5.2. Міжнародний кредит як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів

Міжнародний кредит — це відносини, що складаються між кредиторами і позичальниками різних країн із приводу надання, використання і погашення позики з виплатою процента.

Міжнародний кредит використовується для: • забезпечення перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів між країнами та їх ефективнішого використання:

• посилення процесу нагромадження в межах усього світового господарства, коли тимчасово вільні кошти одних країн спрямовуються на фінансування капіталовкладень в інших;

• прискорення розвитку продуктивних сил тощо.

За цільовим призначенням кредити розподіляються на пов'язані і фінансові.

Пов'язані кредити — це суто цільові кредити, що закріплюються в кредитній угоді (комерційний кредит для закупівлі певних товарів чи послуг та інвестиційний кредит, коли засоби спрямовуються на будівельні програми).

Фінансові кредити не мають цільового призначення.

За формою надання розрізняють товарні і валютні кредити.

За строками міжнародні кредити розподіляються на: короткострокові (терміном до 1 року), середньострокові (до 5 років), довгострокові (понад 5—7 років). Якщо короткострокові кредити обслуговують міжнародну торгівлю і міжнародний обмін послугами, а середньострокові кредити — експорт машин, обладнання тощо, то довгострокові — інвестиції в інфраструктуру та виробничу сферу.

Традиційно міжнародні потоки капіталу поділяють на приватні і державні, довгострокові і короткострокові, прямі і портфельні за такою схемою:

А. Приватне кредитування (придбання прав власності).

1.Довгострокові вклади (облігації, акції, використання патентів чи авторських прав тощо):

а)прямі інвестиції (кредитування чи придбання акцій зарубіжного підприємства, що є значною мірою власністю інвестора чи перебуває під його контролем);

б)портфельні інвестиції (кредитування чи придбання акцій зарубіжного підприємства, що не належить інвестору і не підконтрольне йому).

2.Короткострокові вклади (терміном погашення до 1 року).

Б. Державне кредитування (чи придбання прав власності): переважно портфельні інвестиції і кредитування — як довго -, так і короткострокові.

Ситуація у сфері міжнародного кредиту постійно змінюється. Якщо ще не так давно основним світовим кредитором були СІНА, m і ІУ7.1 р. на лідируючі позиції висунулися також країни — експортери нафти. Головними країнами-позичальниками завжди виступали країни, що розвиваються.

Але до середини 80-х років США перетворились на одного з найбільших імпортерів капіталу, а група нафтоекспортуючих країн почала щорічно брати кредит у сумі, що майже дорівнювала тій, яку вони самі давали в кредит.

Сучасний стан міжнародного кредитування можна розцінювати як гостру кризу — настала пора недовіри між учасниками кредитних відносин, позичальники виявились неспроможними відповідати за зобов'язаннями, і найбільші інституції-кредитори часто опиняються перед загрозою неповернення своїх коштів.

Досконалість кредитного ринку підривається факторами, що спричинюють кризу заборгованості — одну з найактуальніших міжнародних економічних проблем. У випадку анулювання боргу боржником (default) неможливо домогтися виплат за зобов'язаннями, якщо боржником є суверенний уряд. Такі борги безумовно призводять до зниження ефективності міжнародного кредиту.

Характерна ситуація склалася в Російській Федерації в серпні 1998 p., коли уряд був змушений оголосити про припинення виплат за зовнішніми боргами, що підірвало авторитет російської держави та російської економіки.

Цю проблему важко вирішити тоді, коли єдиним механізмом підтримання виплат за кредитами залишаються реструктуризація боргу та обіцянка надання нових кредитів, коли виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечуватиме урядам-боржникам більшого припливу коштів у майбутньому, а отже відповідного соціального ефекту.

Нові кредити мають принаймні покривати виплати процентів та основної суми боргу. Доцільно було б запровадити певний міжнародний інститут застави чи забезпечення, коли у випадку невиплати боргу чи зупинення цього процесу до кредитора переходять певні активи боржника.

Міжнародний кредит становить елемент світового ринку позичкових капіталів, що охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн і є механізмом акумуляції й розподілу фінансових ресурсів у світовому масштабі.

Існує два види ринків позичкових капіталів: первинний і вторинний. На первинному відбувається розміщення фінансових вимог, а вторинний ринок утворюють фінансові вимоги, термін платежу за якими ще не настав. Вторинний ринок лише перерозподіляє фінансові інструменти від одного кредитора до іншого.

Ринок позичкових капіталів поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів. Грошовий ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються короткострокові, депозитно-позичкові операції (терміном до одного року). Учасники ринків капіталів здійснюють фінансові операції терміном більше одного року. Кожний з цих ринків має власний інструментарій, тобто конкретні фінансові цінності, що обертаються на них. Вони розподіляються за статусом, за типом власності (приватна, державна), за строком дії, за ступенем ліквідності та характером ризику.

Для ефективного функціонування фінансового центру необхідна реалізація таких умов:

• високий рівень економічного розвитку країни, де розміщується фінансовий центр;

• активна участь даної країни у світовій торгівлі;

• наявність дієздатного ринку капіталів та ефективної банківської системи;

• лібералізація валютного і податкового законодавства;

• вигідне географічне положення та політична стабільність у країні.