«В чому полягає свобода та залежність»

Розглянемо тепер, в чому полягає істинна політична (громадянська) свобода людини, про яку моралісти ніколи не мали правильної думки, як вони не мали її про моральне добро та зло.

Передусім я говорю, що істинна політична свобода людини полягає у безперешкодному та безстрашному користуванні всім, що може задовольнити її природні та законні бажанні. Проте я стверджую, що ця прекрасна свобода залежить від сукупності причин, які зробили б можливим її використання, якби засоби для цього не були спотворені та утруднені.

Якщо під свободою розуміють повну незалежність, яка абсолютно виключає всілякий зв'язок однієї людини з іншою, то я кажу, що подібна свобода була б становищем повної занедбаності, становищем, під час якого люди жили б відособлено, як рослини; суспільства тоді не було б….

«Люди народжуються, щоб панувати або підкорятися», — говорить автор Bibliotheque; всі наші філософи говорять те ж саме. Я б не чіплявся до цих виразів, якби наші забобони, наші звичаї не надавали їм одіозного значення. Відновимо їх істинну сутність. Люди народжуються у взаємній залежності, внаслідок якої вони почергово наказують та служать, тобто отримують допомогу та допомагають. Але при такому значенні та згідно з істинним природним правом немає і не повинно бути ні господаря, ні раба, оскільки залежність обопільна. Син залежить від батька більше, ніж останній від свого потомства; один так же тісно зв’язаний природним почуттям благої ніжності та готовністю надати допомогу, як інший — слабкістю, що очікує на допомогу. Громадяни республіки, взяті окремо та сукупно, знаходяться у взаємній залежності….

Т. Спенс «Доповідь прочитана на Філософському зібранні в Нью-Кестлі

8 Листопада 1775 року, за друкування якої зібрання удостоїло автора честі виключити його з числа членів»

Пане головуючий. Зважаючи на те, що настала моя черга зробити доповідь, дозвольте мені поділитися деякими думками щодо наступного важливого питання: чи користується людина всіма тими вигодами від своїх природних та рівних прав власності на землю та свободу, які в цьому становищі вона може та повинна очікувати?... Слід сподіватися — лише небагато знайшлося б настільки дурних людей, щоб заперечувати, що власність на землю та власність серед людей в природному середовищі повинні бути рівними. Відтак, якщо це визнано, то земля якого-небудь народу в природному стані являє собою загальне майно, в якому кожен представник цього народу має рівну власність разом з повною свободою утримувати себе самого та свою родину за допомогою тварин, плодів та інших дарів землі. Таким чином, цей народ спільно користується всіма вигодами своєї країни або місцевості, причому його право вчиняти так не ставиться під сумнів ніким, навіть людьми найбільш егоїстичними та розбещеними. Дійсно, чим же вони повинні користуватися, як не виробами держави, в якій вони мешкають? Позбавляти їх цього права — значить, в дійсності відкидати за ними право на життя. Надалі інші захочуть запитати: чи не є законним, розумним та справедливим те, щоб цей народ міг продати та навіть подарувати повністю свою країну або спільне майно тим, кому він забажає, щоб вони та їх наступники вічно панували над ним?

На це я відповідаю так: якби для життєдіяльності нащадків цих людей не потрібно було ніяких більше речовин, крім повітря, то було б зловмисним засуджувати їх право відчужувати ту їх власність, на що їх потомство не може не жити таким же грубим чином, як вони самі, ті ж самі грубі речовини повинні бути залишені для нього, щоб воно могло жити ним. Адже право позбавляти кого-небудь засобів життя допускає право позбавляти його самого життя. Та не можна допустити, щоб пращури мали таке право стосовно свого потомства.

Звідси зрозуміло, що ґрунт або земля в якій-небудь країні чи місцевості з усім, що знаходиться в ній або на ній і має до неї відношення, завжди та в однаковій мірі належить справжнім жителям названої держави або місцевості. Оскільки, як я сказав вище, не можна жити інакше, як від землі або її витворів, а відтак ми маємо таке ж право власності на те, без чого ми не можемо жити, як і на наше життя.

... Якщо ми обернемося на походження сучасної нації, то побачимо, що на землю з усім, що до неї відноситься, одного разу заявила домагання невелика кількість індивідів, які й поділили її між собою з такою впевненістю, начебто вона є справою їх рук і вони самі сфабрикували її; а оскільки їх претензії не підлягали засудженню та їх самих не притягували до відповідальності за такі незаконні захоплення та несправедливі домагання, то вони звикли думати або, - що означає для іншого людства те ж саме, — діяти так, начебто земля створена для них або ними, до того ж не соромилися називати її своєю власністю, яку вони можуть розташовувати безвідносно до якої-небудь іншої живої істоти у всесвіті. Вони і діяли відповідним чином; та жодна людина не могла в більшій мірі, ніж будь-яке інше створіння, заявити своє право навіть на травицю, на горіх або жолудь, рибу, птаха або на який-небудь витвір природи хоча б для того, щоб врятувати своє життя без дозволу вказаного власника ... так, що всі створіння й люди стали зобов’язаними своїм життям власнику того чи іншого землеволодіння, а тому на них були також заявлені домагання з таким же за сутністю правом, як я на траву в лісі, яка отримує свою їжу від ґрунту, і т.п. Так і вийшло, що ці люди, жили вони чи розмножувалися, працювали або билися, - все це робилося для їх господарів; а ті — благослови їх, Боже, — милостиво приймали все, як належне. Даруючи засоби до життя, вони дарували й саме життя, ще й були переконані, що мають право на послуги та пільги і можуть дати життя або смерть створінням, які зобов’язані їм своїм життям.

... Таким чином, перші землевласники були узурпаторами та тиранами; та всі, хто згодом володів їх землями, отримували їх по праву наслідування, купівлі тощо; справжні власники, подібно до попередників, також відстороняли домагання всіх претендентів на їх власність. Та кожен з них ще й тепер може за допомогою власноруч винайдених законів змусити всіляку живу істоту піти геть з його власності (що, на жаль, занадто часто й приводиться у виконання). З цього закономірно виходить, що коли б усі землевласники були одностайними та взяли свої володіння у власні руки, всім іншим знайшлося б місце лише на небесах. З цього виходить, що пересічні громадяни можуть жити навіть там, де вони народилися, не інакше, як в якості чужоземців та лише з дозволу тих, хто претендує бути власником цієї землі. За такий дозвіл змушені платити божевільну ціну, хоча для багатьох оплата цих вимог нині так обтяжлива, що слід передбачити невелику кількість людей, які погодяться на цю честь. ... Отже, припустивши вище в якості доведеного та визнаного те положення, що рід людський має рівну та справедливу власність на свободу, повітря та сонячне світло, розглянувши також, на яких жорстоких умовах він користується цими загальнодоступними дарами природи, ми приходимо до висновку, що людський рід далекий від того, щоб користуватися тими вигодами, на які можна було б очікувати. ...