Г.Б. Де Маблі

... Чим більше я про це думаю, тим більше переконуюсь, що нерівність майна та становища розбещує людину та змінює природні потяги її серця, адже безкорисні потреби викликають у неї безкорисні для її істинного щастя бажання та заповнюють її розум несправедливими та безглуздими забобонами та оманами. Я вважаю, що рівність, обмежуючи наші потреби, зберігає в душі мир, супротивний виникненню та розвитку пристрастей. Хіба не було б незрозумілим та нерозсудливим наше прагнення до вишуканості, неприродності та витонченості, якби нерівність становищ не привчила нас бачити в цій смішній зніженості свідчення довершеності, що заслуговує на почесть? Чому б я дозволив собі дивитися звисока на людину, яка, може, набагато достойніша від мене? Чому б я привласнив собі деяку перевагу? Чому б я став претендувати на яку-небудь владу над нею? Чи не відкрив би я таким чином шлях до тиранії, рабства та згубним вадам суспільства, якби нерівність становищ не відкрила мою душу честолюбству, а нерівність власності — жадібності? Мені здається, що лише нерівність привчила людей віддавати перевагу замість добродійності речам безкорисним та шкідливим. Я вважаю доведеним, що нічого немає легшого, як зашкодити зловживанням та твердо укорінити закони. Рівність повинна принести всі блага, тому що вона об'єднує всіх людей, підносить душу та виховує почуття взаємної доброзичливості та дружби. Я припускаю, що нерівність приносить нещастя людям, принижує їх та сіє між ними розлади та ненависть. Якщо громадяни рівні між собою та цінують в людях лише талант та добродійність, змагання само собою залишається у справедливих межах. Знищить рівність — і змагання відразу ж перетвориться у заздрість та ревнощі, тому що завдання його не будуть чесними.

... Якщо ви бажаєте закласти фундамент досконалої республіки, я раджу ... відправитися шукати собі громадян у лісах Америки та Африки. Нещасні дикуни тих місць неосвічені, тому їм не прийшло б у голову обробляти землю, заводити табуни та постійні житла та піклуватися сьогодні про нужди завтрашнього дня. Постійно невпевнені у своїй долі, постійно засмучені неможливістю задовольнити свій голод та потребу у відпочинку, постійно зайняті полюванням або рибальством, вони не мають часу думати про те, як позбавитися своєї злиденності. Але яка енергія у всіх рухах їхньої душі? Їх пороки та забобони не зваблюють їх, як наші, до розкоші і зніженості, до насолод і оманливої слави, до честолюбства і жадібності. Які ми могли б запропонувати їм реформи, що були б вищими за них?

Легше змусити цих дикунів займатися корисними ремеслами, ніж нам відмовитися від зайвих та корисних. Я бачу в їх тільки-но утвореному суспільстві лише досконалу рівність. Вона не допускає ніякої різниці між вождем племені та останнім батьком родини; він вождь тому, що хоробріший від інших; але він перестане ним бути, якщо дозволить, щоб хтось перевершив його. Їхні народи ще не розділили свої поля канавами, огорожами або межами, а жінки копають землю, сіють та збирають врожай спільно. Їхні чоловіки не зобов'язані за законом ділити здобич між жителями поселення, але вони були б знеславлені у власних очах, якби цього не робили. Гостинність для них важлива, та вони віддають чужоземцям усе, що в них є, не задумуючись. Розповідають навіть, що у Флориді деякі племена, які сіють індійський хліб чи маніоку, зсипають свій урожай у суспільні комори, звідки кожна родина бере по черзі, без жадібності потрібну їй кількість зерна. Які щасливі передумови для встановлення спільності майна! Ось на берегах Огайо чи Міссісіпі Платон міг би встановити свою республіку. Жаль, але, передаючи цим народам наші вади та забобони, ми віримо, що несемо їм цивілізацію! ...

Громадянська війна буває іноді великим благом. ... Громадянська війна — це зло, тому що вона суперечить безпеці та щастю, до яких люди прагнули під час утворення суспільства; вона знищує багато людей. Громадянська війна — це зло, подібне ампутації руки чи ноги, вона суперечить організації нашого тіла та спричиняє пекучий біль. Але коли в мене гангрена руки чи ноги, ця ампутація — благо. Отже, громадянська війна є благом, коли суспільство без допомоги цієї операції наражається на загибель від гангрени та, кажучи без метафор, підлягає ризику загинути від деспотизму.

…Зовсім інше відбувається, коли громадянські війни викликають любов до батьківщини, повагу до законів, до справедливості та захисту прав і свобод нації. Війни Цезаря, Помпея, Октавія та Антонія були дурістю; яким би не був переможець, нові закони тут же встановлював він. Всі ці честолюбці та їх спільники, що з'явилися під час тих подій, взаємно знищували один одного; з їх попелу народжувалися інші тирани. Але подивіться на війну, яку розпочали Об'єднані Провінції Нідерландів для свого звільнення від панування Пилипа ІІ? Метод був сильним, але оправданим.

... Якщо існують тирани, тобто правителі, що посягають на владу, причому владу настільки сильну, щоб пригнічувати своїх підданих, то пересічний громадянин може вести громадянську війну за владу, яка може та повинна належати лише законам. Вважати громадянську війну завжди несправедливістю, закликати громадян не відповідати силою на насилля — це доктрина, більш усього супротивна моральності та суспільному благу. Прирікати підданих на постійне та незмінне терпіння — це значить довести королів до тиранії та розчистити їм шлях до неї. Якщо народ не в змозі себе захистити від завойовників-чужоземців, він, безсумнівно, буде ними завойований.

Для виникнення республіки достатньо любові до свободи, але зберегти її та зробити квітучою може лише любов до законів; таким чином союз цих почуттів повинен стати головною метою політики. Ми дарма будемо намагатися встановити цей цінний союз або зберегти його, якщо не доб'ємося уряду, неупередженого та доброзичливого до вимог своїх громадян.