«Французька Академія»

Ми прямуємо у бік Французької Академії. Вона зберегла свою назву, але як змінилося теперішнє її становище! Як змінилося місце, де колись відбувалися її засідання! Та й розташувалася вона уже не в королівському палаці.... У цьому величному місці, з усіх боків захищеному заповідними лісами, панував спокій. Особливим законом було обумовлено, щоб ніякий сторонній звук не порушив тиші у всій місцевості. ... Ми увійшли у досить простору будівлю, прикрашену зовсім просто. Я не помітив біля входу у це мирне святилище муз нікого з важкою алебардою, та ніхто не заважав мені увійти сюди з натовпом інших добрих людей.

Зал мав чудову акустику, так що й у найбільш віддалених кутках виразно було чути академіка навіть із слабким голосом. Не менше вразив мене і порядок, який панував на місцях. Декілька рядів ослонів, поставлених біля стін, розташовані були сходинками, адже тут розуміли, що в Академії так же важливо добре чути, як у Салоні живопису бачити. Я мав повну можливість роздивитися все у всіх подробицях. Мені здалося, що число академічних крісел не було тут бездумно обмеженим, але їх відрізняла одна особливість — над кожним майорів прапорець, на якому чітко були відзначені заслуги того академіка, над чиєю головою він знаходився. Кожен міг зайняти академічне крісло без ніяких пояснень, але за умови, що він розгорне над собою прапорець з перерахуванням своїх заслуг. Звісно, ніхто б не насмілився розгорнути над собою порожній прапорець та зайняти академічне крісло, як це робили у мій час єпископи, князі, маршали та вихователі спадкоємців престолу. Тим паче ніхто б не насмілився показати публіці заголовки творів безпосередніх або по-рабськи наслідуваних: кожна оприлюднена праця повинна являти собою новий крок на ґрунті мистецтва; до того ж публіка не прийняла б жодної книги, яка не була б кращою за наступну, присвячену тому ж предмету.

Мій супутник смикнув мене за рукав.

• ... Наші академіки живуть відлюдькувате (хто хоче отримати душевну силу, розвиває її старанною працею: немає більшого раба, ніж лінивець). Для того, щоб талант міг здійснитися, набрати сили та спрямувати подалі від відомих доріг, відкриваючи собі нові шляхи, потрібне усамітнення. Коли з’являється у письменника натхнення? Коли він заглиблюється у себе, коли досліджує власну душу, цю глибинну рудну жилу, про справжні скарби якої і не підозрював раніше. Усамітнення та дружба — ось справжнє джерело натхнення! (Розум людини триваліший її почуттів; як наслідок, той мудріший, хто шукає радощів у розумі, а не у почуттях). Що ще потрібно тому, хто шукає природу та істину? Де зможе вона розуміти їх високу мову? У міському сум’ятті, де, крім наших бажань, багато дрібних пристрастей охоплюють наше серце? Ні, лише серед лісів та полів: там молодіє наша душа; там осягає вона всю велич всесвіту — спокійну, повну глибинного сенсу; там вона виплескує полум'я слова, вирізьбленого та прикрашеного почуттями; там уява її розширюється, подібно горизонту, що нас оточує. У наші часи літератори відвідували салони та розважали там прекрасних дам, домагаючись від них мимовільної посмішки. Зрілі та сильні думки вони приносили в жертву пануванню прискіпливої моди; вони калічили свої душі, прагнучи догодити своєму часу. ... До того ж письменники тут ведуть настільки щасливе й помірковане життя, яке ми вважаємо вищим благом. Ми не відволікаємо їх від творчості заради власної забави, не підглядаємо за натхненними порухами їхніх душ, щоб потім хизуватися, що були тому свідками. Їх творчий час для нас настільки священний, як священний хліб для бідняка. Ми уважні до їх потреб і поспішаємо попередити й задовольнити будь-яке їхнє бажання.

• У такому разі у вас повинно бути немало труднощів. Невже не знаходяться тут люди, що приховують цим високим званням свої лінощі та бездарність?

• Ні, у такому світлому осередку знань дрібний недолік легко розпізнається. Шахрай та самозванець тікають від цих місць; вони безсилі перед проникливим оком генія, вони не сміють підняти на нього очі. Та якби все ж якусь бездарність і привела сюди зарозумілість, знайшлися б тут співчутливі люди і поспішили б її вилікувати, переконавши її відмовитися від наміру, яке не додасть їй слави. Та нарешті закон ...

... Я пройшов до зали, де були розвішані портрети академіків як колишніх, так і нинішніх. Я побачив портрети тих, кому належить прийти на зміну нині діючих академіків. Однак, не бажаючи нікого засмучувати, не стану називати їх прізвищ. Та все ж не можу відмовити собі у задоволенні назвати тут одне ім'я, яке, безумовно, порадує багатьох людей, що люблять справедливість та ненавидять тиранію: абат де Сен-Пьєр відновлений тут у своїх правах і портрет його повернений на належне йому місце з усіма тими почестями, яких він заслужив рідкісними своїми доброчесностями. Підлість, яку здійснила Академія свого часу, піддавшись вимушеному угодовству та проявивши ганебне її раболіпство, виявилася виправленою. Портрет цієї достойної та добродійної людини красується тепер між портретами Фенелона та Монтеск'є. ...