В. Годвін

... У такому становищі суспільства, яке ми розглядаємо, задачі навчання будуть сильно спрощеними та зміняться у порівнянні з теперішнім часом. Тоді будуть вважати однаково неправильним перетворення у рабів як хлопчиків, так і дорослих людей. Справа буде полягати не в тому, щоб передчасно збільшувати чисельність ще не вилуплених з яєць скороспілок, та й то виключно для того, щоб доставити задоволення й потішити зарозумілість батьків похвалами, що виголошуються на адресу їх дітей. Ніхто не буде мучити слабких та неспритних передчасним навчанням, погрожуючи, що, вступивши у дорослі роки, вони відмовляться вчитися. Розум людей буде розвиватися у згоді з обставинами та враженнями, що сприяють на нього, не буде підпадати під муки та послаблюватися спробами відлити його в особливу форму. Жодна людська істота не буде змушена учитися чому-небудь, якщо вона не бажатиме того та не бачитиме собі користі та цінності від цих знань; будь-яка людина в залежності від своїх здібностей залюбки поділиться спільними поглядами та думками, достатніми для керування та заохочення тих, хто вчиться за своїм бажанням.

Л.-М. Дешан

VII

Діти, за якими був би зовсім інший догляд у перші роки життя, ніж за нашими, які були б значно менш обтяжливими, виховувалися б самі собою, як тільки їх відірвуть від материнських грудей. Вони навчилися б користуватися руками (їх тому й не навчали інакше, як працюючи у їх присутності), та нема такої корисної роботи, не виключаючи й медичної, яку кожний з них, ставши дорослим, не вмів би виконувати та не виконував би, якщо вона знадобилася б на користь суспільства. Вони знали б тільки одне суспільство та належали б лише йому одному як єдиному власнику; вони, безсумнівно, народжувалися б здоровими, міцними, доставляючи менше неприємностей матерям, більш схильним від народження до істинних норовів, ніж ми.

Жінки, здатні годувати груддю та не вагітні, без розбору давали б дітям своє молоко. Виняток у цьому відношенні, що спостерігається у дикунів, у становищі норовів відбувався б ще менш суворо, ніж за законом, де ми бачимо найманих жінок, що годують своїм молоком власних і чужих дітей, чиї матері за гроші позбавляють себе цих обов'язків та турбот. Такого роду матерів не було б зовсім, адже не знайшлося б жодної, яка своїм молоком не годувала б дітей. ... Але як же заперечать нам, невже матері не залишали б при собі своїх власних дітей? Ні! Адже до чого ця власність, яка так часто карається в батьках та матерях їх дітьми, якщо не буде відокремлених родин, окремих дружин, якщо усе буде спільне і всіляка мати зможе знайти у всіх дітях те, чого вона могла б побажати від своїх власних дітей, - прихильність, дружбу, навіть любов до неї?

Г. Бабьоф

...Виховання! Це слово змушує нас перейти до вказівки на те, що ближче всього стосується щастя народів. «Людина нещасна лише внаслідок невігластва», — сказав відомий канцлер де Лопіталь. Тому той, хто вірно зрозуміє нашу точку зору й не скаже, що кинув тут швидкий погляд на це питання, ми відхилимося від нашої теми.

«Потрібно віднестися надто уважним та детальним способом до такого важливого питання (про народне просвітництво), від якого буде залежати розвиток талантів, спокій родин, суспільні норови та слава французького народу». Співставлення вимог, що містяться у різних наказах, показує, яке велике число наказів містить ця вимога.

Дійсно, для нації було б величезним благом, якби було видано закон, який приписував би замість примітивних засад, створених усюди для бідного народу, замість усіх вчителів приходських шкіл, здатних навіювати своїм учням лише варварські уявлення, поставити вчителів, здатних у крайньому разі навчати читанню та моральним правилам.

Але, скажуть деякі, це вимагатиме нових витрат. Та чи може витрата бути більш розумною, ніж ця? Якщо вважається необхідним платити людині, яка вчить нас поведінки у іншому світі, то чи не слід вважати необхідним витрачати в крайньому разі стільки ж на оплату тому, хто вчить нас виходити з труднощів в цьому світі? Серед багатств, призначених для забезпечення принад потойбічного життя, багатств, що споживаються людьми, які нічого не роблять для надання світу цих несказанних благ, можна було б знайти більше, ніж вимагатиметься для установи, яка потребує лише у вдосконаленні, оскільки вона вже існує, але на неправедних підвалинах.

Отже, доведено, що у людському суспільстві освіта або зовсім непотрібна, або усі повинні отримувати рівну освіту. До тих пір, поки буде інакше, хитріші завжди будуть обманювати усіх, кого зможуть: за тим, що було, ми можемо судити про те, що буде. Якби усі люди завжди отримували рівну освіту, якби вони не знаходилися у полоні дурних забобонів, що так довго шкодили їм зрозуміти й пізнати себе, більшість ніколи б не примирилася з тим, що меншість насмілюється нав'язувати їй ганебні кайдани, — час дещо зменшив їх тягар, не зруйнувавши повністю їх сліди. Ніколи ті, кого називають "третьою верствою", не були б приречені на одні лише страждання, щоб дати можливість насолоджуватися тим, хто претендує на зарахування себе до першої верстви; ніколи не було б третьої верстви, була б усього лише одна єдина верства.

Смертные равны. Вовсе не рождение,

Лишь одна добродетель создает различия.

Оскільки освіта панує в нашому віці, дуже цікаво зупинитися на питанні просвітництва народу хоча б для того, щоб дати народу можливість захищати свої права, які ще залишились у нього, від незаконних домагань освічених інтриганів, яким усе було б занадто легко, якби їм довелося боротися лише з неосвіченим народом. Обробка земель від цього зовсім не постраждає. У Римі консули були, звісно, людьми з освітою; однак вони були в більшості випадків добрими та зразковими землевласниками, які залишили плуг лише для того, щоб керувати арміями. До того ж, освіта стала у нас свого роду власністю, на яку кожен може претендувати. Наші звичаї зробили освіту необхідною для збереження своїх норовів. Вона дозволяє нам знати те, чого не можна не знати. Вона відкриває нам шлях, що веде до пошуків добродійності та любові до неї. Вона звільняє нас від дурості та від численних небезпечних забобонів. Вона показує нам, у чому полягають права людини. Вона дозволяє нам краще розрізняти справедливе та несправедливе. Вона дозволяє нам без ніякої зовнішньої допомоги заслужити посади, яких ми марно домагалися б без неї. Вона може служити пробудженню у нас патріотизму....

Ми обмежилися від вчителів вимогою головним чином досконалого знання основ мови, та ось чому. Хто добре розуміє свою власну мову та добре знає її структуру та значення, той володіє ключем майже до всіх наук. Людина здатна, якщо дуже цього побажає, самостійно отримати досить багато різноманітних знань. Це досить добре видно, судячи з того, що багато коледжів та інших навчальних закладів беруть за основу викладання мови. З іншого боку, була дуже поширена звичка письма; вважалося, — хто вміє писати, той знає усе. Нині розумні люди стверджують, що передусім потрібно звернути увагу на оволодіння навичками читання, щоб потім досить швидко та грамотно навчитися писати. Коли навчаться розуміти те, про що читають, то іншому навчитися легко. Народ, що отримає таку освіту, за своїм характером буде повністю відрізнятися від нинішнього народу — грубого, забобонного, нерозумного та інертного; той народ буде освічений, винахідливий, активний та патріотично настроєний.

Зрозуміло, що в даному плані народного просвітництва ми маємо на увазі, що молоді нашій у школах не потрібно давати читати які-небудь дурощі. Можливо, буде вирішено навчати молодь спершу на текстах законів, щоб змолоду прищеплювати їй знання своїх прав та обов'язків, пояснити їй сутність людини у суспільстві та яких правил повинна додержуватися кожна з них, щоб стати громадянином.

Доля кожної нації пов'язана з порядком, що підтримується справою виховання людей. Честолюбні голови завжди добре розуміли це правило політики. ...

Незнання народом своїх прав мало б негативні наслідки, якби він погодився прийняти у вигляді допомоги те, що він вправі вимагати як справедливе відшкодування.

Серед існуючих засад є немало таких, які освічений народ не потерпів би. Тисячі сліпучих променів світла дозволили б йому, може, пізнати істини, необхідні для його благополуччя. Та найважливіше, що він досяг би уміння цінувати та поважати себе. Він розсудив би, що так довго нав’язуванні йому порожні різниці сутність лише химери та що та людина, яка має заслуги у відношенні їй подібних, має право на відмінність.

«Хто добре служить своїй країні, той не потребує в пращурах».