Т. Спенс

Отже, припустимо, що в якій-небудь країні весь народ після довгих роздумів та нарад прийшов до висновку, що кожна людина має рівну власність на землю у тій місцевості, де вона мешкає. В результаті ці люди вирішують: якщо вони живуть спільно в суспільстві, то це повинно мати місце лише заради того, щоб кожен міг користуватися всіма благами, які витікають з його природних прав та можливих привілеїв.

Та ось у призначений день мешканці кожної приходської общини збираються у приходах, щоб вступити у володіння своїми давно втраченими правами та утворити з себе корпорації. Таким чином кожний приход стає корпорацією, а всі люди в ньому стають його членами або громадянами. Земля з усім, що належить їй, стає в кожному приході власністю корпорації або приходської общини, причому остання користується повною владою і може вільно розпоряджатися ввіреним їй майном: здавати в оренду, виправляти чи переробляти повністю або частково майно общини, подібно тому, як лорд менора користується владою над своїми землями й будинками; але влада відчужує в якому-небудь вигляді навіть найменший шматок землі з приходської общини в даний час чи коли б то їй було зручно опісля — заперечується. Оскільки всією нацією урочисто приймається згода, що на приход, який продасть або інакше відчужить яку-небудь частку земельної власності, треба ставитися з таким величезним жахом та відразою, то нація повинна вчинити з ним так, як начебто його мешканці продали у рабство усіх своїх дітей або перебили б їх власними руками. Відтак, у всій країні немає ніяких більше та нічиїх інших земель, окрім приходів; кожний з приходів є верховним правителем на своїх територіях.

Потім ви можете побачити, як сплачена народом рента застосовується кожним приходом на оплату частки, що надходить на нього; ці кошти парламент або національний конгрес кожний раз відпускає уряду, на утримання або допомогу біднякам та безробітним, на оплату діяльності посадових осіб, на будівництво, ремонт та прикрасу своїх будинків, мостів та інших будівель; ... на розробку та культивацію цілинних земель; на улаштування та утримання складу бойових припасів та всілякого роду зброї в достатній для його жителів кількості на випадок захисту від ворогів ... Одним словом, кошти йтимуть на виконання всього того, що народ вважатиме за потрібне, а не на те, щоб підтримувати та поширювати розкіш, пиху та всілякого роду пороки, як це було раніше. Що стосується підкупу під час виборів, то його не буде зовсім або він стане непотрібним; усі справи, які повинні вирішуватися голосуванням або на спільному зібранні приходу, або в його комісіях, або в палаті представників, вирішуються шляхом таємного балотування, звідси голосування чи вибори не дають підстав для якої-небудь ворожнечі, оскільки непотрібно, щоб інший знав, за кого він голосує. Лише одне можна зробити, щоб отримати за що-небудь більшість голосів, це — представити дану особу чи предмет у якомога кращому вигляді за допомогою усного та друкованого слова. Уряд не вмішується у всілякі дрібниці, а навпаки — допускає, щоб кожний приход користувався владою для впровадження законів, втручаючись лише тоді, коли приход діє явно на шкоду суспільству, правам і свободам людського роду, встановлених у їх прославлених конституціях та законах. На рішення приходу можна в такій же мірі посилатися, як і на рішення палати лордів, тому що приходська община так же мало має підстав боятися говорити або голосувати згідно з істиною, як і лорди.

Сусідні приходи - приходи в одному місті або графстві — мають однакове число голосів при виборах осіб, які будуть представляти їх у парламенті, сенаті або конгресі; кожен з них однаково сплачує на їх утримання. Вони обираються так: усі кандидати реєструються в кожному приході в один і той же день, безпосередньо після цього шляхом таємного балотування відбуваються вибори, причому здійснюються в усіх приходах одночасно, щоб уникнути занадто великого скупчення народу в одному місці; ті, на чиєму боці виявиться більшість, що не підлягає дослідженню окремих виборчих списків, визнаються їх представниками.

Людина, що прожила цілий рік в якому-небудь приході, стає прихожанином або членом даної приходської корпорації; вона зберігає цей привілей, доки не проживе в цьому приході цілий рік, після чого стає членом останнього, відразу і назавжди втрачаючи у попередньому всі свої права. Якщо тільки вона забажає повернутися та відновити їх — змушена буде знову прожити тут цілий рік. Таким чином, ніхто не може бути членом двох приходів одночасно, хоча членом одного з приходів людина є завжди, як би часто не доводилося переїжджати з місця на місце.

... У визначений ними самостійно термін усі чоловіки кожного приходу разом зі своїми офіцерами, зброєю, знаменами та військовою музикою відправляються у визначене для такого заходу поле з метою навчатися всім видам військового мистецтва або вправлятися у володінні ними. Тут вони стають солдатами — не з метою загрожувати своїм сусідам з приводу і без, але щоб у стані готовності захищати своє право, користування яким ніхто в них не повинен заперечувати; та горе тим, хто дасть їм привід до цього. Вони будуть поводитися з ними гірше, ніж з розбійниками з великої дороги або піратами, якщо захоплять їх.

У мирний час у них немає ніякої найманої армії; оскільки усі вони обов’язково повинні захищати спільну власність, вони усі однаково готові схопитися за зброю, коли загрожує небезпека їх країні; а коли армія повинна бути послана за кордон, вона швидко складається з досить навчених солдат з числа добровольців або шляхом жеребкування у кожному приході.

Л.-С. Мерсьє