«Докладне тлумачення істинних засад суспільності»

… Розглянемо ще раз, що зробила природа, щоб схилити людей до одностайності, до спільної згоди, та як вона попередила зіткнення зазіхань, які могли б утворитися в деяких окремих випадках.

1. Вона примушує людей на підставі подібності їх почуттів та потреб зрозуміти рівність їх об’єднань і прав та необхідність спільної праці.

2. Створивши різноманітними ці потреби в даний момент, в результаті чого ми не всі відчуваємо їх в однаковій мірі та водночас, вона попереджає нас, щоб ми поступилися іноді цими правами на користь інших та схиляє нас робити це без обтяжень.

3. Іноді вона запобігає виникненню між нами суперечок, суперництва бажань, смаків, нахилів, створюючи достатню кількість предметів для задоволення всіх їх окремо. Або ж вона урізноманітнює ці бажання та нахили, щоб зашкодити їм спрямовуватися одночасно на предмет, який існує в одному сенсі; «trahit sua quemque voluptas»⁶.

4. Створивши різноманітними силу, працю, таланти згідно з віковими властивостями нашого життя або устрою наших органів, вона наділяє нас певним родом занять.

5. Вона хотіла, щоб важкість та втома здобування предметів, необхідних для задоволення наших потреб, …. примусили нас зрозуміти необхідність вдаватися до зовнішньої допомоги та виховували прихильність до всього, що нам допомагає. Звідси наша відраза до самотності і любов до приємних сторін вигідного могутнього об’єднання — суспільства.

Нарешті, щоб підтримувати між людьми взаємодопомогу та взаємну вдячність, … природа передбачила дрібні деталі; вона примушує людей відчувати почергово тривогу або спокій, втомленість або натхнення, занепад сил або їх появу.

Одним словом, хоч ця машина складається з розумних частин, вона в деяких випадках працює незалежно від їх розуму. Тому можна погодитися з Цицероном: «Natura ingeniut, sine doctrina, notitias parvas maximarum rerum, virtutem ipsam inchoavit».⁷

Л.А. Сен-Жюст

«Про суспільство»

Кожен, незалежно від свого виду, хто живе та дихає в суспільстві свого виду, має політичний закон або закон збереження проти того, що не є його суспільством чи його видом.

Ця незалежність має свої закони, без яких будь-яка істота на землі занепала б у самотності. Природні відносини — сутність законів. Ці відносини — сутність їх потреб та уподобань. Згідно зі своїм розумом та чуттєвістю тварини єднаються в тій чи іншій ситуації. Одні збираються разом лише навесні, інші — в різні пори року; вони сходяться, не завдаючи шкоди один одному, не тікаючи один від одного. Людина як істота чуттєва народжується для постійного життя в суспільстві, оскільки її призначення — панувати.

Отже, люди утворюють природне суспільство, основане на незалежності кожного її члена, але всі разом вони утворюють політичний організм чи політичну силу проти завойовників. Суспільне становище є відношенням між собою, політичне становище є відношенням одного народу до іншого.

Ми бачимо, що люди, вороже ставлячись один до одного, повернули проти своєї суспільної незалежності силу, призначену лише для забезпечення їх зовнішньої сукупної незалежності; суспільний договір зробив цю силу подвійною, знаряддям в руках частки народу для пригнічення всього народу та одночасно знаряддям для протидії завоюванню.

Якщо метою суспільного договору є збереження суспільства — виходить, що людей вважають дикими тваринами, яких необхідно приборкувати. Дійсно, згідно з суспільним договором, всі живуть, озброївшись один проти одного, як стадо тварин різних видів, невідомих один одному та готових пожирати один одного. Безпека всіх — у знищенні іншого, тоді як насправді вона виявляється в їх незалежності.

… Із-за змішення права суспільного та права політичного утворилося скопище людей, а не суспільство.

… Народ повинен сам керувати собою. Огидно, коли ним керує орда чужих йому людей.

Якщо відносини між народами визначаються суворими межами та якщо взаємовідносини всередині спільноти підкоряються громадським правилам, залишається вияснити, чи потрібна у першому випадку особлива сила, якщо народ в цілому нею володіє, а в другому випадку — чи потрібні магістрат та податки, щоб сплачувати ярмо.

Це не парадокс. Я зовсім не жену людей до лісу, навпаки, я закликаю їх повернутися до природи, до суспільного порядку. Невже сонце світить лише для диких звірів ?

Е.-Г. Мореллі