29. Людинорозуміння як антропологічна проблема.

Людина є предметом та водночас однією з центральних категорій філософії. Філософія є способом формування розуміння людини, втіленого у різних формах, наприклад, концепціях людини. Запропонована загальнофілософська категорія “людинорозуміння” уявляється як усвідомлення, процес і результат процесу формування уявлення про людину (“образу людини”) через призму різноманітних філософських теорій, концепцій, поглядів, ідей про людину. Категорійно-понятійний апарат людинорозуміння і правового людинорозуміння характеризується полісемантичністю. Змістовний аналіз вказаних термінів вказує на термін людина як на основний фундаментальний термін людинорозуміння.

30. Філософська сутність проблеми обґрунтування прав людини.

Поряд з обгрунтуванням права загалом як особливого нормативного порядку найважливішою проблемою правової антропології є обгрунтування ідеї прав людини, то є відповідь на питання: чому правовий порядок на увазі дотримання прав людини? Це питання включає три моменти: а) опис феномену прав людини як такого (аналітична задача); б) з'ясування статусу прав людини (легітимаційний завдання); в) обгрунтування ідеї прав людини (нормативна завдання).

Права людини з позицій філософії права є одним з видів взагалі прав, з поняттям яких пов'язані деякі сприятливі, позитивно оцінювані стани їх власника. З позиції однієї з двох альтернативних теорій - теорії волі (волі) - права дають переваги волі їх власника над волею іншої сторони, що перебуває з ним у конфлікті, з позиції іншої теорії - теорії інтересу - права служать захисту або здійсненню інтересів їх власника.

31. Правовий суб'єкт

Наступним способом обгрунтування права є правовий суб'єктивізм. Правовий суб'єктивізм являє собою найбільш розвинену та автентичні форму природничо-правового мислення (в її класичному варіанті). До нього можуть бути віднесені ті концепції природнього права, які звільнилися від «сідають» їх натуралізму і в обгрунтуванні права зосередилися на суб'єкті як носії «належного». В основному це морально-філософські концепцією, які підкреслюють деонтологічних природу права та пропонують більш адекватний цій природі метод обгрунтування права. У спробах обгрунтування права вони виходять із суб'єкта, його свідомості. Для них характерний погляд на правову реальність «зверху», з духовно-ідеальної сфери. Отримано правосвідомості, а отже, й правопорядку виводиться з ідеї, або сенсу права, які відкриваються у свідомості (розум) суб'єкта. Завдяки такій установці суб'єктивізм найближче підходить до виявлення права власної природи, що не зводиться до сутності суспільних відносин. Він орієнтується на свободу і творчу активність суб'єкта. Проте їм абсолютизується роль суб'єктивності, в результаті чого втрачається зв'язок права з життям, ускладнюється облік актуально сушествующіх умов в даному суспільстві.

32. Право у антропологічному вимірі

Право — соціальне явище. Одночасне воно — явище культури, це великий психологічний феномен, оскільки культура і психіка — суть модуси соціального: будь-яка знакова система функціонує в соціальному просторі та існує саме завдяки соціальним взаємодіям. Те ж саме стосується пам'яті та інших аспектів психіки. Тому цілком можна стверджувати, що і культура, і психіка існують через їх включеність в соціальні процеси. У зв'язку з цим становлять значний інтерес психологічні експерименти Дж. Брунера про соціокультурну обумовленість сприйняття грошей: діти з різних за соціальним статусом сімей (з різним статком) очно оцінюють по-різному платоспроможність монет (менш забезпечені її явно переоцінюють) [2].

Право, як і економіка, політика, є елементом, підсистемою, стороною суспільства. Тому воно (право) характеризується тими ж ознаками, як і будь-який інший соціальний феномен. Якщо розглядати право як систему, то ознаки його “соціальності” виявляються в тій ролі, яку право відіграє по відношенню до соціального цілого, — в його “генеральній функції” (термін Л. І. Спиридонова), яка полягає в забезпеченні цілісності, нормального відтворення суспільства. Тому шукати суть права поза соціумом, як і намагання відгородити його від інших соціальних явищ, — заняття безглузде. Правова сфера має лише відносну самостійність по відношенню до соціального цілого, і ні за яких умов не може відрізнятися від відповідного типу суспільства. Можна стверджувати, що характеристика права відповідає характеристиці суспільства