Популяція, яка описується рівнянням Харді - Вайнберга (p+q)2, є ідеальною популяцією; вона знаходиться у стані генетичної рівноваги (генетичної стабільності). У такій популяції генофонд не змінюється з покоління в покоління, відсутня генетична мінливість і не відбувається еволюційний процес. У природі ідеальні популяції не зустрічаються, існують реальні популяції, в яких: чисельність особин не буває нескінченно великою, панміксія не абсолютна, відбуваються мутаційний процес, природний добір, міграції. Але це не зменшує цінності закону Харді - Вайнберга. Він визначає умови генетичної стабільності вільносхрещуваної популяції і умови, які порушують цю стабільність. З рівняння Харді - Вайнберга випливає важливий наслідок - значна частина рецесивних алелів у популяції знаходиться у гетерозиготному стані. Тому в кожному поколінні з популяції може елімінуватися лише незначна частина рецесивних алелів - ті алелі, які перейдуть у гомозиготний стан (аа), проявляться фенотипно і підпадуть під дію природного добору. Закон Харді - Вайнберга носить теоретичний характер, але має широке застосування в популяційній генетиці як основа популяційно-статистичного методу при математичному вивченні проблем еволюції. У медико-генетичних дослідженнях він без будь-яких додаткових методів дозволяє встановити частоту рецесивного патологічного алеля, частоту гетерозигот - носіїв цього алеля, генетичну структуру популяції. Для цього потрібно знати частоту рецесивних гомозигот q2, тому що це єдиний генотип, який можна розпізнати за його фенотипом.

1 Знання необхідних основ

1.1 Введення упопуляционную генетику

1.2 Частота (концентрація) генів і генотипів

2 ЗаконХарди-Вайнберга

2.1 Передумови законуХарди-Вайнберга

2.2 Особистості учених

2.3 ЗаконХарди-Вайнберга

2.4 Основні положення законуХарди-Вайнберга

2.5 Застосування законуХарди-Вайнберга

3. Обмеження законуХарди-Вайнберга

3.1 Ідеальні умови для закону

3.2 Частоти алелів (Верн Грант)

3.3Мутационний процес

Укладання

Список використаної літератури

Запровадження

Тема даної контрольної роботи передбачає вивчення законуХарди-Вайнберга та її обмежень у рамках такий дисципліни, як «>психогенетика». Вивчення цього важливо задля базової освіти сучасного психолога. По-перше,психогенетические дослідження ведуть переважно психологами. Професійні генетики часто майже обізнані з здобутки у цій галузі.Психогенетика останніми роками значно збагатила психологію безліччю фактів, що стосуються, зокрема, вивчення різних аспектів впливу середовища перебіг розвитку. По-друге, і це, мабуть, головне, ознайомлення зпсихогенетикой у формуванні світогляду психолога.Психогенетика закладає основи методології вивчення людину, як істотибио-социального і дозволяє як збагатити теоретичні основи психології, а й закласти фундамент до застосування знань із областіпсихогенетики в практичну роботу психолога. Практичний психолог, працюючи з клієнтом чи з групою, маніпулює різними засобами середовища, формуючи чи коригуючи ті чи інші психологічні рис людини, тобто., висловлюючись мовою генетики, його поведінковий фенотип.Фенотип є результат взаємодії генотипу та середовища. Отже, працюючи з середовищем, психолог має враховувати і спадковість людини. Людина - це складна, самоорганізуюча, жива система, яка, на відміну інших живих організмів, включена, крім біологічного, й у соціальний контекст. Це означає, формування індивідуальності людини відбувається у контексті складних багаторівневих взаємодій.

>Психогенетика є областю науки, посталої з кінця з психології та генетики. Як частину психологіїпсихогенетика належить до ширшим області - психології індивідуальних відмінностей (диференціальної психології), яка, своєю чергою, є частиною загальної психології. Однією із завдань диференціальної психології вивчення походження індивідуальних відмінностей, саме ролі біологічних і соціальні причини їх виникненню. Однією з напрямів досліджень у цій області вивчення ролі спадкових ісредових чинників у формуваннімежиндивидуальной варіативності різних психологічних і психофізіологічних характеристик людини. Це і основний предметпсихогенетики.

Місцепсихогенетики в генетиці позначити трохи складніше. Генетика як наука вивчає закономірності спадкоємності та мінливості. Класифікація областей генетики може здійснюватися різноманітні принципам. Наприклад, основою то, можливо покладено об'єкт вивчення (генетика рослин, генетика мікроорганізмів, генетика чоловіки й т.д.) або рівень вивчення (молекулярна генетика, цитогенетика, генетика популяцій тощо.). Вирізняють також певні напрями всередині великих областей генетики, пов'язані з предметом вивчення і поставленими завданнями, наприклад,сельско-хозяйственная генетика,фармакогенетика, медична генетика та інших. У цьому планіпсихогенетика є частиною генетики поведінки, що включає також генетику поведінки тварин і звинувачуютьнейрогенетику.Психогенетика може бути зарахована до сфери компетенції біометричної генетики, оскільки переважно оперує кількісними ознаками та "використовує великий арсенал коштів математичної статистики, розробленийбиометриками. Разом водночас дедалі ці класифікації досить умовна, оскільки є взаємодія суспільства та взаємопроникнення окремих галузей генетики.

Слід зазначити, проте, що у в сучасній зарубіжній наукову літературу, що виходить переважно англійською, термін ">психогенетика" мало вживається. Для позначення цієї наукової дисципліни зазвичай використовується назва "генетика поведінки людини". Певний час тому, особливо у німецькомовної літературі, можна було бачити й інші позначення. Наприклад, в 1969 р. вийшло посібник з генетиці людини під редакцієюП.Е. Беккера, один із розділів якого називалася ">HumangenetischePsychologie", що цілком можна перекласти російською мова, як ">психогенетика". У 1982 р. опубліковано книга німецькогопсихогенетика Ф.Вайса, у якій яка цікавить нас галузь прямо позначена як ">психогенетика".

У виконанні вітчизняної психології для позначення дисципліни у вищій школі міцно закріпилося назва ">психогенетика". У межах наукової та відповідної навчальної літературі можна зустріти поруч із терміном ">психогенетика" ще й терміни "генетика поведінки" чи "генетика поведінки людини", які найчастіше вживаються як синоніми. У його передмові до підручника ">Психогенетика" (1999) І.В.Равич-Щербо, одного з головних спеціалістів у цій області, засновник першою у нашій країні лабораторіїпсихогенетики, вважає, що галузь, що було б назвати психологічної генетикою, правильніше іменуватипсихогенетикой, а чи не генетикою поведінки людини, як це заведено у країнах.Coвременная генетика поведінки людини охоплює надзвичайно широке коло проблем. Вона має справу з усіма рівнями вивчення спадковості, починаючи з молекулярного і закінчуючипопуляционним, використовують у ролі моделей експерименти з тваринами, займається проблемами спадковості як нормальних психологічних характеристик, а й різних психічних захворювань, іотклоняющегося поведінки, вивчає середу розвитку та дію генів у процесі розвитку, намагається знайти й локалізувати на хромосомах головні гени, управляючі поведінкою, і й іншого.

Мета цієї контрольної роботи – вивчення однієї з питаньпсихогенетики: «У чому полягає законХарди-Вайнберга та її основні обмеження?», що вже знайшло свій вияв у трьох розділах даної роботи.

1 Знання необхідних основпсихогенетики