29

Лекція № 2 Характеристика етнографічних регіонів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщина

(2 год.)

План:

1. Етнографічні особливості Покуття та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

2. Етнографічні особливості Гуцульщини та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

3. Гуцульські прекраси

1. Етнографічні особливості Покуття та жителів регіону: населення, господарство, традиції та звичаї

Покуття − український етнокультурний регіон, розташований на сході сучасної Івано-Франківської області, в межах рік Дністра і Пру­ту. За теперішнім адміністративно-те­риторіальним поділом до нього належать території Снятинського, Городенківського, Тлумацького, північно-східна частина Тисменицького, більшість Коломийського (без південної частини) районів.

Площа Покуття в межах Івано-Франківської області дорівнює 3083 км². Населення − 359,2 тис. осіб, в т. ч. міське − 105,3 тис. осіб, сільське − 253, 9 тис. осіб. Міст − 5, селищ − 5, сіл − 227. Щільність населення на Покутті дорівнює 1094 осіб, у місті − 2100 осіб. На одного мешканця припадає 76 арів земельних угідь, у тому числі ріллі − 57,8 ара. Всього сільськогосподарських угідь на Покутті 188 977 га, з них 143 776,5 га ріллі або 76% від усіх угідь.

За даними перепису 1857 р. на Покутті проживало 234495 осіб, включаючи Коломию, в тому числі сільсько­го населення 196 138 осіб (83,4%).

Назва Покуття зустрічається в писаних пам'ятках XIV ст. Походження назви має різне тлумачення: від містечка Кути, від «покути грішни­ків», краю «гут». Найдостовірнішим є виведення її від слова кут − як найменування землі «в кутах», утворюваних крутими згинами рік (у даному випадку Дністра, Прута і Черемоша з притоками).

Покуття було заселене 40 тис років тому. Найстаріші письмові згадки свідчать про такі поселення, як: Тисмениця (1143 р.), Снятин (1158 р.), Тлумач (1213 р.), Коломия (1240 р.), Гвіздець, Старий Гвіздець, Вербівці (1373 р.), Стрільче, Малий Гвіздець (1375 р.), Незвисько, Рогиня (1378 р.), П'ядики (1397 р.), Товмачик (1398 р.) та ін. Протягом ХІV−ХУІІІ ст. на території Покуття виникло 236 населених пунктів (П. Сіреджук).

Покутяни розмо­вляють покутсько-буковинським діалектом, який поширюється на західну частину Чер­нівецької області.

Народна будівельна творчість Покуття має багато своїх локальних особливостей. Покутські села здебільшого розташовува­лись у низинах. У них переважала нерегуляр­на система планування з мережею кривих і тісних, часом навіть тупикових, вулиць. Хати і господарські будівлі досить близькі до подільських та центральноукраїнських.

Хата складалася переважно з сіней і власне хати, згодом − з сіней і великої й малої хат. З тильного боку чи причілку була комора або хлів для худоби. Цікаво, що за оповідями старожилів, стаєнь не було, лише взимку корови і вівці стояли під якоюсь покрівлею на чистому повітрі та йшли пити воду до потоку, де ґазда прорубував їм ополонку. Сільські двори завжди «городили» плотами, заможніші − клали паркани з добротних дубових дощок.

У XIX ст. бідніші селяни споруджували хати з лози і глини. Це були так звані «городжені» будівлі, знані ще з часів трипілля.

В інших місцевостях Покуття зустрічаються дерев'яні житла, в яких стіни обмащувалися глиною, а дахи покривалися соломою. У плані тут переважають будівлі: хатчина − сіни − хата. У сінях на сволоку − великий плетений з лози і обмащений глиною комин. Стелі в хатах, як і стіни, обмащені глиною і побілені, крім сволока, який завжди митий.

Серед різноманітних пам'яток народної архітектури виділяються і будинки священиків − резиденції, які, як правило, були в кожному селі біля церкви. Будували їх на кошти громади. Споруди цього типу мають подібне планування, що виробилось протягом століть. Від селянських хат вони відрізнялися більшими розмірами, висотою стін тощо.

Землі Покуття найродючіші в Івано-Франківській області. Тому головне заняття покутян − землеробс­тво і тваринництво. Досить поширене город­ництво і садівництво. Основним промислом було переробка продуктів споживання. Серед ремесе­л виділяються: виготовлення знарядь праці, одягу, теслярство, столярство, гончарство, писанкарство.

орнамент «Зірка» орнамент «Кучері з гребінцями»

Покутський одяг вирізняється стриманістю і привабливістю. В жіночому одязі основними елементами є довгі вишиті сорочки, вовняні опинки, широкі й вузькі пояси (носили од­ночасно), велика кількість прикрас.

Жіночі сорочки − тунікоподібні, з суцільно кроєними рукавами (на раменах вишиті), довгі до п'ят. Поясним одягом були фоти, горботки − шмат смугастої вовняної тканини, якою ззаду обгортався стан. На свята одягали спідниці − рантух та запаски. Верхнім одягом влітку вважався сердак, взимку − кожух.