Сімон Нікола Анрі Ленге

(1736–1794 рр.)

Адвокат, публіцист. Відомо, що він критикував енциклопедистів, захищаючи єзуїтів, вигнаних з провідних країн Європи, та написав з цього приводу пародію на "Кандіда". В оцінці історичного процесу стояв на позиції його стадіального членування. Стадію дикунства він характеризував як стадію природної демократії та соціальних почуттів. Виникнення приватної власності, на його думку, зруйнувало первісну гармонію та відразу ж встановило між людьми відносини панування та підкорення. Держава виникає як засіб захисту приватної власності та до крайнощів поглиблює нерівність.

У 70-х роках заснував політико-літературну газету, в якій виступив прихильником просвітницького деспотизму. З 1777 р. спільно з Маллє дю Паном видавав "Політичні, громадянські та літературні аннали". В 1780 – 1782 рр. потрапив до Бастилії, про яку згодом написав та видав свої відомі мемуари (1783 р.). В період французької буржуазної революції стояв на помірковано-ліберальних принципах.

Звинувачений у «лести деспотам Лондона и Вены» був страчений за вироком Революційного трибуналу. Приписане йому Карлейлем видання "La Bastille devoilee, remarques et anecdotes sur le chateau de la Bastille" в дійсності являє собою опубліковану у 1789-1790 рр. збірку документів та мемуарів з архіву Бастилії.

Габріель Бонно де Маблі

(1709 — 1785 рр.)

Брат відомого французького філософа Кондильяка увійшов в історію як політичний мислитель, історик, утопіст. Наприклад, його політичну вагомість підтверджує той факт, що свою останню книгу "Нариси про управління та закони США" він написав на прохання двох відомих політичних діячів США В. Франкліна та Дж. Адамса, щоб повідомити свою думку про конституцію цієї країни. Зародження утопічних ідей у нього відображається в таких вчинках: відмовився бути вихователем дофіна та вступити до Академії наук, обґрунтовуючи останнє незгодою проголошувати хвалебні промови на честь кардинала Ришельє. В основі його вчення лежать теорії суспільного договору та природного права. Утопічні погляди відображено у таких творах: "Про права та обов’язки громадянина," "Про законодавство або принципи законів". Приватну власність вважав основним джерелом усіх людських нещасть. Єдиним шляхом для встановлення спільності майна вважав послаблення майнової нерівності, що досягається посередництвом обмеження потреб та знищенням розкоші. Скромне життя за спільності майна породжує добродійних та щасливих людей.

Жан Мельє

(1664 – 1729 рр.)

Особливе місце серед французьких мислителів XVIII ст. за своїми утопічними поглядами займав Жан Мелье, відомий як представник матеріалізму та атеїзму. Безкінечність матеріального світу, нествореність матерії та руху, заперечення існування якогось джерела руху поза матерією — його основні філософські ідеї. В цілому, виходячи з огляду подібних думок, Мельє відносять до лівого крила французьких просвітителів, матеріалізм яких носить метафізичний характер. За своєю професією був приходським священиком, що дало йому змогу пізнати всі крайнощі життя простого люду. У залишеному ним «Заповіті» піддав різкій критиці не лише суспільні відносини сучасної йому Франції, а й саму соціальну структуру в цілому. Засуджуючи абсолютну монархію, він називає усіх правителів тиранами, які за допомогою жахливої системи обману та насильства довели народ до злиденності. Світська та духовна влада підтримують один одного, як два крадії. Особливий удар Мельє у своїй нищівній критиці наніс релігії, викриваючи усі її недоліки та протиріччя. З усіх противників існуючого тоді ладу Мельє налаштований найбільш революційно. Вольтер, оцінивши значення його поглядів, більшість з його ідей усе ж не підтримував. Випустивши у 1762 р. витяги із «Заповіту», він оминув усі його вирази найбільш радикального характеру. Окрім релігії та існуючої соціально-політичної системи влади, Мельє являється противником приватної власності, вважаючи її причиною усіх соціальних бід. Лише з ліквідацією приватної власності людство позбавиться злиденності, тиранії та війни. Інакше кажучи, у «Заповіті» вимальовуються утопічні риси, подібні до умовиводів інших філософів та діячів того часу.

Луї – Себастьєн Мерсьє

(1740 – 1814 рр.)

Французький письменник, з 1765 р. відомий як професійний літератор. Від початку Французької буржуазної революції був прихильником якобінців, проте згодом його політичні погляди значно еволюціонували. У 1792 р. був обраний від департаменту Сени та Уази до Конвенту, де приєднався до лівого крила Жиронди. У період якобінської диктатури потрапив під арешт подібно до інших жирондистів. З приходом до влади Наполеона Бонапарта Мерсьє відійшов від політики. Найбільшу європейську відомість письменнику принесло видання його утопічного твору "Рік дві тисячі чотириста сороковий" у Амстердамі в 1770 р. У цьому творі Мерсьє намалював ідеальну державу майбутнього, в якій зображено досконалий суспільно-політичний устрій, благополуччя її мешканців. Цей роман після свого виходу у світ відразу ж викликав велике захоплення у читацької публіки. Досить згадати таких відомих філософів, як Фрідріх-Генріх Якобі; з повагою до нього ставився Гете; "золотою книгою" його назвав письменник та музикант Крістіан-Фрідріх-Даніель Шубарт.