соціальне страхування містить декілька понять страхового внеску, як цільового загальнообов’язкового платежу, який справляється на всій території України та, як відрахування до фонду соціального страхування. Таке визначення поняття, на нашу думку, не є прийнятним, оскільки не з’ясовує правової природи страхових внесків на соціальне страхування, їх розмежування із зборами та податками взагалі. Необхідність останнього викликана тим, що з 1998 року законодавство містить норми, які визначають об’єкти для нарахування “зборів” на пенсійне страхування, що не входять до традиційної фінансової бази соціального страхування – фонду оплати праці (оподаткованого доходу), а саме: операції з купівлі-продажу валют, торгівлю ювелірними виробами, при відчуженні легкових автомобілів, об’єктів нерухомості та послуг рухомого стільникового зв’язку, де об’єктом оподаткування виступають суми операцій (вартість реалізованої продукції). Слід зауважити, що цілком виправданим є використання терміну “збори”, бо ці кошти направляються до спеціального фонду державного бюджету, відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2012 рік”. Але абзац 27 ст. 1 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який визначає страхові внески як кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, не відповідає п. 5 ст. 18 цього закону, а саме: “страхові кошти не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів...”.
Таке протиріччя підкреслює необхідність розмежування термінів “страхові внески” і “збори” на страхування, закріплення в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування поняття страхових внесків, як базового поняття для всіх видів соціального страхування та обґрунтування доцільності окремого правового регулювання цих платежів. Неоднаковість у визначенні поняття «страховий внесок» унеможливлює з’ясування його соціально-правової природи, що може стати на перешкоді розвитку недержавного пенсійного страхування й добровільної форми соціального страхування.
Однією з основних підстав розмежування поняття “внески” та “збори” виступає об’єкт нарахування. Термін “страхові внески” має використовуватися в законодавстві під час справляння платежу, де об’єктом виступає фонд оплати праці, заробітна плата, грошове забезпечення, оподаткований прибуток тощо. Роботодавці – суб’єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати, суми страхових внесків вираховуються з доходів працівників, що підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб. Всі інші види нарахувань слід вважати “зборами”, які носитимуть тимчасовий характер, сплачуються до спеціального фонду державного бюджету та мають іншу правову природу. Таке розмежування понять матиме практичне значення.
Законодавче розмежування дозволить з’ясувати соціально-правову природу страхового внеску на соціальне страхування, його відмінність від податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На страхові внески не розповсюджуються норми податкового законодавства, і це має бути визначальним у регулюванні відносин між фондами соціального страхування (їх органами) та іншими суб’єктами страхування в бік спрощення порядку та зменшення адміністративних витрат при сплаті страхових внесків.
На наш погляд, соціально-правова природа страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування проявляється в тому, що: 1) вони є одночасно матеріальною гарантією соціального забезпечення конкретної особи в разі настання соціального ризику та джерелом коштів солідарної системи у соціальному страхуванні, яка функціонує на принципах безповоротності; 2) імперативний порядок визначення розміру тарифу здійснюється з дотриманням принципу рівності та обґрунтованості розмірів внесків ступеню тяжкості наслідків настання соціального ризику.
Узагальнюючи наведене, вважаємо за першочергове здійснити такі заходи щодо удосконалення законодавства про соціальне страхування:
По-перше, закріпити в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування базового поняття страхових внесків як обов’язкових платежів, які сплачують до фондів соціального страхування страхувальники та застраховані в силу закону або договору про соціальне страхування з метою акумулювання коштів для забезпечення права на соціальне забезпечення та профілактику соціального ризику в рамках соціального страхування.
По-друге, норми щодо “внесків” на пенсійне страхування вилучити із Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” та включити їх до змісту Закону України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11.01.2001 р., з причин їх однакової правової природи, однакового об’єкту з якого справляються страхові внески та порядку їх справляння.
Запропоновані зміни та доповнення викликані необхідністю удосконалення юридичної техніки, тобто адекватного виразу певного нормативно-правового змісту текстів законів. Точність та однозначність понять, чіткість і лаконічність – необхідні умови ефективної реалізації закону.
Слід зауважити, що законопроекти про єдину систему збору та обліку внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування передбачають запровадження єдиного соціального внеску та визначають його як консолідований страховий внесок на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування і сплачується в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням. Не дивлячись на те, що запропоноване визначення не є, на нашу думку, повним, воно якісно відрізняється від тих визначень, які містяться в чинному законодавстві. Інший варіант законопроекту (реєстр. № 3004) передбачає запровадження єдиного соціального податку. З причин соціально-правого змісту страхових внесків, використання терміну “податок”, на нашу думку, є взагалі неприйнятним.
До переваг законопроектів про єдиний соціальний внесок можна віднести визначення поняття «мінімальний внесок» та закріплення максимальної величини бази нарахування єдиного внеску у розмірі, що дорівнює 17 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Нагадаємо, що відповідно до чинного законодавства, страхові внески нараховуються на фактичні виплати (доходи), що не перевищують максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляються внески, визначеної Кабінетом Міністрів України. Практика останніх років свідчить про встановлення розміру цієї величини, виходячи із розміру прожиткового мінімуму.
Серед основних завдань процесу удосконалення законодавства про соціальне страхування є формування достатньої кількості страхових коштів для фінансування видатків Фондів соціального страхування. Розвиток правового регулювання соціального страхування, зокрема в частині формування страхових коштів пов’язаний із змінами розмірів страхових внесків (без доведення до відома основних платників об’єктивних підстав таких змін шляхом опублікування актуарних розрахунків) або кола осіб, які підлягають соціальному страхуванню в обов’язковому порядку. Одночасно законодавство залишає без уваги інші можливі джерела формування страхових коштів. Бездіяльність законодавця в такому напрямку є економічно неприйнятною, спонукає збільшувати фінансовий тягар для основних суб’єктів страхування. Так ст. 21 Основ законодавства містить положення, що під час визначення розміру страхових внесків додаткові джерела коштів фондів соціального страхування можуть враховуватися у разі їх систематичного надходження. Таким чином,ігнорується можливість для зменшення розмірів страхових внесків, яке є суттєвим стимулом для виведення сфери оплати праці з тіньового сектору. З цього приводу є доцільною активізація податкової та інвестиційної політики: привабливість податкових пільг або звільнення від оподаткування, реальність особливих інвестиційних гарантій, компенсацій з боку уряду. Не розвиваючи інші джерела коштів соціального страхування, а обираючи шлях запровадження єдиного соціального внеску не змінить суттєво проблему формування страхових коштів.