В. Годвін

Насилля було породжене винятковими привілеями. Воно могло випадково з'явитися серед дикунів, чиї апетити перевищували їх запаси або чиї пристрасті розгоралися при наявності предмету їх бажань, але поступово таке насилля повинне було зупинитися з розвитком розуму та цивілізації. Однак, накопичена власність встановила своє панування, і з цього часу почалася відкрита боротьба між силою та хитрістю з одного боку та силою і хитрістю — з іншого. В цьому випадку запекла та необдумана боротьба тих, хто потребує, являє безсумнівне зло. Вони прагнуть нанести удар тій самій справі, в успіху якої вони глибоко зацікавлені і затримують торжество правди. Але по-справжньому злочинні, злісні та пристрасні схильності людей, які думають лише про себе, зневажають інтереси інших; до таких саме людей належать багатії.

І.2. Розуміння категорій добра та зла

Е.-Г. Мореллі

«Що таке зло; різні його види»

Людина за природою схильна до судження про все з точки зору свого «я» (аби вона своєчасно почала турбуватися про самозбереження), тому вона називає злом все, що прямо чи побічно не подобається їй чи неприємно вражає її. Однак вивчення проблеми та роздуми над нею навчили людину розподіляти це загальне поняття.

Ми присвоюємо назву фізичних бід тим змінам матерії, які здаються нам неприємними. Знищення якоїсь гарної квітки, якогось корисного предмету є збитком, шкодою для нас; ми відчуваємо незадоволення, потребуємо співчуття. Яка-небудь чисто пасивна істота ранить нас, спричиняє нам біль чи якісь неприємні відчуття, на кшталт удару камінням, — все це відноситься до розряду фізичних бід, які ми називаємо нещастям.

Дія розумної істоти, яка не подобається, неприємно вражає чи ображає, є зло моральне; того, хто умисно його здійснює, ми називаємо злим.

Візьмемо протилежності цих прикрих відносин — і ви отримаєте ідеї різних благ: блага, що надходять до нас від якоїсь неживої істоти, будуть фізичними; ті, які ми отримуємо від істоти розумної, будуть моральними. Ці істоти будуть називатися добрими, їх дії будуть благочинними, наші почуття — задоволеними, події — успішними, а наш стан — щастям. …

Е.-Г. Мореллі

«Правильні межі морального зла»

У природі нема ні фізичного, ні морального зла у взаємовідносинах між божеством та його створіннями, тобто немає нічого, що було б йому неприємним.

У стосунках людини з первісними законами природи немає морального зла, тобто вони не підлягають ні активній, ні пасивній шкоді. Страждати від бід цього роду, бути їх винуватцем вона може лише за деспотичного устрою деяких суспільств, різних і смертних, з норовом та звичаями, часто діаметрально протилежними один одному. Те, що в одному з них є моральним злом, часто визнається в іншому в якості добра чи похвального вчинку. Це неспростовно доводиться теперішнім та минулим становищем націй. В одному місці засуджують те, що дозволяють в іншому, і, як наслідок, моральне зло в цьому відношенні річ настільки нетривка та мінлива, як і фантазія законодавців. Є природним, що воно карається іншим, таким же набутим злом. Будучи виключно дією другорядної причини, що надана випадковостями її самовільної мінливості, чи може це зло мати яке-небудь відношення до божества?

Людина — незалежний творець своїх помислів та дій; вона не має іншої мети, інших мотивів, окрім самозбереження; її благо та становище — речі швидкоплинні та цілковито залежні від її здібностей. Але оскільки ці хороші та погані вчинки … є такими лише за деяких обставин, то справедливо буде сказати, що людина лише випадково або умовно дурна. Відстороніть умови, відстороніть причини, які в більшості своїй від неї не залежать, — і вона або зможе бути розбещеною, або не захоче нею бути.