Ф. Буассель

Питання. Що буде з грішми?

Відповідь. Коли моральний порядок буде встановлено так, що стане можливим обходитися без грошей, вони будуть використовуватися подібно до інших металів: для вироблення прикрас, меблів, предметів для храмів, дрібничок для матерів та дівчат. До тих пір (якщо не виникне необхідність відмінити їх зовсім) вони будуть зібрані в одному місті, звідки їх будуть випускати лише для найбільш наполегливих людей та найбільш необхідних потреб.

Л.А. Сен-Жюст

«Про старців, про зібрання у храмах, про цензуру»

Люди, що прожили бездоганно все своє життя, коли їм виповниться шістдесят, будуть носити білий шарф. Для цього вони повинні в день свята старості предстати у храмі перед судом своїх громадян; та якщо ніхто не пред'явить їм обвинувачення, вони отримають білий шарф.

Повага до старості в нашій вітчизні являється культом. Людина, що носить білий шарф, може бути приговорена лише до висилання.

Старці, що носять білий шарф, являються у храми, щоб піддати там цензурі приватне життя функціонерів та молодих людей, що не досягли двадцяти одного віку.

Ті, хто керує, повинні надавати приклад стриманості та скромності; народ має право спрямувати до кримінального трибуналу обвинувачення, висунуте старцями проти функціонерів. Якщо стане відомо про їх дурний образ життя, вони підлягають вигнанню.

Старіший житель комуни повинен являтися у храм кожні десять днів, щоб висловити свою думку про поведінку функціонерів.

Громадяни збираються у храмах, щоб розглянути приватне життя функціонерів та юнаків молодше двадцяти одного віку; щоб відзвітувати у використанні своїх прибутків; щоб оголосити, хто являється їх друзями. Старіший з громадян головує в цьому зібранні. Не допускаються довгі обговорення та урочисті промови. Слід обмежитися викладенням точних та неприкрашених фактів з поваги до місця, де відбувається зібрання та для підтримання рівності.

Той, хто вдарить або образить кого-небудь у храмі, буде покарано смертю.

Ті, хто не являються членом суверена, повинні бути виведені з храму перед голосуванням.

Не ведеться ніяких записів того, що відбувається у храмі.

Функціонери, звинувачені в храмі старцями, не можуть там висловлюватися; їх відповідь, написана ними самими, повинна бути зачитана з потрібною скромністю одним з їх друзів; та народ без обговорення вирішить, слід або ні передавати справу на розгляд кримінального трибуналу. Якщо звинувачені викриті в дурному образі життя, вони підлягають вигнанню.

Все, що сприяє лютості або пом'якшенню норовів, підпадає під цензуру у храмах; однак там неможна ні називати, ні піддавати цензурі тих, хто наділений владою або досяг двадцяти одного віку.

Жінки не можуть підлягати цензурі.

Той, хто звинуватить іншу людину, називаючи її по імені, у вчинках, що не караються законом, підлягає вигнанню, якщо того вимагатиме перед трибуналом зацікавлена сторона.

Л.А. Сен-Жюст

«Про договори»

Укладання договорів не підкоряється ніяким іншим правилам, аніж волі сторін, що домовилися; нікого не можна зобов'язати укласти договір.

Ніхто не може укласти договори до досягнення двадцяти одного віку.

Ніхто не може укласти договори інакше, як у присутності своїх друзів, інакше договір визнається недійсним.

Один і той же договір не може зв'язати більше двох людей; якщо він пов'язує більшу кількість людей, він визнається недійсним.

Будь-який договір підписується сторонами, що домовилися, та їх друзями; інакше він визнається недійсним.

Безпосередньо друзям вручається текст договору.

Суперечливі справи вирішуються у присутності друзів договірних сторін, які й являються арбітрами.

Той, хто програє тяганину, позбавляється прав громадянина строком на один рік.

Будь-яке зобов'язання повинно бути записане, інакше воно недійсне.

Закон не створює права, право створює закон.

Л.А. Сен-Жюст