«Форма правління»

• Насмілюсь запитати вас, якої форми правління дотримується ваша країна ? Монархічної, демократичної, аристократичної ? ...

Ні монархічної, ні демократичної, ні аристократичної. Це просто розумова форма правління, яка понад усе ставить користь людей. Монархії більше не існує. Монархічні держави (це було добре відомо, хоча ніяких висновків ви так і не зробили) зливаються з деспотизмом, подібно до того, як ріки зливаються з океаном, а деспотизм руйнується під власною вагою. Істина ця підтвердилася; жодне пророцтво не здійснилося з такою точністю. За тих успіхів, яких досягли у нас наука та просвітництво, було б просто ганебним для роду людського, якби ми були б нездатними виявити прості та дійсні закони, за допомогою яких потрібно управляти розумними істотами; а ми ж зуміли виміряти відстань між землею і сонцем та визначити вагу планет! Правда, значною перепоною були пиха, жадібність, користолюбство, проте яке це було торжество — знайти головну пружину, посередництвом якої вдалося примусити ці людські пристрасті служити загальному благу! Корабель у безкрайому океані підкорює стихію, в той же час підкорений їй; він підкоряється та протидіє одночасно. Ось, мабуть, найвірніший образ будь-якої держави — шматована бурями пристрастей, вона завдяки їм рухається та їм же повинна протистояти. Все залежить від того, хто веде цей корабель. У ваших політичних поняттях панував повний морок; ви невігласи, винуватили у всьому Творця всесвіту, а насправді ніхто інший, як він, дав вам розум та мужність, щоб управляти самими собою. Достатньо було гучного голосу, щоб розбудити людей від сплячки. Якби ви були поневолені, то винуватити в цьому слід було б тільки себе. Свобода та щастя належать тому, хто спроможний оволодіти ними. Все у цьому світі підвладне змінам; найбільш важлива зміна вже здійснилася — нині ми пожинаємо її плоди.

Звільнившись від гніту, ми побоялися передати всю владу, всі її можливості, права та атрибути в руки однієї людини: навчені гірким досвідом минулих століть, ми не припустилися подібної необережності. Якби у наш час повернулися Сократ та Марк Аврелій, ми не вручили б їм необмеженої влади не з недовіри, а з побоювання принизити священне поняття вільної людини. Як довірити одній людини настільки важливий скарб? Адже в неї можуть бути хвилини слабкості, та навіть якщо цього не трапиться, хіба погодяться люди відректися від свободи — найпрекраснішого з усіх таланів?...

Можете собі уявити? Революція здійснилася без будь-яких зусиль, завдяки мужності однієї лише людини. Якийсь король-філософ, гідний свого трону, оскільки не надавав йому значення, прагнув до щастя людей більш ревниво, ніж до привиду влади, соромлячись суду майбутніх нащадків та суду власної совісті, запропонував повернути Генеральним штатам їх попередні прерогативи: він вважав, що розумно керувати просторою країною можна, лише спираючись на збори представників різних його провінцій..., які існують уже не для того, щоб служити двору та прикрашати столицю. Ніякий наказ, посланий навмання, не приносить сум’яття у далекі провінції, куди око можновладця ніколи не досягне. Кожна з них сама турбується про свою безпеку та своє благополуччя. Головне життєве джерело вже не віддалене від неї; воно знаходиться в самому її лоні, який завжди готовий сприяти державі в цілому та прийти їй на допомогу у випадку якої-небудь біди. ...

Отже, абсолютна монархія була зруйнована. Голова держави зберіг королівський титул, але він не був настільки нерозумним, щоб звалити на себе все те ярмо, яке обтяжувало плечі його пращурів. Лише зібрання представників королівства має законодавчу владу. Ведення усіх справ, як політичних, так і громадських, довірене Сенату, глава держави лише слідкує за виконанням законів. Він вносить пропозицію про створення усіх необхідних засад. Сенат відповідає перед королем, король та Сенат несуть відповідальність перед Зібранням народних представників, яке збирається кожні два роки. Все вирішується більшістю голосів. Нові закони, заповнення посад, виправлення помилок — ось що знаходиться у компетенції цього Зібрання. Особливі або непередбачені випадки лишаються на розгляд короля. Він щасливий, трон його ґрунтується на більш міцній основі, корона його гарантована свободою народу. Ті, хто володіє пересічними душами, зобов'язані своїми доброчесностями цьому вічному двигунові усього великого. Громадянин не відокремлений від держави, він разом з нею складає єдине ціле. Потрібно лише бачити, як ревно він турбується про її блиск та славу. Кожне рішення Сенату завжди обґрунтоване, в ньому коротко повідомляються понукаючи причини та вказується мета. ...

... У нас градоначальники зовсім інші: ім'я батьків народу, як ми їх називаємо, вони виправдовують протягом усієї своєї служби. Важелі правління нині знаходяться у твердих руках розумних людей, які діють згідно з певним планом. Ми поважаємо закони, та ніхто не вправі ставити себе вище закону, як це було у ті далекі часи, на велику біду тодішніх урядів. Загальний добробут ґрунтується на безпеці кожного з підданих: сам правитель відчуває над собою закони і відповідно кожен підданий боїться не людей, а законів. Пильна увага короля змушує сенаторів більш ретельно ставитися до своїх обов'язків та якомога краще виконувати їх... Таким чином, скіпетр, який обтяжував ваших королів, в руках нашого правителя нічого не важить. Та він не являє уже собою пишно убрану жертву, яку постійно жертвували на благо держави: її тягар спів мірний тим обмеженим силам, які отримав він від природи.

... Наш король має усі права, усю необхідну владу, щоб робити добро, і навіть при великому бажанні він не зміг би робити зло. Народ йому представляють завжди в найкращому світлі: говорять про його достоїнства, про його вірність правителю, про відразу до всілякого чужоземного пригнічення. При ньому знаходяться особливі цензори, яким надано право віддаляти від правителя будь-кого, хто надумав би схиляти короля до сумнівів, легковажності, брехні та, що найжахливіше, — осміянню добродійності. ... У нас усі громадяни рівні. Різниця між ними визнається лише тією природною межею, яку прокладають між людьми праця, талант та добродійність. Не дивлячись на ці перепони, на всі прийняті застереження, король повинен підтримувати трьохденний піст, щоб у випадку стихійного лиха він не забував про бідних. Протягом цих трьох днів правитель страждає від голоду та спраги, спить на жорсткому ложі, але цей суворий та рятівний піст породжує в його серці більш глибоке співчуття до людей незаможних....

• Але, — сказав я, — подібні зміни повинні були здійснюватися повільно, боляче, з великими зусиллями! Яких же зусиль вони коштували?

Творити добро - не більший труд, ніж творити зло, — відповідав мудрий співбесідник з лагідною посмішкою. — Людські пристрасті — ось жахливі перепони на нашому шляху. Тільки осягнувши за допомогою просвітництва своїх інтересів, люди стають біль справедливими та чеснішими. Мені здається, що коли б терпимість та правда зацарювали в усіх серцях, світом могла б керувати одна людина. Хоча людям вашого віку й властива була непослідовність, вони все ж вірно зуміли передбачити, яких успіхів досягне коли-небудь розум. Нині ми бачимо їх результати, та благотворні принципи розумного правління явилися першим наслідком цих перетворень.

Л.-С. Мерсьє